Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Сфальшований універсал… / Критичний розгляд змісту універсала

Терехтемирів

Сфальшований універсал
Баторія – Хмельницького

Критичний розгляд змісту універсала

Микола Жарких

Перейдемо тепер до змісту УБХ.

Підтвердження давнішого надання

Змістом є затвердження давнішого надання. Чомусь ніхто з істориків не здивувався: як це підданий польського короля затверджує наказ свого пана? Підданий має виконувати накази короля або приймати їх до відома, а затверджувати їх може тільки особа, яка в суспільній ієрархії стоїть на вищій або рівній позиції із королем. Оскільки король згідно тогочасної політичної теорії мав владу від бога, то вище його в суспільній ієрархії не було нікого. Тому й підтверджувати королівські акти міг хіба що інший король.

Серед універсалів Хмельницького є кілька підтверджень земельних володінь. Найбільш виразним з них є затвердження придбання двора в Києві М. Гунашевським [Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., № 165; далі номери документів Хмельницького вказуються за цим виданням], про яке ми вже згадували. Там ситуація досить прозора: київський полковник віддав наказ –> написано відповідні документи –> подані гетьману –> гетьман їх затвердив. Тут ієрархія витримана: гетьман завтердив наказ свого підлеглого.

В більшості випадків затвердження земельних володінь відбувалось на підставі усного подання прохача (ніякими документами він виказатись не міг). В кращому випадку в таких універсалах містяться згадки, що той чи інший монастир мав надання від давніх ктиторів.

Тільки зрідка в універсалах містяться конкретні згадки про письмові документи (53 – привілеї королів, якими затверджено володіння Пустинно-Микільського монастиря; 93 – надання Раїни Вишневецької для Мгарського монастиря; 101 – привілеї польських королів на вільне обрання ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря; 123 – надання коронного канцлера для Крупицького монастиря). Ми бачимо, що заради обережності в текстах універсалів немає навіть імен королів (канцлера), документи яких розглядались. Видно, гетьманська канцелярія не була певна своїх повноважень і не знала, на яку ступити з такими документами.

Але в жодному разі тексти цих давніших надань не включено до підтверджувальних універсалів. Тому включення в УБХ тексту документу Баторія суперечить практиці діловодства Хмельницького, а затвердження королівського документу з боку особи, яка сама себе титулувала слугою його королівської милості (його царського величества), є взагалі абсурдом. «Смотри – не по чину берёшь!»

Історичні реалії

Випишемо тепер у вигляді таблиці історичні реалії, згадані в тексті УБХ, і співставимо їх з потенційними джерелами УБХ. Для твору Г. Грабянки ми подаємо сторінки да виданням 1854 р. [Грабянка Г. Действия презельной и от начала поляков кровавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, с поляки. – К.: 1854 г.], для «Короткого опису Малоросії» – за виданням 1878 р. [Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К.: 1878 г.]

