Нова книга про літописи
Великого князівства Литовського
Микола Жарких
Нову книгу, про яку я хочу поговорити, написав «білоруський» дослідник Олег Ліцкевич (нар. 1973 р.):
Лицкевич О. В. « великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. – Спб.: Дмитрий Буланин, 2019 г. – 928 с.
Книга О. Л. обіцяє багато цікавого – з огляду на свою дуже довгу парадоксальну назву і на величезний обсяг. Подивимось, чи справді вона така ж визначна, як довга.
Чому рецензія з’являється тільки зараз? Одразу після виходу книги О. Л. її анотація (але не повний текст!) з’явилась на сайті Academia, і я просив О. Л. надіслати мені повний е-текст. О. Л. мені відмовив, тобто зробив усе можливе, щоб я його не отримав. І тільки у 2021 р. добрі люди відсканували його книгу і виставили її в Мережі, і от я її завантажив і мав змогу прочитати. Цьому О. Л. перешкодити не міг, якби й хотів!
Як тільки я завантажив скан цієї книги, одразу зазирнув до покажчика авторів у сподіванні знайти там себе самого, тобто Миколу Жарких. І знайшов – але не як автора книги «Дві традиції літописання Великого князівства Литовського» (К.: 2016 р.), а як… Але не будемо забігати наперед.
Засмутившись, я хотів був розпочати з епіграфа і вже розігнався був написати «Когда б могла поднять ты кверху рыло», але подумав: ну, а якби й могла? Чи від того щось змінилось би? Тому я викреслив цей епіграф і не підібрав ніякого іншого.
Я подаю цитати з книги у власному українському перекладі не через свій запеклий український націоналізм, а з чисто технічної причини: оскільки я маю тільки скан, а не текст у символьному вигляді, мені доводиться набирати цитати з екрану замість того щоб копіювати і вставляти. І якщо вже доводиться, за висловом Павла Тичини, «клавіатурити», то я й перекладаю на ходу.
У Києві, 23 серпня (181-й день війни) – 10 вересня 2022 р. (199-й день війни).
338.52 Кб