Подальші наслідки установчих зборів
Микола Жарких
Отже, через тиждень по установчих зборах ми зібралися вужчим колом (душ сорок) у Будинку вчених для формування плану роботи клубу. Головував на засіданні Добрянський. Присутні представлялися і вносили пропозиції – чим варто було б займатись у клубі. Одночасно відбувалось знайомство – бо це ж були наші перші зустрічі. З цього засідання я пам’ятаю, що я вніс пару пропозицій, але не пам’ятаю, яких саме. Також пригадую, що багато цінних пропозицій вніс Олексій Іванович Панасюк (але знову ж не пам’ятаю, які саме. Хіба би десь знайшовся запис тих планів).
На ці перші зустрічі припадає моє знайомство з колегами по клубу, які стали моїми довголітніми друзями: Сергієм Івановичем Білоконем, Олександром Миколайовичем Мосіюком, Віктором Пилиповичем Кулиничем, Леонідом Юрійовичем Дмитренком, Люцією Казимирівною Забавою, Лідією Петрівною Паляницею, Олександрою Георгіївною Федорук, Ігорем Михайловичем Щербаком та ще багатьма іншими добрими козаками.
Як ми розуміли тоді мету клубу? Пам’ятаю узагальнено, що на протязі від установчих зборів і десь місяців зо два час від часу виринала думка, що клуб – це місце, де можна було б спілкуватись українською мовою, тобто щось на зразок клубу есперантистів (збираються і розмовляють собі на есперанто, вдосконалюють знання цієї мови). Адепти її були своєрідними “ультра” в бік поміркованості. Потім такі вислови згасли самі собою. Я собі виводив завдання клубу зі слова “українознавчий”, яке фігурує в його назві. Мені уявлялось, що клуб може бути інституцією, яка займається академічним українознавством (щось на кшталт старорежимного історичного товариства Нестора-літописця), проводить обговорення наукових праць і видає науковий часопис. Звичайно, з цього нічого не вийшло через те, що науковців з українознавчим фахом до клубу прийшло дуже мало (власне, один С.Білокінь), а рішуче переважали науковці природничих спеціальностей. Справа заснування товариства для академічного українознавства була продовжена далі й знайшла втілення у формі “Міжнародної асоціації україністів”, в якій наш клуб безпосередньої участі не брав.
Тим не менше треба сильно підкреслити, що саме наш клуб був першою структурою, яка написала на своєму прапорі слово “українознавство”. Адже комуністи твердили: буржуазне “українознавство” – знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму [Варварцев М.М. Буржуазне "українознавство" – знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму. – К.: Наукова думка, 1976 р. – 185 с. Я цієї книжки не читав, але зміст її підсумовано у назві так сильно й чітко, що різними додатковими міркуваннями та зауваженнями його можна тільки затемнити – аж ніяк не прояснити.]. Наш клуб першим зняв ідеологічну заборону з цього терміну, який зараз можна використовувати, не ризикуючи життям.
Отже, академічного наукового товариства в нас не вийшло і не могло вийти. А що ж вийшло? На перших порах клуб був просвітницькою установою, займаючись тим, чим мало би займатись тогочасне товариство “Знання” чи модерна “Просвіта”: поширювати науково-популярні знання про українство серед широких верств населення. Але займатися просвітою і не вдаватись у політику в часи революції (“пєрєстройкі”, як тоді говорили), мабуть, неможливо. І наш клуб поринув у політику. Трансформація просвітницького клубу в політичний закінчилась, на мою думку, в грудні 1988 року. Звичайно, ми продовжували влаштовувати публічні лекції й самі були найпильнішими їх слухачами, але все більшу частину нашого часу в клубі займала політична діяльність.
Але повернімось у лютий 1988 року. На організаційних засіданнях було вирішено, що наразі ми можемо проводити публічні лекції; було намічено план цих лекцій, розподілено лекторів та відповідальних за організацію кожної лекції. Була на той час зроблена спроба розпочати роботу по секціях: історичній, фольклорно-етнографічній, мовознавчій і так далі. З цієї затії нічого не вийшло через причину, яку я вже згадував: брак людей, які могли б на фаховому рівні обговорювати відповідні питання. Більшість членів клубу, які зголосились до тієї чи іншої секції, виявили цим тільки бажання набути популярних знань в цій області – але для цього було цілком достатньо публічних лекцій, які проводились у повному складі клубу.