УБХ Постанова сейму 1717 р. Довідка 1745 р. Г. Грабянка Короткий опис Малоросії
Богданъ Хмелницкій є згадка є детальне оповідання є детальне оповідання
гетманъ обоихъ сторонъ Днѣпра пред шведскою баталиею [Мазепа?] обоих сторон Днепра гетман назывался
кошовый Войска Запорожского, панъ Демянъ Барабаш вожди знатные, прозванием Борабаш Барабаш, кошовий Войска Запорож-ского низового (с. 167) Барабаш, кошовий запорож-ский (с. 254)
короля полского Стефана Баторыя є згадка в лето 1576 за Стефана Батория (с. 21) При Стефане же Батории в том же 1576 году (с. 214)
року 1577 месяца августа 20 1576 р.
привілей для А. Триполь-ського наданий 20 серпня 1715 р.
антецесора нашего гетмана Якова Богдана вшедше за Перекоп з вождем своим Богданком (с. 21)
Року 1576 был гетманом запорожским Богданко (с. 260)
1574. После был гетман Богданко (с. 214)
кошового Низового Запорожскаго Войска Павлюка 1637 року паки козаки собравшеся поставиша гетманом Павлюка (с. 29) 1637… выбрали себе гетмана Павлюка (с. 217)
вход в Польщу и Украйну заступили нападати руских и польских земель не допускали (с. 21) на рускую и польскую землю козаки нападать не допускали (с. 212)
дабы имъ Войска Запорожскаго козакамъ для зѣмовихъ станцѣй, гдѣ було прихилность мѣти Терех-темиров з монастирем, да во время зими тамо всегда пребывают (с. 22) Трехте-миров с мона-стырем для зимовых квартер (с. 214)
надаетъ его кролевская моцъ козакамъ низовимъ запорожскимъ вейчисте городъ Терехтемировъ з монастирем и перевозом є згадка про Терех-темирів є згадка про Терех-темирів і монастир дал еще низовым козакам в пристанище град Терех-темиров з монастыром (с. 22) дал Трех-темиров с мона-стырем (с. 214)
опрочь складового старынного ихъ запорожскаго города Чигирина опроч давнего старинного града складового Чигирина (с. 22) опроч их же старинного города складового Чигирина (с. 214)
от того города Терехтемирова на Низь понад Днепромъ рѣкою до самого Чигрина и запорожскихъ степов ку землямъ чигринскимъ подойшлих так же увесь Днепр з горы до Келеберды вниз з Переволоч-ною з тамошними Переволо-чинским перевозом Король польский Жигмонт 1-й дал козакам по обоих сторонах Днепра увиш и вниз коло порогов землю (с. 21) [цей фрагмент опущено] (с. 212)
городокъ старинный же запорожскій Самаръ с перевозомъ и землями в гору Днѣпра по рѣчку Орел и Самарь со всеми приналеж-ностями Году 1688 град Самару россияне и козаки устроили (с. 235) Року 1688 город Самару велико-россияне и козаки устроили (с. 288)
а в низу до самихъ степовъ нагайских и кримских, а черезъ Днѣпръ и лиманы днѣпровыи и боговыи, якъ из вѣковъ бувало, по очаковские влуси, увесь Днепр з горы… даже до самого Очакова… где Бог под Очаковом в лиман вошел
и въ гору рѣчки Богу по рѣчку Сынюху, до Синюхи, где устья в Бог реку впадает, а понад Богом до самого лимана
от самарскихъ же земель чрезъ степь до самой рѣки Дону
еще за гетмана козацкого Прецлава Ланцъ-корунскаго козаки запорожскіе свои зимовники мѣвали в року 1506 был первым козацким гетманом Прецслав Лянц-коронский (с. 20)
Року 1506 был гетман войск запорожских Прецслав Лянц-коронский (с. 259)
В року 1506 первый был гетман войск запорож-ских Прецлав Лянц-коронский (с. 212)
Всього 17 3 8 12 11

Таким чином, для 12 епізодів УБХ ми знайшли паралельні місця у творі Грабянки. Оскільки 11 з них наявні також у «Короткому описі Малоросії» (різниця лише в другорядному епізоді), ми не маємо підстав для розрізнення цих двох творів і лише умовно будемо говорити про «запозичення з Грабянки» замість коректного, але громіздкого «запозичення з Грабянки та/або Короткого опису Малоросії».

Ключові фрази УБХ – про Терехтемирів та Чигирин – незаперечно запозичені звідси, як це слушно відзначив ще А. Стороженко.

Незаперечним фактом є використання при складанні УБХ довідки 1745 року, яку слід розглядати як прототип універсала Баторія – Хмельницького. Власне уже в цій довідці видно знайомство з Грабянкою, тільки немає імені короля Баторія.

Відома запорожцям постанова сейму 1717 року була, на мою думку, поштовхом: якась грамота Баторія для запорожців таки існувала. Можливо, що й дата «20 серпня» перекочувала в УБХ з постанови. Тексту фількіної грамоти А. Трипольського вони не мали, але він не конче був їм потрібен, оскільки вони мали виклад Баторієвої легенди, котра й була джерелом усіх «грамот Баторія для козаків».

Розглянемо тепер кожен елемент історичних реалій УБХ окремо.

Богдан Хмельницький

Чому виникла думка приписати універсал саме Хмельницькому, а не якомусь іншому гетьману?

Я думаю, тут могли спрацювати два фактори. По-перше, закон епічної концентрації, за яким всі порядки і постанови приписуються одному герою-деміургу, в нашому випадку Б. Хмельницькому. По-друге, загальна позиція оборони запорозьких прав перед царським урядом полягала в тому, що Україна перейшла під владу Росії разом зі своїми землями і привілеями; отже, існування цих привілеїв за Хмельницького мало б (на думку запорожців) автоматично означати їх визнання царським урядом.

Гетьман обох сторін Дніпра

Такий титул уживав гетьман І. Мазепа. Короткий перегляд частини його універсалів [Універсали Івана Мазепи. – К.: 2006 р., частина 2] показав нам, цей титул вперше було вжито в 1688 р. (№ 44), а в 1689 р. він став майже панівним. Після падіння царівни Софії і повернення Мазепи з Москви цей титул практично зникає (1694 р. – № 133; 1696 р. – № 156) і знову з’являється в 1709 р. (№ 364).

