Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Синодики

Микола Жарких

Якщо ми тепер на деякий час відійдемо від захоплюючого процесу моделювання імовірності ураження цілей осколками лапте-ракет, то прийдемо до розгляду другої частини книги О. Л., присвяченій аналізу вірогідності епізодів літописів. Я уже був сказав і тут ще раз повторю – вважаю такий метод роботи цілком правильним і прогресивним. Він підносить дослідження літописів на новий рівень.

Дуже важливо і позитивно те, що О. Л. аналізує всі епізоди літопису підряд, не вибираючи із них тільки зручні для коментування. Такий поелементний аналіз до деякої міри злагіднює помилкові погляди О. Л. на походження «Вітовтового» літопису, тому що предметом розгляду виступають фрагменти тексту реальних джерел.

Я не збираюсь детально розглядати всі думки О. Л. з приводу всіх епізодів, аби моя рецензія не розлізлась на 900 сторінок. Я прочитав цю частину книги з інтересом і бачу, що нею можна користуватись як бібліографічним посібником, який подає нам джерела та історичні праці до певних епізодів. При цьому навіть при поверховому читанні видно, що О. Л. залюбки користується пізніми вигадками в якості «джерел».

Наприклад, із Любецького синодика (власне, з «Переліку князя Костянтина» в його складі), складеного в середині 18 ст., приїхав князь Патрикій Давидович Стародубський (с. 352 – 353). Я розглядав цей запис і прийшов до висновку, що він сконструйований штучно [Жарких М. І. Список князів із Любецького синодика. – К.: 2015 р., розділ «Записи № 73 – 81»; також Жарких М. І. Введенський синодик. – К.: 2018 р., розділ «Текст Переліку князя Костянтина»].

Також О. Л. вірить, що «Ольгерд охрестився на смертному одрі» (с. 355 + докладний аналіз на с. 394 – 397). Я торкався був цієї справи [Жарких М. І. Печерський синодик. – К.: 2017 р., розділ «9. Великі князі»] і переконався, що всі записи на цю тему – пізні незалежні фантазії, котрі дають горопашному Ольгерду щораз нове християнське ім’я.

Намагання О. Л. погодити всі ці імена виглядає незручною елюкубрацією:

Один чоловік може послідовно приймати кілька православних імен – в тому випадку, коли він проходить усі ступені чернечої посвяти: рясофор, прийняття малої та великої схими. Щоразу при цьому чернець отримує нове ім’я (с. 397).

Можливо, така практика десь колись існувала, тільки біда в тому, що геть усі записи про постриження князів знають тільки одне чернече ім’я – і крапка [Жарких М. І. Звичай постриження правителя в ченці. – К.: 2015 р.]. Множинні чернечі імена однієї людини, котрі Ольгерд мав приймати в темпі presto prestissimo на смертному одрі – недоречна фантазія.

Численні посилання у книзі на Любецький та інші синодики показують, що О. Л. дає їм повну віру як історичним джерелам – на мій погляд, даремно [Жарких М. І. Чого варті синодики як історичне джерело. – К.: 2018 р.]