Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Сфальшований універсал Баторія – Хмельницького / Кордони надання

Терехтемирів

Сфальшований універсал
Баторія – Хмельницького

Кордони надання

Микола Жарких

Розглядаючи історичні реалії УБХ, ми поки що не торкались обводу границь Запоріжжя, накресленого в документі. Між тим цей обвід становить основний його зміст і подає багато цікавого.

Кордони УБХ на тлі кордонів кінця 16 ст.

Встановити міждержавні кордони на території України в часи Стефана Баторія досить просто. Для цього треба тільки відмовитись від уявлення про кордон як зорану «контрольно-следовую полосу», уздовж якої на віддалі прямої видимості «часовые Родины стоят» і питають кожного перехожого «Стой, кто идет?»

Більша частина території сучасної України була в цей час дуже слабо заселена і становила нейтральну зону між християнськими державами на півночі та мусульманськими – на півдні. Ця полоса подекуди мала навіть окрему назву «Дикого степу». Формальний перенос розмежувальної лінії на 100 кілометрів в один бік чи на 200 кілометрів в інший нікого не обходив і нічиїх інтересів не зачіпав, тому ліній розмежування тоді просто не існувало.

Для реального державного контролю над певною територією потрібні були фортеці. Останніми російськими фортецями на півдні були Путивль та Чернігів; лінія фортець Речі посполитої на південному сході складась із Остра, Києва, Канева, Черкас, Брацлава та Бара. На південному боці стояли турецькі фортеці Бендери, Ак-Керман (Білгород-Дністровський), Очаків, Азов, фортеці Кримського ханства – Перекоп, Гезлев (Євпаторія).

Після монгольських завоювань 1240-х років вся територія східної Європи уважалась власністю татар, тому і в 16 ст. територія, на яку не поширювалась влада сусідніх держав, номінально вважалась татарською. Уряд Великого князівства Литовського ретельно збирав ярлики, якими кримські хани відступали на користь Литви ті українські землі, котрими Литва уже фактично володіла. Тому Дикий степ вважався татарською територією.

Відповідно до цього розуміння кордонів похід російського війська М. Ржевського по Пслу та вниз по Дніпру (1556 р.) займав тільки інтереси Кримського ханства. Литовський уряд зовсім не вважав цей похід за якесь порушення литовського кордону – адже мимо Черкас російське військо не проходило. Те саме повторилось в історії з городком Д. Вишневецького на Хортиці (1553 – 1557 рр.) та походом російського війська Д. Адашева по Дніпру (1559 р.) – литовський уряд на це не зважав.

Українські землі близько 1570 р. і «надання С. Баторія»

Українські землі близько 1570 р. і «надання С. Баторія»

«Надання Стефана Баторія», як воно описане в УБХ, чітко розпадається на дві частини:

1, смуга уздовж Дніпра від Терехтемирова до Крилова;

2, степи по обидва боки нижнього Дніпра.

Друга частина території в часи Баторія належала татарам, і тому мав слушність Герхард Міллер, коли писав, що Баторій не мав влади жалувати запорожцям те, що йому самому не належало. Ми можемо тільки приєднатись до цього твердження.

Що ж стосується першої частини, таке надання було неможливим, оскільки на «пожалуваній» території стояли два державних замки – Канів та Черкаси, з відповідними староствами. Функціонування цих староств, реальна влада старост над територією середнього Подніпров’я в 16 ст. є незаперечним фактом; натомість ми зовсім не бачимо козацької влади на цій території.

Кордони УБХ на тлі кордонів середини 18 ст.

В середині 18 ст. ситуація з кордонами кардинально змінилась. Коли запорожці в 1734 р. повернулись під владу Росії, питання їх території нікого не обходило – насувалась війна. Внаслідок російсько-турецької війни 1735 – 1739 років широка смуга степу між Богом та Доном перейшла до Росії, і землі тут були розмежовані. Для цього у поле виїжджали спеціальні комісії, які розглядали проходження кордону на місцевості й при необхідності робили межові знаки. Результати роботи комісій записувались у вигляді окремих протоколів (інструментів; слово «делімітація» тоді не вживали).

Так, 4 листопада 1740 р. було складено інструмент розмежування кордону між Богом та Дніпром (І. І. Неплюєвим та Мустафою-беєм Селихтаром Кятибом); 12 жовтня 1742 р. – аналогічний документ для ділянки від Кінських Вод до Азовського моря (кн. В. А. Репніним та Хаджи Ібрагімом Капиджи). Вільних, нічийних земель на території України не лишилось – для кожного квадратного кілометра була визначена його державна належність, зафіксована міждержавними угодами.

Ці міждержавні угоди доповнювались документами внутрішньодержавного розмежування. Так, численні взаємні скарги запорозьких та донських козаків розбирались в 1743 – 1746 рр. в Сенаті і мали наслідком царський указ – провести границю між ними по річці Кальміус. Цей указ було виконано в жовтні 1746 р. [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, № 255, с. 1485 – 1491].

Результати цих межувань показані на наступній схематичні карті.

Українські землі близько 1750 р. і «надання С. Баторія»

Українські землі близько 1750 р. і «надання С. Баторія»

Досить одного погляду на цю карту, щоб зрозуміти – границі міфічного «надання С. Баторія» повністю відповідають фактичному володінню запорожців в Російській імперії станом на 1740-і роки. Оце і є той найвищий секрет, якого не могли розібрати історики упродовж останніх 260 років – від моменту появи УБХ до моменту написання моєї статті.

Висновок: кордони «надання С. Баторія», окреслені в УБХ, повністю суперечать історичним реаліям 16 ст.; натомість вони повністю відповідають історичним реаліям середини 18 ст.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 560

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.