Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Сфальшований універсал Баторія – Хмельницького / Генезис універсала

Терехтемирів

Сфальшований універсал
Баторія – Хмельницького

Генезис універсала

Микола Жарких

Пошуки письмових документів

Після закінчення російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр., укладення Білградського миру 1739 р. та делімітації кордонів між Російською імперією та Туреччиною постало питання включення Запорізької Січі у цивільне життя Російської імперії, налагодження відносин з імперською адміністрацією.

Листування з цього приводу відкладося, зокрема, у справі Сенату за 1742 – 1750 рр., яка в істотній частині була надрукована Д. Яворницьким [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, № 255, с. 1293 – 1701]. На підставі цієї справи Яворницький склав свій «екстракт» і вмістив його в розділі про кордони Січі [Эварницкий Д. И. История запорожских казаков. – К. : Наукова думка, 1990 г., т. 1, с. 36 – 45].

Я своїм звичаєм – не користуватись без крайньої потреби чужими працями – складу свій екстракт, виключно на підставі першоджерел.

У травні 1743 р. запорожці склали дві скарги до імператриці про порушення границь їх володінь – на старосамарців, донців та поляків та на полтавського полковника Кочубея [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1331 – 1337].

Наслідком був указ коменданту фортеці св. Анни Вирубову з 10 жовтня 1743 р.:

Между оными Донским и Запорожским низовым войсками в реках, лесах и в степных местах и в прочих угодьях разобрать по сущей справедливости по имеющимся у них письменным документам (ежели есть), буде же иногда письменных документов нет, то с обоих сторон старыми и знающими старшиною и казаками [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1360] і провести відповідну межу. (Тут і далі виділення в документах зроблені мною – М. Ж.).

Принциповими для нашої теми є виділені мною слова – вимагати письмових документів.

Фортеця св. Анни знаходилась на правому березі Дона, трохи вище сучасного Ростова-на-Дону. Це був опорний пункт російської влади, найближчий до спірного місця.

Бригадир Вирубов зовсім не горів бажанням втручатись у конфлікт, в якому не було правого й винного і не можна було дошукатись «істинної справедливості», котрої вимагав зі своєї недосяжної бюрократичної висоти Сенат. Він відписався (11 квітня 1744 р.) тим, що не має права полишити довірену йому фортецю на довший час [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1371].

Сенат визнав рацію Вирубову і 20 серпня 1744 р. надіслав новий указ – доручити це розмежування якомусь штаб-офіцеру [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1393]. Призначено було підполковника Якова Більса, листування якого становить першорядний інтерес для нашої теми.

Більс відповідно до указу почав вимагати письмові документи. Запорізький Кіш спробував зробити вигляд, що не розуміє, про які документи йдеться, і надіслав Більсу копії інструментів розмежувань 1740 і 1742 років (про які ми вже згадували вище). Більс відповів на це якимось кріпким словом (можливо, й таким, що не надавалось до письма, принаймні, в Сенаті його відповіді немає). 8 листопада 1745 р. Кіш написав йому наступного листа, де виправдовувався за попередній епізод («старшины Иван Белой да Григорий Рожко… за простоту свою вашему высокоблагородию объявили» – с. 1438 – 1439). Далі кошовий Василь Григорович із Військом продовжували:

О том у нас, Войска, из древних лет у прежних наших антецессоров об вышеписанных степях, лесах и речках и прочих угодьях хотя письменные документы и имелись, однако когда Мазепа на Украине за гетмана находился, то требовал оных для некоторой своей пользы в переписку, кои когда от Войска древних наших антецессоров даны, то он ни подлинных и ни копий с оных и не прислал, почему ныне у нас, войска, тех документов и не имеется,

а хотя и ныне имеются, однако не грамоты, но с копий копии, российским диалектом писанных в силе заключения вечного мира и инструментов [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1439].

Простою мовою, Кіш почав заговорювати зуби і вигадав оповідання про Мазепу. Не знаю, чи розумів німець Більс значення виразу «заговорювати зуби» («видно, ежов рукавиц значит не то» – казав у подібній ситуації інший німець), але суть відповіді він передав у своєму рапорті з 27 листопада 1745 р. так:

Старшины и старожилы при письме того [запорожского] Войска от кошевого атамана объявили, яко не имеют к тому письменных документов, что за прошедшею шведскою баталиею потеряно [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1431].

Виявилось, що й Донське військо так само не має письмових документів (прецінь йому, як війську російському, це не зашкодило, і воно володіло своїми землями й надалі – аж до нашествія більшовиків). Більсу не залишалось іншого виходу, як спертись на свідчення старожилів. На його рапорти надійшов указ імператриці Єлизавети з 15 квітня 1746 р. – провести межу по ріці Кальміус [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1472]. Цей указ було виконано в жовтні 1746 р. [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1485 – 1491].

Керуючи розмежуванням запорозьких і донських володінь, Сенат не забув, що в 1743 р. запорожці скаржились і на поляків. Наслідком був наступний указ імператриці Єлизавети для Війська Запорозького (з 15 грудня 1744 року):

…Разграничения земель у нас с Польшею по вечно мирному трактату еще не было… и о тех местах и о старинных во оных границах потребному известию без сумнения надлежит быть у вас в Войске, для получения которого ныне отсюда к вам в Сечу по нашему указу отправлен… капитан Иван Колюбакин.

Того ради повелеваем вам… о границах с Польшей, какие бы у вас в войсковой канцелярии об оных известие находилось, письменное или по объявлениям старых людей… капитану Колюбакину сообщить [Эварницкий Д.И. Источники… с. 1718].

