Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Методичні поради

Терехтемирів

Методичні поради

Микола Жарких

Поставивши перед українською історичною наукою завдання повторити мою роботу 32 768 разів (священне для програмістів число! 2 у 15-у ступені), звичайно, було б неправильно залишити виконавців напризволяще, не подавши їм ніяких порад і рекомендацій. Навчився сам – навчи товариша.

Disclaimer! No warranty!

Відмова від відповідальності! Ніяких гарантій!

Наведені нижче рекомендації є узагальненням мого особистого досвіду. Я старався включити в них усе, що показало свою користь та ефективність, і зробити їх такими ж пожиточними для користувача. Разом з тим слід розуміти, що ці рекомендації не є ані всеохопними, ані вичерпними, ані універсальними. При їх практичному застосуванні ви можете зіткнутись з ситуаціями, коли вони можуть виявитись неефективними або просто непридатними.

Отже, слідування наведеним рекомендаціям здебільшого забезпечує поліпшення результатів, але я не гарантую такого поліпшення і не несу відповідальності за наслідки застосування.

Найкраща гарантія якості – це власний розум дослідника, який свідомо використовує готові інструменти або розробляє нові, коли готові не працюють.

Отже приступимо до написання наукової статті з історії. Наука – це верифікована істина, тобто не залежна від особи дослідника. Щоб написати наукову роботу, принципово важливо вказати всі використані джерела та відзначити всі істотні логічні кроки, для того щоб наступний дослідник міг пройти вашими слідами.

1. Включіть комп’ютер.

2. Приєднайтесь до мережі Інтернет.

3. В пошуковій системі Google наберіть назву проектованої роботи

Це не жарт – завжди корисно переконатись, що робота, яку ви плануєте написати, ще не написана. Коли вона вже написана – ви отримуєте прекрасний безкоштовний стартовий майданчик: якщо робота гарна – ви можете скоригувати свої плани з урахуванням уже опублікованих результатів; якщо робота посередня – можете скоригувати план своєї роботи в напрямку її розвитку й поліпшення; якщо зовсім погана – ви маєте зразок, як не треба писати, і заодно матеріал для майбутнього історіографічного огляду.

4. Перечитайте всі роботи, знайдені на етапі 3

Якщо Google лякає вас тим, що має в запасі 40 000 (400 000… 4 000 000) статей по темі – не лякайтесь. Нині, з поширенням технології copy and paste, більшість з них є простими дублікатами кількох підставових статей. Оці підставові статті можна виявити, продивившись перші 30 – 40 посилань.

Записуйте всі перечитані статті з їх URL-ами і робіть анотації – що в них корисного.

5. В пошуковій системі Google наберіть послідовно всі ключові слова, які характеризують вашу тему

Цими ключовими словами можуть бути географічні назви, імена діячів або подій. Після кожного пошуку повторюємо етап 4.

6. Виберіть усі вказівки на першоджерела зі статей, знайдених на етапах 3 та 5

При цьому виявиться, що частина вказівок вказує не на першоджерела, а на інші розвідки. Такі посилання треба відстежувати (dereference, розіменовувати, як сказав би програміст), поки ви не дійдете по ланцюжку зворотніх посилань до першоджерела.

Сам ланцюжок після цього можна відкинути, а джерельну звістку занотувати. Нотуємо також всі зауваження щодо джерельної вартості, висловлені в літературі.

Частина посилань виявиться помилковою. Це природно. Але стаття, яка систематично дає помилкові поклики на джерела, заслуговує на догану, для якої у вас збираються матеріали.

7. Скелет літопису

Зібрані джерельні звістки розташовуємо в хронологічному порядку, утворюючи скелет літопису теми.

8. Літопис

За зібраними посиланнями намагаємось дістати першоджерела і виписуємо з них повні тексти документів. Так скелет літопису перетворюється на сам літопис.

Публікувати літопис чи ні – це питання технічне, але він має бути основою ваших подальших студій.

9. Переглядаємо основні археографічні публікації
по темі

Вони здебільшого містять покажчики імен та географічних назв, котрі стануть корисним доповненням до видачі Google (етапу 5).

Доповнюємо літопис знайденими у такий спосіб матеріалами. По мірі наповнення літопису ви будете виявляти нові ключові слова, корисні для вашої теми. Тому –

10. Повторюємо

Повторюємо етапи 3 – 9 до тих пір, поки літопис продовжує поповнюватись.

