Листування квітня 1512 р.

Микола Жарких

(Л-9а) 3 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа Яну Лаському, в якому зокрема писав:

Janussius Swirczewski rediit a Turco. Inducias quinquennales altulit, Turcum autem refert bello cum Zophi esse occupatum. Et ob eam rem cum filio Selimbegk pacem fecisse, ne eodem bello gerente cum Zophi ex alia parte a filio, qui cum Janiczaris et primoribus Turcis conspirationem fecit, impeteretur. Dedit autem eidem filio suo Selimbeg incipiendo a Caffa omnia castra usque Nicopoli ipsa inclusa.

Quod vojevoda Moldavie attendens prospicit periculo suo, nam hec vicinitas non aliud quam exitium sibi portendit et nobis inextricabile et sempiternum bellum. Incipit tam cum ipso Selimbeg quam cum Tartaro in gratiam redire et jam inducias habet, pacem tamen firmare noluit usque ad festum S. Georgii. Ita enim cum oratore nostro pepigit, ut interea ipsum certiorem reddamus, velimus nec ne aut etiam quando aliquid contra prefatos hostes moliri.

Si vero cognoverit, nos velle aliquid moliri, credendum est, quod Tartaris se non federabit. At si ea spe decidet pro auxiliatore hostem se nobis reddet. Consulendum itaque est et vigilandum, ut felicitatem a Deo datam non repudiemus et ut nos extremo periculo non prodamus [AT 2, № 49, p. 64].

Януш Свірчевський повернувся від турка [султана]. Він привіз п’ятирічне перемир’я, а також повідомляє, що турок зайнятий війною із Зофі [шахом Персії]. І через це він уклав мир зі своїм сином Селім-беком, аби, ведучи ту саму війну із Зофі, не бути атакованим з іншого боку сином, який змовився з яничарами та турецькими вельможами. Він же віддав своєму синові Селім-беку всі фортеці, починаючи від Кафи і аж до Нікополя включно.

Воєвода Молдавії, зважаючи на це, бачить свою небезпеку, адже таке сусідство віщує йому не що інше, як загибель, а нам – нескінченну і вічну війну. Він починає повертати собі прихильність як самого Селім-бека, так і татарина [кримського хана], і вже має перемир’я, проте мир не захотів закріплювати до свята святого Георгія [23 квітня]. Бо він домовився з нашим послом, що ми тим часом його сповістимо, чи хочемо ми, чи ні, і також, коли ми збираємося щось затіяти проти вищезгаданих ворогів.

Якщо ж він дізнається, що ми хочемо щось затіяти, слід вірити, що він не стане укладати союз із татарами. Але якщо ця надія [на нашу підтримку] розвіється, він стане нам ворогом замість помічника. Отже, слід радитися і пильнувати, щоб ми не відкинули дароване Богом щастя і щоб не видали себе на крайню небезпеку.

(Л-10) Далі король Сигізмунд відправив люблінського воєводу Миколая Фірлея послом на сейм у Колі, про який уже була згадка вище. Зокрема, в інструкції значилось:

Janussius Swirczewski ex Turcia reversus attulit nobis quinquennales cum Turco inducias, sed Selimbeg filius ejus non est in eas inclusus. Qui tamen jam in gratiam patris rediit concorsque in magnum timorem cum patre est. Cui pater incipiens a Caffa usque ad Nicopolin omnia castra et provinciam dedit. Diciturque id fecisse coactus, propter bellum, quo a Zophi urgetur. Timuit enim imperator, ne tunc ipsum opprimeret, cum contra Zophim exercitum mitteret.

Idem Selimbegk cum primoribus Turcis et cum Janiczeris se confederasse dicitur, ita ut, si patri superstes vixerit, imperio paterno potiturus est. Et jam ista spe vojevodam Valachie ad amicitiam suam attrahit multis pollicitationibus et inter ipsum vojevodom et Tartarum inducias fecit. A firmanda autem pace cum eodem Tartaro monitu oratoris nostri Janussii illac redeuntis Valachus ipse abstinet, usque ad festa S. Georgii. Nam ita inter se constituerunt orator et Valachus, quod nos ipsum vojevodam certiorem facere debemus, num Tartarum invasuri sumus nec ne. Et ubi cognoverit, nos eam intentionem non habere, tum demum fedus ac pacem opera Selimbegi cum Tartaro inibit. Quod si faciet experiemur, quante insecuritati nos exponemus.

Mittemus tamen ad eundem celeriter, optando ac monendo, ut non festinet ad istam cum Tartaro pacem antequam orator noster ad eum veniat.

Est igitur necessarium, ut ex isto Colensi conventu celeriter informationem et consilium habeamus, quomodo in hoc procedendum est, ut eundem Valachum a nobis non separemus. Scripsimus de hoc fraterne Mti. rogantes illam, ut cum hoc federe Tartarico contineat.

Intelliget preterea tua Stas. ex his, que Janussius retulit, quid cogitet Valachus ipse. Que cum presentibus tue Sti. mittimus.

Dicet etiam tua Stas. dominis in conventu Colensi presentibus, quod Tartarus hac estate toto conatu studebit, ut Kijoviam occupet, et quod etiam regnum ab alia parte infestet. Igitur ita consulendum est, ut ab hoc periculo nos integros conservemus [AT 2, № 50, p. 65 – 66].