Таким чином, уживання цього титулу залежало від вказівок з Москви і зовсім не залежало від фактичного володіння: в 1704 – 1708 рр., коли Мазепа фактично об’єднав під своєю владою майже всю територію, підвладну Б. Хмельницькому, він цього титулу не вживав.

Згадка у довідці 1745 р., що гетьман титулувався так «перед шведською баталією» наводить на думку, що у запорожців міг бути якийсь універсал Мазепи з часу після його розриву з Москвою, тобто з другого періоду уживання цього титулу.

Зрештою, це питання для нашої теми не становить принципової ваги. З довідки ми бачимо, що запорожці були певні реальності цього титула, а як саме вони дійшли до такої певності – це окреме питання.

Зазначимо також, що цим титулом користувались наступні гетьмани:

Іван Скоропадський: «Великого государя нашего его царского пресветлого величества войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 76, с. 142, 19.05.1717 р.]

Данило Апостол: «Его императорского всепресветлейшего величества войска Запорожского и обоих сторон Днепра гетман Даниил Апостол» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 77, с. 144, 4.12.1728 р.]

Кирило Розумовський: «Ея императорского величества Малой России обеих сторон Днепра и войск Запорожских гетман… граф Кирилл Разумовский» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 83, с. 178, 30.12.1753 р.]

З’ясування можливості запозичення формул універсалів цих гетьманів при укладанні УБХ є предметом дальших студій.

Кошовий Барабаш

Джерелом для цієї особи могла бути як усна пам’ять (Борабаш записки 1745 р. записаний, мабуть, із уст, тоді як письмові джерела знають тільки Барабаша), так і твір Грабянки.

В обох випадках йшлося про славного кошового сер. 17 ст., соратника М. Пушкаря у боротьбі проти І. Виговського Якова Федоровича Барабаша. В добі Б. Хмельницького він не був відомий, вперше з’явився в історичних джерелах в 1657 р. – одразу на посаді кошового, загинув у 1658 році.

Укладач УБХ не мав про нього ніяких відомостей, окрім прізвища та посади, тому він вигадав йому ім’я «Дем’ян». Нема що й говорити, що ніякого «Дем’яна Барабаша» історичні джерела (окрім самого УБХ) не знають.

Отже це ім’я суперечить історичним реаліям.

Стефан Баторій

Про Стефана Баторія і його стосунок до козаків запорожці мали уявлення з твору Грабянки; це було додатково підкріплено конституцією 1717 р., котрою грамота Баторія для козаків була визнана за чинну.

Дата грамоти Баторія

Ми вже неодноразово відзначали, що рік видачі «грамоти Баторія» в різних списках УБХ коливається від 1575 до 1577-го. У Грабянки стоїть 1576-й рік, який, мабуть, і ліг в основу УБХ.

Що стосується дня 20 серпня – то цим днем 1715-го року датовано привілей короля Августа 2-го для А. Трипольського, і ця дата міститься в конституції 1717 р. Можливо, що укладач УБХ не став вигадувати день самостійно, а переніс його з конституції.

Гетьман Яків Богдан

Джерелом для цього вигаданого гетьмана був Грабянка, де в переліку гетьманів згаданий «гетьман Богданко» (вождь Богданко також згаданий в описі подій 1575 р.). Укладач УБХ перетворив зменшувальне ім’я Богданко (у 2 пол. 18 – 1 пол. 19 ст. така форма звалась російським словом «полуимя») на прізвище Богдан і вигадав для нього ім’я Яків.

Ясна річ, «гетьмана Якова Богдана» ніякі історичні джерела (окрім самого УБХ) не знають.

В «Історії русів» Богданко перетворився на «Федора Богдана» (не Якова). Це – ще одне свідчення незалежності фантазій «Історії русів» від фантазій УБХ.

Отже це ім’я також суперечить історичним реаліям.

Кошовий Павлюк

Ніяких кошових в 16 ст., у 1-й пол. 17 ст. і навіть за гетьмана Б. Хмельницького історія не знає. В ті часи кожен козацький вождь, обраний на Запоріжжі, автоматично ставав і главою коша, виконував обов’язки пізнішого кошового. Тобто титул «кошовий» стосовно часів Баторія є неможливим анахронізмом.

Прізвище «Павлюк» укладач УБХ запозичив із Грабянки, де він згаданий під 1637 р., і переніс його в 1576-й рік. Своя рука – владика!

Отже це ім’я двічі суперечить історичним реаліям.

Город Терехтемирів

Терехтемирів переїхав в УБХ прямо із твору Грабянки з усіма своїми приналежностями – титулом «город», якого він в дійсності ніколи не мав, і монастирем. Додатково згадано перевіз, не названий у Грабянки.

Ця назва повністю суперечить історичним даним, як детально простежено в нашій праці.