Тут важливо зупинитись, коли ви побачите, що подальші зусилля для поповнення літопису перевищують ваші можливості.

11. Очищаємо пам’ять

Тепер треба відкинути все, що ви вичитали з історіографії по вашій темі.

Цей етап, який Гаррі Поттер назвав би блокологією (звільнення від уявлень, усталених поглядів та припущень), є дуже важливим. Якщо ви сподіваєтесь, що у вашій темі зможете сказати щось нове (а інакше чого б за неї братись), обов’язково треба відкинути усю попередню історіографію. Вона допомогла вам укласти літопис – і досить.

12. Звістки літопису треба класифікувати

На цьому етапі треба виявити максимум винахідливості, бо критерії класифікації (тобто ознаки, покладені в основу класів, та правила віднесення певного об’єкту до певного класу), глибина класифікації (тобто число рівнів класифікації та число класів на кожному рівні) і навіть сама її необхідість залежать від конкретної ситуації.

Ясна річ, якщо літопис має 3 – 4 звістки, то тут нема чого класифікувати. Але якщо літопис має понад 50 звісток, то класифікація стає необхідною.

13. Достовірні й недостовірні джерельні звістки

Одним з найбільш корисних критеріїв класифікації є поділ звісток на достовірні та недостовірні. Складність полягає в тому, що «достовірність» не міститься безпосередньо в тексті джерел – вона є результатом джерелознавчого аналізу кожної звістки.

На щастя, переважна більшість джерельних звісток можуть вважатись апріорно достовірними (наприклад, походять з авторитетних архівних копій) і не потребують громіздкого джерелознавчого аналізу.

Але у випадках, коли джерело важливе, а щодо його достовірності є сумніви – варто дотримуватись наступних кроків.

14. Час написання джерела

Джерело є тим достовірнішим, чим час його написання ближчий до часу описуваної події. Найкращим є джерело, яке написане безпосередньо після події. Наприклад, щоденниковий запис, зроблений наступного для після події, має значно вищу цінність, ніж спогади, написані через 30 років.

15. Місце написання джерела

Джерело є тим достовірнішим, чим місце його написання ближче до місця описуваної події. Найкращим є джерело, написане безпосередньо в місці події. Так, опис облоги, зроблений безпосередньо в облоговому таборі, має більшу цінність, ніж опис, зроблений з віддалі 1 000 кілометрів.

16. Компетентність автора джерела

Джерело є тим достовірнішим, чим його автор ближче стояв до центру подій. Найкращим є джерело, написане безпосереднім учасником події. Так, запис організатора змови є ціннішим, ніж запис стороннього спостерігача. Здебільшого компетентність автора виявляється у дрібних конкретних деталях його запису, які не впливають на загальний зміст, але свідчать про обізнаність з тим предметом, про який він пише.

17. Мовний бар’єр

Джерело є тим достовірнішим, чим його автор краще розумів мову учасників події. Найкращим є джерело, написане мовою самих учасників події. Розглядаючи іншомовні (щодо мови учасників) джерела, завжди треба зважати на можливість неповного розуміння, неточного перекладу, псування власних назв, заміни термінів, притаманних учасникам події, на терміни, звичні для автора, та інші канали похибок.

18. Етнічний / конфесійний бар’єр

Джерело є тим достовірнішим, чим його автор ближче стояв до віросповідання учасників події. Найкращим є джерело, написане членом тієї ж самої етноконфесійної спільноти, що й учасники подій. Розглядаючи іноетнічні (іноконфесійні) завжди слід пам’ятати про можливі викривлення, зумовлені етнічною / конфесійною належністю автора, про стереотипи сприйняття, пересуди, політичні уподобання. Зрештою, чужинця ніколи не втаємничують в усі подробиці, доступні для члена своєї спільноти.

19. Освітній ценз

Відносна сила бар’єрів 16 – 18 залежить від рівня освіти автора – чим він вищий, тим роль цих бар’єрів відносно нижча. Тому джерелам, написаним високоосвіченими авторами, слід (при інших рівних умовах) віддавати перевагу перед низькоосвіченими авторами.

20. Дипломатичний аналіз

Якщо джерело, поставлене під сумнів, має якісь формулярні ознаки, тобто елементи, які механічно повторюються від одного запису до іншого – сумніви можна підтвердити або розвіяти аналізом дипломатики. З аналізованого документу треба виділити формули (стабільні словесні конструкції) і порівняти їх з формулами того класу документів, до якого імовірно належить джерело.