Януш Свірчевський, повернувшись із Туреччини, привіз нам п’ятирічне перемир’я з турком [султаном], але його син Селім-бек не включений до нього. Проте він уже повернув прихильність батька і, будучи з ним згодним, становить із батьком велику небезпеку. Йому батько віддав всі фортеці та провінцію, починаючи від Кафи і аж до Нікополя. Кажуть, що він змушений був це зробити через війну, якою його тіснить Зофі [шах Персії]. Імператор [султан] побоявся, що Селім-бек тоді придушить його, коли він посилатиме військо проти Зофі.

Той самий Селім-бек, кажуть, об’єднався з турецькими вельможами та яничарами так, що, якщо він переживе батька, успадкує його імперію. І тепер, із цією надією, він приваблює до своєї дружби воєводу Молдавії багатьма обіцянками і вже уклав перемир’я між цим воєводою та татарином [кримським ханом]. Однак молдаванин [воєвода] сам утримується від закріплення миру з цим татарином до свята святого Георгія, за порадою нашого посла Януша, який звідти повертався. Бо посол і молдаванин так між собою домовилися, що ми повинні повідомити самого воєводу, чи збираємося ми вторгнутися до татарина, чи ні. І коли він дізнається, що ми не маємо такого наміру, то тоді лише укладе союз та мир із татарином через Селім-бека. Якщо він це зробить, ми відчуємо, наскільки великій небезпеці себе наражаємо.

Ми негайно відішлемо до нього [воєводи], бажаючи та попереджаючи, щоб він не поспішав до цього миру з татарином перш ніж до нього прибуде наш посол.

Отже, необхідно, щоб ми швидко отримали інформацію та пораду з цього сейму в Колі, як у цьому слід діяти, щоб ми не відкололи цього молдаванина від себе. Ми написали про це братерській його величності [Владиславу], просячи її утриматися [= допомогти утримати Молдавію] від цього татарського союзу.

Крім того, ваша світлість зрозуміє з того, що передав Януш, що задумав сам молдаванин. Це ми надсилаємо вашій світлості з цим [документом].

Також ти скажеш панам, присутнім на з’їзді в Колі, що цієї осені татарське військо докладе всіх зусиль, щоб захопити Київ і напасти на саме королівство з іншого боку. Тому слід порадитися, як нам уберегтися від цієї небезпеки.

Інструкція не датована; враховуючи, що від Кракова до Кола – 250 км, тобто тиждень шляху (ще й з гаком), інструкцію слід датувати початком квітня 1512 р. (після 3-го числа).

(Л-11) Десь в ці дні (здогадно – на початку квітня 1512 р.) кримський царевич Мехмед-Гірей надіслав королю наступний лист:

Великого панства великому господарю королю, брату нашому милому.

От Магмет Кгирей солтана поклон.

Даю тобе ведати, што ж отец мой до вас послал слугу своего князя Давлет Бактыя, и мы такеж послали были брата своего Шанак улана з сыном своим Чолал Даин солтаном, и которое было войско, братья и дети наши выехали наперед нас, и мы были, таки видячи то, к вам сына своего послали, и мы давши сына своего к вам, как воротив ся и приехали есмо на Талык. И они, как послышали, што мы вам сына своего дали, братя и дети наши, многии войска наши, к нам на Тылык приехали и почали нам чолом бити, што ж есмо всю зиму войском лежали и в долги великии попали.

И коли нас почали жадати, мы есмо их на вашого неприятеля на московского [відправили?], а с нас есми своего Чалал Даина дал есми вам у руки, жебы ваших дверей стерег.

И теперече хто бы на вас вальчил, мы быхмо за вас противку его валчили, неприятелю вашому неприятелем, а приятелю приятелем.

И ваша бы милость так есте ведали, иж Станислав Скиндеревич присягу и правду видел, мы на той присязе и на правде стоим.

Ино слышали есмо, што ж белагородских козаков у Белогороде с пятсот коней остало. И ваша бы милость ведали, што тыи козаки не наши люди и на нас за то бы есте за зло не мели.

А мы есмо с тым до вас слугу своего Якая послали, даючи вам ведати, иж есмо войско свое вернули и на вашого неприятеля, на московского послали, и о белогородские козаки ведане даючи.

Под жуковиною печатю лист послан etc. [LM 7, № 129, s. 258].

Прибуття Джелал ад-Діна до Литви засвідчує його лист до короля, відправлений з Києва 6 квітня 1512 р. [LM 7, № 130, s. 258 – 259].

Можна думати, що король отримав обидва листи приблизно одночасно з вістю про битву під Вишнівцем.

(Л-12) 6 квітня 1512 р. король Сигізмунд із Кракова надіслав листа до молдавського воєводи Іоана Богдана [AT 2, № 51, p. 66 – 67]. Лист присвячено польсько-молдавсько-татарським відносинам, зокрема, король застерігав воєводу від укладання союзу з кримським ханом всупереч домовленостям між Польщею і Молдавією. Але про загрозу нападу татар і про допомогу в його відсічі там мови немає.

(Л-13) Десь у ці дні (здогадно – між 11 та 17 квітня 1512 р.) король Сигізмунд із Кракова надіслав листа до гнезненського архієпископа Яна Ласького. Лист важливий для нашої теми, тому процитую його повністю:

Revme. in Christo Ptr. etc.

Deliberationes Ptis. vre. super his rebus, que mature proposite ex Hungaria sunt, intelleximus, sed longe alia suggerunt et suadent, que orator noster J. Swirczewski ex Turcia et Valachia rediens attulit, que ex palatino Lublinensi in conventu Colensi cognoscetis. Alius namque modus tam consiliorum capiendorum, quam agendorum in tanta diversitate ac rerum mutatione concipi deberet.

