Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Як більшовики заборонили «Чорнобильський шлях»

Микола Жарких

Зі спогадів учасника перебудови на Україні

В моєму короткому, але яскравому житті був такий період, що я працював в оргкомітеті агітаційного походу «Чорнобильський шлях – 89». 9 жовтня 1989 р. я з заявою та документами оргкомітету, підписаними М. М. Горинем та Ю. М. Щербаком, вперше переступив поріг прийомної Президії Верховної Ради УРСР. В 36-й кімнаті мене прийняв пан, який не представився (пізніше я довідався, що його звуть О. О. Коваленко, але посади його я так і не знаю). Я виклав ідею заходу, він переглянув документи і спитав:

– А у вас є гроші? Який у вас номер рахунку?

– Оскільки Рух не зареєстровано, – відповідаю я, – то рахунку в нього нема, але секретаріат забезпечує похід грошима.

– Так, до цього питання ви не готові… А хто Горинь за фахом? Де він працює?

– Михайло Горинь за фахом дисидент, а працює секретарем Руху.

– Ну, то не робота, то громадська справа.

Тут я подумав: «А секретар ЦК КПУ – це робота чи громадська справа?», але вирішив у політичні дискусії не вступати.

– А чому молебень намічено провести в Овручі?

– Там є храм Божий, там можна служити відправу.

– Зараз врожай на полях гниє, цукрові буряки збирати треба, а ви людей на мітинги відволікаєте! От якби Рух замість мітингів та вийшов цукрові буряки збирати… – говорив на прощання пан Коваленко.

І я собі подумав: «Дійсно, було б непогано, якби ми виїхали на буряки. Вони – Президія Верховної Ради і ми – керівництво Руху. А то чого вони нас закликають, а самі аніруш?»

Через тиждень відвідувань та навідувань я отримав відповідь. Її дав завідуючий прийомною Президії Верховної Ради УРСР Василь Максимович Сапурін (на відміну від свого підлеглого, він представився).

– Ми з Валентиною Семенівною Шевченко розглядали вашу заяву, а секретар Президії Верховної Ради Микола Григорович Хоменко мав з цього приводу розмову з Ю. Щербаком. Наша думка про похід – негативна, – викладав В. М. Сапурін. – По-перше, ваша заява складена не зовсім за формою…

Тут Сапурін взяв у руки машинописну копію Указу ПВР СРСР від 28 липня 1988 р. «Про проведення мітингів і демонстрацій» (я недаремно звернув увагу на те, що копія була машинописна, бо сам досі так і не тримав в руках текст цього указу) і сказав:

– Ось тут, бачите, треба вказати прізвища, адреси та місця роботи всіх організаторів заходу; от у вас постійна група учасників 14 осіб – треба вказати дані про них. Окрім того, ви звернулися не зовсім за адресою. Згідно цього Указу, дозвіл на проведення таких заходів дає виконавча влада. Ні ми, як вища законодавча влада, ані Рада міністрів безпосередньо не маємо права вирішувати ці питання. Ви мусите звернутись до облвиконкомів…

– Але похід проходить по території трьох областей, і фактично є заходом загальноукраїнським, – зауважив я.

–… Ну от у трьох облвиконкомах ви й мусите отримати дозвіл на його проведення.

– І якщо один з трьох відмовить?

– Тоді похід має припинитись на межі однієї області і відновитись на межі іншої. Окрім того, ми вважаємо недоцільним відрив людей від роботи (у вас мітинги заплановані по робочих днях), багато людей зараз виїжджають на збирання буряків, на дорогах зараз багато машин, зайнятих на перевеpенні цих буряків, дороги вкриті багном, слизькі, ми не можемо гарантувати безпеку походу по шосейних шляхах.

– Чи можемо ми розраховувати на письмову відповідь з викладом змісту ваших аргументів?

– Ні, ми вважаємо, що письмову відповідь давати недоцільно.

Ну, якщо письмова відповідь недоцільна, то я змушений зараз викладати цю розмову так, як я її запам’ятав. Якщо я щось недочув чи невірно зрозумів то вини моєї тут нема – була б письмова відповідь, її можна було б надрукувати, й ніяких непорозумінь не було б. А так вийшло, що на заваді «Чорнобильського шляху» стоять цукрові буряки Валентини Шевченко.

Опубліковано: Вільне слово, 1990 р., № 8.

Довідково (2013 р.)

Оці спогади буди написані по свіжих слідах події, і я зараз їх перечитую як записи цілком сторонньої людини. Основна маса спогадів, як я вже зазначав, написана значно пізніше.