Російська влада не могла уявити, щоб у якомусь місці імперії не було своєї «канцелярії»… У відповідь на цей указ Кіш надав довідку, процитовану нами у повному обсязі в Літописі.

Висновок з цієї історії такий: російська влада неодноразово вимагала від Війська Запорізького письмові документи на володіння землями, і до самого кінця 1746 року Військо не могло ці вимоги задовольнити. Отже, універсалу Баторія – Хмельницького в цей час ще не існувало.

Мій колега (блогоприятель) LV у своїй статті «Кальмиусская паланка. Ревизия начал» (2009 р., ) докладно розібрав історію розмежування запорозьких і донських земель в 1740 – 1748 роках і не знайшов там згадок про УБХ. Його висновок:

Представление о каких-то «исконных» правах запорожцев на эту территорию зародилось только в середине 1740-х годов и имело сложную эволюцию. Со временем оно, подкрепленное «вновь обретенным» универсалом Батория-Хмельницкого, стало широко использоваться в территориальных спорах запорожцев с донцами и российской администрацией.

Я висловлюю щиру вдячність колезі LV за вказівку на цю статтю.

Доповнено 1 липня 2015 р.

Джерела універсалу

Ми бачили, що Військо Запорізьке опинилось на дорозі російського імперського монстра, який, подібно до старорежимного Китовраса, не вмів ані повертати, ані гальмувати, ані давати задній хід – він умів іти тільки прямо і прямо й чавити все, що потрапляло під ноги. Єдиний спосіб якось вплинути на нього лежав через «бомагу» – і така «бомага» з’явилась!

Якщо російським генералам конче потрібен документ – міркували на Січі – то треба його скласти, і буде їм щастя, а заодно й нам.

За цю роботу узявся хтось із керівництва Січі. Я припускаю, що це був Петро Калнишевський – на тій підставі, що він брав особисту участь у предкладанні УБХ російській владі. Для роботи він мав зразок у вигляді якогось гетьманського універсала. Ким був виданий цей універсал – поки що встановити не удалось; на підставі титулу «обох сторін Дніпра» можна припускати І. Мазепу, І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського. В довідці 1745 р. згадано, що так титулувався гетьман перед Полтавською битвою (Мазепа або Скоропадський). Однозначно можна твердити, що цим зразком не був універсал Б. Хмельницького.

Для змісту універсала була використана довідка 1745 року, яка має багато спільних точок з текстом УБХ. Її слід вважати прототипом УБХ.

Для окреслення меж фактичних володінь Запоріжжя автор УБХ мав копії інструментів розмежувань 1740 та 1742 років. Загальний абрис кордонів відповідає цим документам, з урахуванням того, що в УБХ кордони описані спрощено й генералізовано. Автор УБХ не включив до універсалу прямі цитати з інструментів, бо вже був негативний досвід подання цих копій підполковнику Більсу.

Спеціальна увага до «городка старинного же запорожского Самаръ с перевозомъ», котрий в УБХ віднесено до володінь Запоріжжя, добре пояснюється запеклою листовною боротьбою за це містечко, яка відклалась у згаданій вище справі Сенату. Стара Самара була сотенним центром Полтавського полка, і запорожці наполегливо, але безуспішно намагались перевести її у своє підпорядкування. Проектований УБХ мав послужити зброєю в цій боротьбі.

Історична частина відомостей універсалу запозичена з твору Г. Грабянки (або «Короткого опису Малоросії»), з додатком необхідних самостійних вигадок автора УБХ. Аналізуючи розвиток тереъхтемирівської легенди в українській історіографії 18 ст., ми бачили, що така самодіяльність була постійним елементом кожного твору, й УБХ під цим оглядом не становить винятку.

«Доважок» до реальних володінь Запоріжжя у вигляді полоси уздовж Дніпра від Терехтемирова до Чигирина був продиктований необхідністю ввести в бій головний калібр – конституцію сейму 1717 року. Ця конституція містила наступні корисні для УБХ моменти: 1, грамота; 2, короля С. Баторія; 3, для козаків; 4, на Терехтемирів; 5, визнана сеймом за правосильну. Другий, третій і четвертий моменти містились у творі Грабянки, але запорожці розуміли, що подати уряду просто історичний трактат не можна. Тому перший момент – переформатування історичної легенди в юридичний документ – можливо, виник під дією конституції. Незаперечно важливим був також п’ятий момент – прецедент урядового визнання подібного документу.

Істотним недоліком як конституції, так і твору Грабянки було те, що ім’я Баторія було прив’язане тільки до пожалування Терехтемирова; не було ніяких натяків на Запоріжжя. Тому автору УБХ довелось зробити зусилля і з’єднати Запоріжжя із Терехтемировом смугою землі уздовж Дніпра, щоб утворити єдину територію (однозв’язну область, як сказав би математик).

Написаний у такий спосіб універсал у 1752 р. був пред’явлений російському уряду. Отже, час його написання можна визначити між 1746 і 1752 роками, найімовірніше – у 1751 році (я не бачу причин, чому б запорожці мовчали про цей універсал, якби він був готовий на рік чи два раніше). Можна сподіватись звузити цю дату, якщо знайдуться документи про розгляд меж Запоріжжя за 1747 – 1751 роки.

Можна вважати незаперечним, що до написання УБХ була причетна тільки одна людина. Обставини його написання і «чудесного віднайдення» залишились невідомими – звідси я роблю висновок, що втаємниченими в цю справу було дуже вузьке коло старшин. Можна припустити, що й ніякого кола взагалі не було – автор УБХ сам і увів його в діловодство Січі, і таким чином уник прикрих розпитувань про походження цієї «запропащої грамоти».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 625

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.