Nam inveterata nostra tarditas ac segnities, quid aliud nobis quam ignominiam et damna parit. Videmur namque alta sapere et multa in aliis reprehendere solemus sed revera nihil in nobis emendationis facimus. Quis Valacho imputabit si is pacem apud hostem querit? Quis Lithuanorum consilia, quibus illi consulere suis rebus volunt, carpet? cum in spem suam nihil apud nos paratum vident.

Ecce jam Tartari terras Volhinensem et Podoliensem vastant ac predantur. Suwalka circa Kuszmym collocata, nos vero – heu dolor noster – ferre opem illis non valemus. Nam motio terre universe nobis interdicta est et stipendiaii terreque Cracoviensis expeditio nondum insurrexit, licet hoc dominico die lustratio et conscriptio fieri debuerit. Nos quidem satis tempestive egimus et una vobiscum consultavimus, scientes Tartaros esse in campis nobis valde propinquis: sed more solito omnia preter rationem in neglectum ruunt nostraque autoritas constitutionibus inutilibus exautoratur, et ideo fame nostre et nomini Polono plurimum detrahitur.

Et ubi in isto conventu Colensi aliquid pro defensione promovenda non constitueritis, nihil aliud expectandum nobis esset, quam ignominiosa turpisque periclitatio. Itaque Ptas. vra. que altius ceteris hec omnia considerat, det operam, ut rationi in his, que bene gerenda sunt concedatur [AT 2, № 53, p. 68 – 69].

Всепреподобний у Христі Отче тощо.

Ми зрозуміли роздуми вашої превелебності щодо справ, які були грунтовно запропоновані з Угорщини, але зовсім інші речі приносить і радить наш посланець Я. Свірчевський, який повернувся з Туреччини та Молдавії, про що ви дізнаєтеся від люблінського воєводи на сеймі в Колі. Адже в такій різноманітності та зміні обставин потрібно задумувати інший спосіб як ухвалення рішень, так і дій.

Що іншого приносить нам наша закореніла повільність і млявість, як не ганьбу і збитки? Ми, здається, багато чого знаємо і звикли багато критикувати в інших, але насправді нічого не виправляємо в собі. Хто дорікне молдаванину, якщо він шукає миру у ворога? Хто буде лаяти литовців за їхні рішення, якими вони хочуть подбати про свої справи, коли бачать, що у нас нічого не готується для їхніх надій?

Ось уже татари плюндрують і грабують волинські та подільські землі. Сувалка розташована біля Кузьмина, а ми – на жаль! – не можемо їм надати допомогу. Адже мобілізація всього краю нам заборонена, і наймані війська та похід Краківської землі ще не рушили, хоча в цю неділю мав відбутися огляд і перепис. Ми, звісно, діяли досить вчасно і радилися разом з вами, знаючи, що татари перебувають у таборах дуже близько до нас. Але, як це зазвичай буває, все йде всупереч розуму аж до занепаду, і наш авторитет знецінюється марними ухвалами, і тому нашій славі та імені польському завдається велика шкода.

І якщо на цьому сеймі в Колі ви нічого не вирішите для вдосконалення оборони, нам не залишається очікувати нічого іншого, крім ганебної та негідної небезпеки. Тому [прошу] вашу превелебність, яка глибше за інших розуміє ці справи, – докладіть зусиль, щоб у всьому, що потрібно зробити, переміг здоровий глузд.

Дано в Кракові.

Про яку «цю неділю» міг згадати король? Вище було згадано, що загальний збір призначено на 18 квітня 1512 р. Виходить, лист написано між 11 та 18 квітня.

Згаданий у листі – нині село Хмельницького району і області, в розглядуваний час він належав до Кременецького повіту Волинської землі. У 30 км на південь від нього знаходиться давній Плоскирів (сучасне місто Хмельницький) – це вже Подільське воєводство. Це узгоджується зі згадкою про напад татар на Поділля й Волинь.

Але що таке Сувалка? Місто з подібною назвою – – знаходиться на північному сході сучасної Польщі, у Підляському воєводстві. Це 570 км на північний захід від Кузьмина, явно не вписується в контекст. Можливо, сувалка – це не власна назва, а якись маловідомий технічний термін, «табір», чи що?

(Л-14) Після процитованого листа Станіслав Гурський, компонуючи другий том свого збірника документів (Acta Tomiciana), поставив окремий заголовок «Проти татар» (Contra tartaros) і наступні 10 документів справді стосуються цього предмету. З огляду на їх важливість цитую їх цілком.

Тут першим стоїть недатований лист (універсал) короля до придворних та військових:

Universis et singulis tam aulicis quam stipendiariis nostris et his qui a nobilitate expediti sunt fidelibus, dilectis, gratiam nostram.

Noveritis nos celeriter expedivisse generosum Stanislaum Lanczkoronski, capitaneum Camenecensem, ad terras Russie propter Tartarorum incursiones atque ut vos omnes congreget et superintendat, ut, Deo auxiliante, aliquid egregii in defensionem regni una vobiscum faciat.

Idcirco volumus ac hortamur vos, ut ad ipsum omnes sese congregetis eique uti campiductori vestro pareatis, operam dantes, ut ad laudem Dei et Reipublice salutem, egregii aliquid facinoris efficiatis. Pro gratia nostra, qua vos uberrima pro meritis vestris complecti volumus [AT 2, № 54, p. 69].

Усім і кожному з наших вірних і улюблених, як придворних, так і найманих, а також тим, хто був мобілізований від шляхти, наша милість.

Нехай вам буде відомо, що ми негайно відправили вельможного Станіслава Лянцкоронського, старосту кам’янецького, до Руських земель через вторгнення татар. Він має зібрати всіх вас і керувати вами, щоб, з Божою допомогою, разом з вами здійснити щось визначне для захисту королівства.