Город Чигирин

Згадка Чигирина є грубим анахронізмом. В часи С. Баторія це місто ще не існувало, воно тільки почало заселятись в кінці 16 ст. Про «город» Чигирин (тобто якесь визначне поселення, центр округи) можна говорити хіба що з 1630-х років.

В поемі «Epicedion», опублікованій в 1585 р., є згадка про битву князя М. О. Вишневецького з татарами на урочищі Чигирин. Ця битва мала місце в 1563..1572 роках [Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 196, 197]. Привілей на заснування міста Чигирина король Сигізмунд 3-й надав 1 травня 1589 року [Архив юго-западной России. – К.: 1869 г., ч. 5, т. 1, с. 82 – 90].

Ця назва повністю суперечить історичним даним.

Городок Самара

Новобогородицька фортеця на ріці Самарі заснована в 1688 р. Про це є запис у Грабянки, але запорожці мали грамоту царів Івана і Петра на заснування фортеці. Це була російська воєнна база, і запорожцям вона не належала так само, як американська база Гуантанамо не належить Кубі, а база на Окінаві – Японії.

Ця фортеця була зруйнована відповідно до умов Прутського миру 1711 р., і відновлення поселення на її місці чи взагалі біля гирла Самари було неможливим аж до 1734 р. Тільки з поверненням запорожців під владу Росії склалися політичні умови для побудови поселення. Це видно не тільки із загальних міркувань, але і з історичних документів. Так, у 1743 р. було складено поіменний список жителів Старої Самари з показанням часу, коли вони оселились тут [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, № 255, с. 1343 – 1344]. Найраніша дата – 1731 рік (якщо це не описка і не помилка пам’яті самого поселенця – «вот этих проклятых названий годов хоть убей не помню»).

Той факт, що такого городка не було ані в часи Баторія, ані в часи Хмельницького – видно хоча б з генеральної карти України Боплана, де ріка Самара нарисована досить докладно.

Ця назва повністю суперечить історичним даним. Ця реалія відповідає часу написання УБХ – середині 18 ст.

На жаль, сучасні краєзнавці керуються хибно спрямованим почуттям місцевого патріотизму. Це почуття примушує їх відносити заснування «їхніх» поселень якомога далі в глибину віків, не звертаючи жодної уваги на те, що ці «ранні дати» – даруйте за каламбур! – є дуже пізньої фабрикації.

От і у випадку Самари місцеві патріоти надрукували велику книгу, де УБХ покладено во главу угла, як видно прямо з її назви [Бинкевич В. В., Камеко В. Ф. Городок старинный запорожский Самарь с перевозом: краеведческий очерк. – Днепропетровск: Пороги, 2000 г. – 156 с. ]

А якби в нагорній проповіді було сказано «Хліб наш старосамарський дай нам днесь» – заснування міста безперечно було б віднесене до часів Ісуса Христа. [До речі, ніхто ще не здогадався проголосити, що столиця давнього Ізраїльського царства міста Самарія засноване козаками зі Старої Самари. Старої – значить давнішої за Самарію, хіба не так? І тільки далеко пізніше частина їх переселилась до Іраку, де заснувала козацьке місто Самарра…] Віднесли ж заснування Кам’янця-Подільського до римських часів – і нічого, терпить…

Ногайські степи

Ногайська орда сформувалась в 15 ст. на у степах між Волгою та Уралом (Яїком). В кінці 16 ст. ногайці, не маючи сили оборонити цю територію від натиску калмиків, почали переселитись на західний берег Волги, у передкавказькі степи та на Кубань, де вони змушені були визнати зверхність кримського хана.

В 1620-х роках частина ногайців переселилась у Буджак, де почала зватись Буджацькою ордою (не ногайською!). І тільки в 1-й третині 18 ст. значна частина ногайців переселилась з Кубані у причорноморські степи [О.А. Бачинська, В.В. Грибовський. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7. – К.: В-во «Наукова думка», 2010].

Отже, тільки з 1-ї третині 18 ст. причорноморські степи стали «ногайськими», а в часи Баторія чи Хмельницького вони такими зовсім не були. Ця реалія відповідає часу написання УБХ – середині 18 ст.

Ця назва повністю суперечить історичним даним.

Гетьман Прецлав Лянцкоронський

Цей гетьман переїхав до УБХ з твору Грабянки. Звичайно, ніяких зимівників у його часи (на початку 16 ст.) на Запоріжжі не існувало.

Підведемо підсумки. З числа згаданих в УБХ історичних реалій не менш як вісім моментів повністю суперечать реаліям часів Стефана Баторія. Натомість не менше двох моментів повністю відповідають часу написання УБХ – середині 18 ст.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 586

Модифіковано : 11.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.