Звичайно, аналізувати дипломатику можна тільки в тому випадку, якщо оцей базовий клас документів уже виділено і він має реальне наповнення (тобто містить якусь мінімальну кількість документів). Треба також пам’ятати, що жоден формуляр (окрім друкованих бланків та комп’ютерних форм) не повторюється абсолютно незмінно, завжди має якусь природну варіативність, і порівняння треба проводити на тлі цієї варіативності.

21. Оповідні джерела

Оповідні джерела, на відміну від документальних, здебільшого не містить усталених формул. Натомість вони легко читаються і часто містять готову схему опису подій.

Наслідком легкості читання є часті випадки запозичень і переписування звісток з одного оповідного джерела до іншого. Якщо є значна кількість джерел з такими запозиченнями – не слід лінуватись побудувати стемму (діаграму запозичень і залежності джерел). Не слід лінуватись нарисувати цю стемму – візуалізація схеми запозичень значно полегшує аналіз.

Якщо пізніше джерело не просто копіює текст ранішого, але містить якісь екстраваганції (відомості, яких не містить раніше джерело), слід роздивитись – чи вважати їх власними міркуваннями (фантазіями) автора, чи слідом використання якогось іншого джерела. І завжди треба пам’ятати правило 14 – чим пізніше джерело, тим менша його інформаційна цінність (незалежно від того, маємо ми власні студії автора чи перемішування різних першоджерел).

22. Автентична брехня

Якщо за формальними ознаками 14 – 21 джерело виявиться автентичним (тобто справді належним тому автору, і справді написаним там і тоді, і з використанням відповідних формул – як показано у його вихідних даних), треба пам’ятати про можливість автентичної брехні.

Автор джерела може фіксувати / повторювати помилкові (неправдиві, сфальшовані) звістки у добрій вірі, вважаючи їх правдивими або відповідними до його намірів. Коли пишуть, що якийсь чоловік помер, а потім воскрес, то цьому не треба вірити, скільки б автентичних джерел це не повторювали, бо є певні закони природи, які діяли в минулому так само, як діють нині.

23. Географічні карти

Якщо характер вашої теми дозволяє – розгляньте питання про вивчення стародавніх карт, на яких зображена ваша місцевість. Нині у Мережі доступна велика кількість давніх атласів і окремих карт, так що користуватись ними дуже легко, а результати можуть виявитись несподіваними й важливими.

24. Пишемо прагматичну історію

Маючи колекцію достовірних першоджерельних звісток, можна скласти на їх основі прагматичну історію – опис розвитку подій від моменту початку їх фіксації у джерелах до природного кінця або межі, обраної вами за кінцевий рубіж вашого дослідження.

Ще раз підкреслю – тут треба керуватись виключно першоджерелами і не звертати увагу на їх опрацювання в історіографії. Маючи до діла з оповідним джерелом, завжди треба пильнувати, щоб не підпасти під його вплив і не почати викладати події своїми словами, але за схемою, подиктованою давнім автором.

25. Бритва Оккама

При написанні прагматичного оповідання ми завжди стикаємось з лакунами у джерельному ряді (чи то хронологічними розривами, чи то відсутністю звісток на певну тему). Тому не можна обійтись без висунення гіпотез та припущень, без реконструкцій та інтерполяційного заповнення лакун.

Оповідання виглядатиме тим переконливішим, чим менше припущень в ньому зроблено. Найкращим випадком є одне припущення, котре природно пояснює всі належні до справи факти. Таке припущення має найбільше підстави виявитись правильним, перейти у розряд доведених істин.

Найгіршим випадком є відкидання фактів, які суперечать вашому припущенню, або їх примусове трактування в дусі вашого припущення, але всупереч прямому змісту факту. Якщо такі кроки виявились необхідними – треба зупинитись і просто відкинути припущення, яким би милим для вас воно не було. Воно є помилковим і все одно буде відкинуте наступними дослідниками (пам’ятаєте про верифіковану істину?). Вам же воно не принесе ніякої користі, окрім сумнівної слави фантазера, міфографа або й просто графомана.

В крайньому випадку, якщо у вас немає ліпшого припущення – виразно вкажіть факти, які суперечать вашому припущенню і не вписуються у запропоновану вами реконструкцію. Зазначте, що ці питання потребують подальшого вивчення. Якщо ваша робота пояснює не все – це природний процес розвитку знання, і нема чого соромитись відвертих визнань «я цього не знаю», «я цього не вмію пояснити».