Тому ми бажаємо і закликаємо вас усіх зібратися до нього і коритися йому як вашому воєначальнику, докладаючи зусиль, щоб на славу Божу і для порятунку республіки ви здійснили якийсь видатний вчинок. Заради нашої милості, якою ми хочемо щедро обдарувати вас за ваші заслуги.

Виходить, першою ідеєю короля було призначити головним командиром С. Лянцкоронського. Звідси, здається, можна вивести, що останній перебував у цей момент не в Кам’янці-Подільському, а у Кракові. Мабуть, він мав очолити ті загони, що вирушали на схід з Кракова.

(Л-15) Далі 13 квітня 1512 р. король Сигізмунд із Кракова розіслав листи до руських вельмож і шляхти:

Cum primum audissemus, Tartaros excursionem in dominia nostra facere et precipue sub Leopolim appropinquasse, fecimus, ut stipendiarii et hi, qui a terrigenis sunt expediti, per Stanislaum Lanczkoronski citius congregarentur. Quod facturum cum posita omni cura non dubitamus.

Mittimus preterea ad istas terras mgcum. Nicolaum de Camenecz, pal. Cracoviensem, campiductorem regni generalem et Stanislaum de Chodecz, marschalcum regni nostri, ut istic existentes, consulant, quomodo saluti Reipublice consulendum succurrendumque sit, et quomodo hosti resistentia facienda, et credimus Dno. Deo, quod ubi diligentia ac celeritas adhibita fuerit, hostis inultus non evadet.

Te etiam hortamur, ut congregatis tecum quibus potes in auxilium stipendiariis accurras et cum his te conjungas, ut pro honore tuo patrie, indigna ab Infidelibus patienti, eum sociis et amicis tuis opem feras. Confidimus id te esse facturum. Quam ob rem gratiam nostram cumulatam senties.

Dat. Cracovie XIII Aprilis.

Singulis hoc eodem exemplo scriptum [AT 2, № 55, p. 69].

Щойно ми почули, що татари здійснили набіг на наші володіння і особливо наблизилися до Львова, ми наказали, щоб наймані війська та ті, хто був мобілізований із місцевої шляхти, якнайшвидше зібралися під керівництвом Станіслава Лянцкоронського. Ми не сумніваємося, що він зробить це з усією ретельністю.

Крім того, ми відправляємо в ці землі вельможних Миколая з Кам’янця, краківського воєводу, генерального воєначальника королівства [гетьмана], та Станіслава з Ходеча, маршалка нашого королівства, щоб вони, перебуваючи там, радилися, як подбати про порятунок і надати допомогу республіці, і як чинити опір ворогові. Ми віримо Господу Богу, – якщо буде виявлена старанність і швидкість, ворог не уникне покарання.

Ми також закликаємо тебе, щоб, зібравши з собою всіх, кого можеш, ти поспішив на допомогу найманим військам і приєднався до них, щоб заради своєї честі і вітчизни, яка терпить негідні вчинки від невірних, ти надав допомогу своїм товаришам і друзям. Ми впевнені, що ти це зробиш. Тому ти відчуєш нашу щедру милість.

Дано в Кракові, 13 квітня.

Написано для кожного за цим же зразком.

(Л-16) Наступний лист до архієпископа Яна Ласького король надіслав 15 квітня 1512 р.:

Consultavimus vobiscum in preterita Cracoviensi conventione scientes, Tartaros esse paratos ad invadendum regnum, quomodo pericula hec averti possent, et qualisnam defensio adversus illos esset instituenda. Nullum aliud consilium datum nobis fuit, nisi ut stipendiarios scriberemus, ad quod tamen nulla parata pecunia nobis monstrata fuit, utcumque tamen est, sumpta aliunde commoda pecunia, suscepimus stipendiarios, quibus ad conveniendum diem Conductus Pasche Leopoli designavimus. Eandem etiam diem constituimus his, qui a terrigenis terrarum Cracoviensium expediuntur.

Sed hostes nos prevenerunt, qui in Volhinio et terris Russie diviso exercitu predantur. Illi vero, qui Lithuaniam populantur in Kuszmyn castra posuerunt, qui vero Russiam vastant circa Leopolim in Pobogisca consederunt.

In hoc tanto casu nescimus, quid agere debeamus, quum in conventu generali nihil singulariter constitutum sit adversus hanc invasionem hostilem. Sed neque nobis permissum, ut universam regni nobilitatem ad bellum evocaremus, cum opus exposceret.

Videmus jam omnium nostrum malo, quidnam commodi absoluta hec libertas regno afferat, previdimus, prediximusque longe ante malum hoc, sed fides nobis habita non est. Ecce ergo regnum cum maximo dolore nostro ignominia et damno incomparabili vastatur, diripitur, depopulatur ferro, cede, flamma, igne, incendiis latissime diffusis.

Non nostra id culpa fit. Unde meremur esse excusati apud Deum et homines, cum legibus et plebiscitis insanis alligati nihil ex usu et dignitate regni facere possumus. Et nisi in isto Colensi conventu ardentiori studio curaveritis consulueritisque de statuendo firmo ac prompto defensionis modo, dubitandum non est, quin deteriora sequantur.

Ideo hortamur vos, et, si patimini, rogamus, ut consulatis sic, ne regnum nostrum cum dedecore et infamia omnium vestrum pessundetur.

Dat. XV Aprilis [AT 2, № 56, p. 70].

На попередньому краківському з’їзді [в лютому 1512 р.] ми, знаючи, що татари готові вторгнутися в королівство, радилися з вами, як можна запобігти цим небезпекам і який захист слід організувати проти них. Нам не було дано жодної іншої поради, окрім як найняти військо, для чого, однак, нам не надали жодних готових грошей. Як би там не було, взявши в борг необхідну суму, ми набрали найманців, яким призначили день збору на Великдень у Львові. Цей же день ми встановили і для тих, хто мобілізується з Краківських земель.

Але вороги випередили нас, і розділивши військо, грабують Волинь і руські землі. Ті, що розоряють Литву, отаборилися біля Кузьмина, а ті, що спустошують Русь, осіли біля Львова, у Побужжі.

У такому скрутному становищі ми не знаємо, що робити, оскільки на загальному сеймі нічого конкретного не було ухвалено проти цього ворожого вторгнення. Нам також не дозволили скликати на війну всю шляхту королівства, коли того вимагала потреба.

Тепер, на велике лихо для нас усіх, ми бачимо, яку користь приносить королівству ця безмежна свобода. Ми передбачали і задовго до цього говорили про це зло, але нам не повірили. Тож, на наш превеликий біль, королівство спустошується, грабується і розоряється з незрівнянною ганьбою і шкодою, широким полем поширюються меч, різанина, полум’я, вогонь і пожежі.

Це відбувається не з нашої вини. Ми заслуговуємо на виправдання перед Богом і людьми, бо, будучи зв’язані безглуздими законами і ухвалами, ми не можемо робити нічого на користь і для гідності королівства. І якщо на цьому сеймику в Колі ви з більшою старанністю не подбаєте і не порадите, як встановити надійний і швидкий спосіб захисту, не варто сумніватися, що нас чекає ще гірше.

Тому ми закликаємо вас, і, якщо ви дозволите, просимо, радити так, щоб наше королівство не було знищено на ганьбу і неславу вас усіх.

Дано 15 квітня.

(Л-17) 16 квітня 1512 р. у Кракові король Сигізмунд написав інструкцію для пана Януша Костевича, яку він мав донести до литовського сейму. Цей сейм мав зібратись у Вільні через 3 тижні після Великодня, отже, 2 травня. Перший і найголовніший предмет – татарська загроза:

Абы их милость, бачачи пришлую реч, иж поганство татарове моцно собралися, так иж мало не вси вышли с Перекопа и положили ся по сей стороне Днепра, как жо королю его милости о том певныи дошли [вести], што ж вси царевичи на сей стороне Днепра в поли, а Салымбек, сын цесаря турецкого, со всим людом своим поготову,

а царевичи, Магмет Кгиреевы дети, котрые мели ехати до короля его милости через Киев для братства и приятельства доброго на змешкане до Литвы, на имя Кемелеш солтан а Алп солтан, ино тые тепере в панствах его милости, так в Короне, як и в Великом Князстве, воюют,

и таковые слухи о тых, которыи языки поиманы тых татар, што ж конечно Селимбек солтан со своим людом и со всею Ордою Перекопскою мает обалити ся на тот замок на Киев и на вси граничные замки панств его милости, добываючи их наголову, а больший люд пустити глубоко в землю, казачи [= казячи] панство его милости.

А про то, таковые новины слышачи, видело ся королю его милости, абы панове их милость казали вжо всей земли вседати на конь.

А первей бы пан воевода виленский росказал листы справити по всей земли и по печати, бо печат готова там в его милости, и розослали бы их милость кождый по своему повету, жебы вжо вседали на конь и тягнули на то местцо, где бы ся паном их милости видело.

А и сами бы их милость панове персонами своими вжо на конь вседали, а гетман князь Костантын з их милостью, бо здесе панове поляцы выправили кождый з себе вышей осми тысячий люду и послали наперед до Лвова. А сами вси поготову, вкажет ли вышшая потреба, тогды вся земля без мешканя рушит ся [кінець опускаю; LM 7, № 126, s. 256].

(Л-18) 17 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав із Кракова листа до люблінського воєводи Миколая Фірлея, який перебував у Колі на сеймі:

Scripsimus tam dnis. prelatis spiritualibus quam etiam secularibus istarum Majoris Polonie terrarum dolorem nostrum, quem ingentem accepimus ex crudelitate Tartarorum, quam in terris Russie exercent. Satis superque nos in conventu Cracoviensi egimus, eorundem fraudem Tartarorum et vastandi dominia nostra propositum cognoscentes, ut prompte et accurate de necessaria defensione consuleretur. Quum autem nihil factum est, quod spem aliquam defendendi regni ostenderet: nos sumpta mutua pecunia stipendiarios suscepimus, eisdem conveniendi locum Leopoli ad dominicam Conductus Pasche constituimus. Similiter et expediti a nobilitate milites eodem die et loco congregari debebant. Sed hostis congregationem eorum prevertit ac vastat. Congregantur itaque homines, fortasse dante Deo assequi poterunt hostes cum preda nostra abeuntes.

Hec igitur tua Stas. eisdem dominis in isto conventu referat et excitet eos, ut ferventius tandem de salute regni consulant. Jam tempus est, ut expergiscamur non texentes culpationes, ut fieri solet, aliorum in alios. Nam primores inculpant inferiores, contra inferiores culpam in superiores conferunt. Turpe siquidem ac stultum est, ut quis sciens, videns, volens perire velit et non se a periculo, cum possit, asservet.

Nos certe non meremur a quoquam culpari, qui nihil eorum, que opus sunt, pretermittimus. Sed imperandi modum nobis prescriptum transgredi non datur, cum legibus Reipublice noxiis manus alligatas habeamus. Agendi nunc quidem essent conventus, ut moveatur regnum ad bellum, sed videmus hec frustra fieri, quandoquidem priusquam hi conventus fierent, hostes patratis damnis cum preda abirent. Tua igitur Stas. dolorem hunc nostrum omnibus patefaciat.