26. Вікіпедія

Не лінуйтесь звіряти фактичні дані своєї роботи з довідниками й Довідником Довідників – Вікіпедією. Якщо рік відомої події у вашій статті буде вказано помилково, ви постанете перед світом у ролі людини, яка не зуміла проковтнути уже розжоване.

Отже, кожну власну назву треба перевіряти за Вікіпедією. Перевіряйте за тією національною Вікіпедією, з мови котрої походить назва. Вивіряйте оригінальне написання назв. Якщо її немає у Вікіпедії – перевірте її загальним пошуком Google. Якщо Google не знає такої назви – значить, ви або відкрили Америку, або маєте помилкове написання назви.

Слід пам’ятати, що Америка уже відкрита, і Google про неї знає.

Тому найбільш імовірно, що ця назва зіпсована, перекручена. Спробуйте реконструювати правильне написання або виразно зазначте, що ця назва в науці невідома і скоріш за все помилкова.

Географічні назви треба вивіряти за географічними картами і списками населених пунктів. Географічний об’єкт міг зникнути або зазнати перейменування, давні назви дрібних об’єктів швидко забуваються. Нотуйте в своїй статті наслідки такої перевірки – цим ви покажете читачам, що розумієте, про що пишете.

Знайте, що реальні коментарі в уже опублікованих історичних працях рясніють просто неймовірною кількістю помилок і кривотлумачень. Не додавайте свою роботу до цієї купи – вона й так завелика.

27. Рисунки

Якщо тема вашої роботи дозволяє – нанесіть результати своїх пошуків на сучасну географічну карту. Так ви зробите свою статтю дуже наочною й допоможете як читачам, так і майбутнім укладачам історичних атласів.

Те саме стосується генеалогічних схем – не лінуйтесь їх намалювати, унаочнити. Рисовані генеалогії сприймаються значно легше, ніж текстові.

У старорежимній історіографії рисунків не було, і на книжку з картинками сучасні вчені все дивляться як на забаву чи ознаку чогось несерйозного. В добу, коли поліграфічне відтворення найпростішої ілюстрації коштувало дуже дорого, виключення картинок було виправданим. Нині, коли площа на екрані монітора не коштує нічого, нема причин уникати ілюстрацій.

28. Історіографія

Тільки тепер, після написання прагматичної частини статті й з’ясування історичної істини, ви озброєні для боротьби з історіографією.

Якщо ваші висновки співпадають з тими, які вже були опубліковані раніше – зазначте це виразно, віддайте належну шану попередньому автору. Наука – це верифікована істина, незалежна від особи дослідника. Ви перевірили попереднього автора і переконались, що все правильно. Це важливий верифікований результат.

Якщо ви побачите, що попередні автори лише частково вірно висвітлювали тему – похваліть їх за те, що у них виявилось правильним (підтвердилось у вашій студії) і відзначте, що було неправильно (не підтвердилось). Від якоїсь кількості помилок ніхто не застрахований, і якщо ви бачите, що кожен наступний автор все ближче підходить до істини – це звичайний процес пошуків.

Часто розвиток думок по темі являє не плавний поступовий підйом до істини, а стрибки. Деякі роботи вносять революційні зміни у висвітлення теми, а наступні тільки повторюють їх. У такому процесі природно говорити про етапи розвитку досліджень.

Не так рідко революційні зміни у висвітленні теми тягнуть за собою зміни контрреволюційні – відмову від уже досягнутих правильних результатів і повернення до попередніх помилкових уявлень. Реакційні (мракобісні, обскурантивні) явища існують скрізь поруч із прогресивними, історіографія тут не виняток.

Обскурантизм у наукових поглядах треба викривати скрізь, не зважаючи на імена. Єдиний виняток – якщо аспірант виявить, що його науковий керівник – обскурант. З оголошенням цього відкриття треба почекати до захисту дисертації.

Наука не може бути товариством для взаємних славословій. Утворення таких товариств у науковій спільноті – це гарантований шлях до занепаду.

Отже, історіографічний огляд – це закінчення роботи над темою. Ніколи не переставляйте його на початок – вичитані з книжок припущення й фантазії будуть вам тільки заважати (гляди пункт 11).

29. Написану статтю публікуємо у Мережі.

30. Тепер можна вимкнути комп’ютер і йти спати.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 776

Модифіковано : 22.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.