Revdum. dnum. epum. Plocensem ob certos respectus apud nos retinuimus, itaque absentiam ejus ab isto conventu tua Stas. excuset.

Dat. XVII Aprilis [AT 2, № 57, p. 70 – 71].

Ми написали як до духовних, так і до світських панів цих земель Великої Польщі про наш великий смуток, який ми пережили через жорстокість татар, яку вони чинять у руських землях. На краківському з’їзді [в лютому 1512 р.] ми більш ніж достатньо обговорювали це, усвідомлюючи підступність цих татар і їхній намір спустошити наші володіння, щоб можна було швидко та ретельно порадитися щодо необхідної оборони. Але оскільки нічого не було зроблено, що могло б дати хоч якусь надію на захист королівства, ми взяли позику і найняли найманців, призначивши їм місце зустрічі у Львові на Провідну неділю. Так само і споряджені лицарі з-поміж шляхти мали зібратися в той самий день і в тому самому місці. Але ворог випередив їхній збір і спустошив [землі]. Отже, люди збираються, і, можливо, з Божою допомогою, вони зможуть наздогнати ворогів, що відходять з нашою здобиччю.

Тому хай ваша милість передасть цим панам на цьому з’їзді наш біль і спонукає їх, щоб нарешті вони гарячіше порадилися про порятунок королівства. Настав час, щоб ми прокинулися, не плетучи звинувачення, як це зазвичай буває, один на одного. Адже вельможі звинувачують простих, а ті, навпаки, перекладають провину на вищих. Бо це ганебно і нерозумно, щоб хтось, бачачи [це], свідомо сам бажав загинути і не захистив себе від небезпеки, хоча міг.

Ми, звичайно, не заслуговуємо ні на чиї звинувачення, адже не нехтуємо нічим із того, що необхідно. Але ми не можемо переступити визначений нам спосіб командування, бо маємо руки, зв’язані згубними законами республіки. Зараз потрібно було б скликати з’їзди, щоб спонукати королівство до війни, але ми бачимо, що це марно, оскільки перш ніж ці з’їзди відбудуться, вороги, завдавши шкоди, відійдуть зі здобиччю. Отже, хай ваша милість відкриє цей наш смуток усім.

Преподобного пана єпископа плоцького ми затримали у себе з певних міркувань, тому ваша милість, нехай вибачить його відсутність на цьому з’їзді.

Датовано: 17 квітня.

(Л-19) Того ж дня 17 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав (із Кракова) листа (мабуть до Львова) до кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського:

Scripsimus nuper tibi te adhortantes, ut posita omni mora congregationem tam Stipendiariorum, quam tertie partis expeditionis hominum in aliquo loco securo faceres, ut cum his Deo auxiliante possis hostes aggredi. Misimus etiam ad te literas nostras patentes, ut quoscunque posses, exercitum accumulando congregares. Scripsimus etiam ad proceres Russie, ut similiter facerent et tecum intelligentiam habendo et adversus hostes, que possibilitas suggereret, facerent.

Credimusque tam te quam ceteros omnes hac in re magnam et necessariam diligentiam facturum, ut nobis et Reipublice et imprimis ad laudem Dei laudabile obsequium faciatis, et precipue cum non ignoretis morem ac numerum hostium, quorum captivus, per Chrczonowski ad nos missus, ait esse X milia sed pro majori parte pedestrium sine equis. Et ideo spem in Deo habentes adnitimini, ut de hoste victoriam reportetis, ut et laudem et gratiam a nobis sibi comparetis. Et his, qui initia certaminis fecerunt nomine nostro gratias agas, quibus etiam suo tempore gratiam nostram exhibebimus. Et quos progressus habebitis, de omnibus nos certiores faciatis, quam ad rem literas podwodorum tibi mittimus.

Dat. Cracovie XVII Aprilis.

Scripsit etiam rex ad palatinum Cracoviensem: quod Leopolim perveniens curet omnia etc. ne hostis e manibus elabatur [AT 2, № 59, p. 71].

Нещодавно ми написали тобі, закликаючи, щоб, відклавши всі зволікання, ти організував збір як найманців, так і третьої частини експедиційного війська в якомусь безпечному місці, щоб з Божою допомогою ти міг атакувати ворогів. Ми також надіслали тобі наші відкриті листи, щоб ти зібрав, скільки зможеш, поповнивши військо. Ми також написали до руських вельмож, щоб вони чинили так само і, підтримуючи з тобою зв’язок, робили проти ворогів усе, що підкаже можливість.

І ми віримо, що як ти, так і всі інші докладете в цій справі великої та необхідної старанності, щоб надати нам, республіці і, насамперед, на славу Божу похвальну послугу, особливо тому, що ви не ігноруєте звичаїв і кількості ворогів, чий полонений, надісланий до нас Хшановським, каже, що їх десять тисяч, але здебільшого піших, без коней. І тому, маючи надію на Бога, прагніть здобути перемогу над ворогом, щоб заслужити похвалу і нашу прихильність. І тим, хто першим розпочав бій, вислови від нашого імені подяку; їм ми також свого часу надамо нашу милість. І про всі успіхи, яких ви досягнете, повідомляй нас, для чого ми надсилаємо тобі листи на підводи.

Датовано: у Кракові 17 квітня.

Також король написав до краківського воєводи: щоб той, прибувши до Львова, подбав про все для того, щоби ворог не вислизнув з рук.

«Листи на підводи» – я розумію як дозволи брати для гінців підводи в порядку підводної повинності місцевих жителів.

(Л-19а) 18 квітня 1512 р. король Сигізмунд надав інструкцію Петру Томіцькому, котрий мав їхати послом до короля Владислава. В ній, зокрема, сказано:

Ad Transalpinum etiam et Moldaviensem vojevodas Majestas sua mittet oratores suos et curabit illos imprimis componere et invicem concordari. – Preterea explorare studebit ejus Mtas. per eosdem suos oratores mentem et animum eorundem vojevodarum, quid scilicet cogitent et quo animo sint ad suscipiendam aliquam expeditionem contra hostes communes, et si quid auxilii ab eis sperandum sit, nam illis etiam Mtas. sua non usquequaque confidit. Scit enim illos optare, ut hec regna non omnino bene habeamus.

Ad Moldaviensem vero vojevodam specialiter intimabit Mtas sua, ne federa et pacem cum Tartaris et Selimbegko ineat, jure enim illum conqueri non posse neque de hac neque de illa Majestate, quod esset ab illis destitutus, hactenus enim facta sunt illi necessaria auxilia ab utraque Mte. Quidquid autem a prefatis Vojevodis Mtas. sua intellexerit et similiter quod cum consiliariis suis pro communi defensione faciendum statuerit h. e. quibus viis et modis prefati hostes sint aggrediendi id quam primum et diligentissime Mti. illi fraterne significabit. [AT 2, № 46, p. 59]

Твоя величність [Владислав] також відправить своїх послів до воєвод Валахії [Transalpinum] та Молдавії і подбає насамперед про те, щоб їх примирити та узгодити між собою. – Крім того, його величність через тих самих своїх послів намагатиметься довідатися про наміри й душевний стан цих воєвод: що, власне, вони думають і як ставляться до того, щоб розпочати якусь експедицію проти спільних ворогів, і чи можна сподіватися на якусь допомогу від них, бо його величність і тим не цілком довіряє. Адже знає, що вони бажають, аби цим королівствам не велося цілком добре.

Воєводі ж Молдавії його величність особливо повідомить, аби він не укладав союзів та миру з татарами та Селім-беком, бо він не має права нарікати ні на цю [Сигізмунда], ні на ту [Владислава] величність, нібито він ними був покинутий, адже досі йому була надана необхідна допомога від обох величностей. А все, що його величність [Сигізмунд] дізнається від названих воєвод, а також те, що він ухвалить зі своїми радниками для спільної оборони, тобто якими шляхами та способами слід наступати на вищезгаданих ворогів, він якнайшвидше і якнайстаранніше повідомить його братерській величності [Владиславу].

(Л-20) 20 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа до молдавського воєводи Іоана Богдана:

Credimus Mgcie. tue non esse incognitum, quod Tartarorum XX milia ad vastandas terras nostras ingressi sunt, premisso tamen ad nos in dolo nuncio, quod cesar eorum pacem adque amicitiam nobiscum cupiat. Sed nos, cognita ejus fraude, exercitum justum tam in Lithuania quam in regno congregavimus, a quo iidem in nomine Dei profligari possint. Confidimus in Dno., quod ad consolationem omnium Christianorum profligabuntur.

Rogamus etiam, ut vra. Mgcia. auxilium exercitui nostro ferat. Qui cum cesi fuerint cum Dei auxilio non facile vires ad infestanda nostra et vre. Mgcie. dominia recuperabunt. Quod si Mgcia. vra. in presenti necessitate nostra auxilium nobis non dederit, cogeremur male opinari de amicitia vre. Mgcie. Credimus quod ita ut poscimus faciet, ut nos quoque in ejus necessitate parem ei gratiam referre merito possimus.

Dat XX Aprilis [AT 2, № 61, p. 72].

Віримо, що вашій милості відомо: двадцять тисяч татар увійшли, щоб спустошити наші землі, але перед тим надіслали до нас підступного посланця, який облудно передав, що їхній цар прагне миру та дружби з нами. Однак ми, знаючи його підступність, зібрали належне військо як у Литві, так і в королівстві, щоб вони могли бути розбиті в ім’я Боже. Ми віримо в Господа, що вони будуть розбиті на втіху всіх християн.

Також просимо, щоб ваша милість надала допомогу нашому війську. Коли вони [татари] будуть розбиті з Божою допомогою, їм буде нелегко відновити сили для нападів на наші та ваші володіння. Якщо ж ваша милість не надасть нам допомоги в цій нашій потребі, ми будемо змушені думати погано про вашу дружбу. Віримо, що ви зробите так, як ми просимо, щоб ми також могли справедливо відплатити вам тим самим у вашій потребі.

Датовано: 20 квітня.

(Л-21) Того ж дня 20 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав із Кракова ще іншого листа до молдавського воєводи Іоана Богдана:

Тыми разы писал к нам гетьман наш, староста луцкий, бряславский, веницкий, маршалок Волынское земли, князь Констянтын Иванович Острозский и иные старосты наши граничные, поведаючи, што ж поганство татарове втяргнули в панство наше бордзым делом и беруть пограничным местом нашим.

Про то, твоя милость, абы подлуг вмовы вашое с нами, как есмо вмовили, естли бы поганство татарове первей втягнули в панство наше, твоя милость мел нам помоч вчинити, а естли бы у ваше землю первей пошли, мы вам мели помоч дати, для чого ж жадаем твоее милости, абы твоя милость помоч нам вчинил, што наболей на тот час может быти.

Нехай бы тые люди твоее милости, снемши ся поспол с нашими людми, котрые там на границы, вземши бога на помоч, им отпор чинили, бо ещо могут тые люди твоей милости ку помочи подданым нашим быти [LM 7, № 127, s. 257].

(Л-22) 21 квітня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа до Яна Тенчинського:

Nosse te credimus, quod Tartari vastantes jam prope Premisliam penetrarunt, cum quibus etsi stipendiarii et proceres nobilesque se congregando crebro cum eis cum victoria confligant, tamen cumulatioribus viribus facilius cedi poterunt. Nam Fredruss et Herborth cum CL equitibus quadringentos Tartaros profligarunt et nepotem cesaris interfecerunt et predam multam recuperarunt. – Chrczonowski etiam cum LX suorum equitibus trecentos profligavit et captivos plures cepit.

Et ideo insurgendum est omnibus, ne patriam devastari patiamur. Scribimus capitaneo Nove civitatis, ut proclamari faciat, ut ad ipsum homines congregentur. Nam timendum est, ne hac parte proximiori versus Mielecz appropinquent. Tuam etiam Stem. hortamur: velit quoscunque potest ad se congregare et cum ipso capitaneo Nove Civitatis in aliquem tutum locum cum bonis hominibus, qui ad eam pro defensione congregabuntur, se conferre, ut inde servitium Deo et Reipublice gratum et utile facere possitis. Credimus t. S. ex virtute sua et laude facturam.

Dat. Cracovie XXI Aprilis [AT 2, № 62, p. 72 – 73].

Ми віримо, що ви знаєте: татари, спустошуючи землі, вже проникли аж до Перемишля. І хоча найманці та вельможі, збираючись разом, часто перемагають у битвах з ними, вони все ж можуть легше поступитися перед більшими силами. Адже Фредро і Гербурт зі ста п’ятдесятьма вершниками розгромили чотириста татар, убили онука [? чи племінника?] царя і відбили багато здобичі. Також Хшановський зі своїми шістдесятьма вершниками розгромив триста [татар] і взяв багатьох полонених.

І тому всім потрібно повстати, щоб ми не дозволили спустошувати нашу батьківщину. Ми пишемо старості Нового міста, щоб він оголосив збір людей. Адже потрібно боятися, що вони наблизяться до цієї частини ближче до Мельця. Також закликаємо вашу милість, щоб ви зібрали до себе всіх, кого зможете, і вирушили разом із цим старостою Нового міста в якесь безпечне місце разом з добрими людьми, які зберуться до вас для захисту, щоб звідти ви могли надати приємну і корисну послугу Богу і республіці. Віримо, що ваша милість зробить це завдяки своїй доблесті та заради похвали.

Датовано: у Кракові 21 квітня.

Родина мала численні володіння у Руському воєводстві; про кого саме тут йдеться – я не дошукався. Так само і одне з відгалужень роду – Гербурти Фульштинські – мали володіння в Руському воєводстві. Можливо, в цьому листі згадано , який загинув у 1519 р., але це вимагає глибшого розгляду, в який я не можу вдатись.

Нове місто – це у Свентокшиському воєводстві Польщі; – місто у Підкарпацькому воєводстві. Від Перемишля до Мельця – 110 км на захід, а далі ще 47 км на захід до Нового Корчина. А від нього – тільки 67 км до Кракова (і 1300 км – до Бахчисараю!)

(Л-23) Нарешті у недатованому листі до львівських архібіскупа, воєводи та вельмож Руського воєводства король написав:

Agimus vobis habemusque gratias, quod tanta vigilantia curam adhibetis, ut perfidus hostis regnum nostrum ingressus repellatur profligeturque. Misimus istuc partem curie nostre in subsidium, Sollicitamus etiam omnes, ut se ad defendendam patriam conferant et vobiscum una conjugant. Confidimus in Deo, quod hostem perfidum in gladio percutietis, experimur siquidem Dei gratiam ubique; in omni pugna vincuntur hostes nostri. Nam Joannes Pileczki et Bernardus Maciejowski victoria de illis potiti coegerunt eos terga vertere. Vobis itaque magno animo et gratia Dei munitis adnitendum est, ut nullam occasionem cedendi hostis pretermittatis. Nec dubitamus, quod et vojevoda Valachie in opprimendis eorum reliquiis suas partes aget. Vos autem hortemini bonos homines et animum ipsis bonum suggeratis, gratiam eis nostram ofierendo, ut in hac actione omni studio curent, hostem nequissimum extrema clade conficere [AT 2, № 63, p. 73].

Ми дякуємо вам, що з такою пильністю ви дбаєте про те, щоб підступний ворог, який вторгся в наше королівство, був відбитий і розгромлений. Ми послали туди частину нашого двору на допомогу, а також закликаємо всіх до захисту Батьківщини, щоб вони об’єдналися з вами. Ми віримо в Бога, що ви уразите підступного ворога мечем, бо ми всюди відчуваємо Божу ласку; у кожному бою ми перемагаємо наших ворогів. Адже Ян Пілецький і Бернард Мацейовський, здобувши над ними перемогу, змусили їх відступати. Тож ви, укріплені великою мужністю і Божою милістю, повинні прагнути не втрачати жодної нагоди розгромити ворога. І ми не сумніваємося, що воєвода Молдавії також відіграє свою роль у знищенні їхніх залишків. А ви надихайте добрих людей і підносьте їхній дух, пропонуючи їм нашу милість, щоб у цій справі вони доклали всіх зусиль, аби завдати найпідступнішому ворогові остаточної поразки.

Далі у збірці Гурського йде меморандум Андрія Крицького про битву під Вишнівцем, який наведено в наступному розділі.