Найпростіший шлях подолання голоду
Микола Жарких
Добре відомо, що голод, а надто голод масовий, від якого вимирають цілі села, є річ настільки умовна й непевна, що може бути зліквідована одним словом начальника. В це свято вірили ще адміністратори Російської імперії, й це не пройшло повз увагу М.Є.Салтикова-Щедріна:
Граф: Мне всегда казалось, что для нашего отечества нужно не столько изобилие, сколько расторопные исправники.
Подхалимов: Так что, например, ежели известную местность постиг неурожай, то, по мнению вашего сиятельства, достаточно послать в ту местность двоих исправников вместо одного и вредные последствия неурожая устранятся сами собой?
Граф: Не вполне так, но в значительной мере – да. Бывают конечно, примеры, когда даже экзекуция оказывается недостаточною; но в большинстве случаев – я твердо в этом убежден – довольно одного хорошо выполненного окрика, и дело в шляпе […] Скажу вам откровенно: вся наша беда именно в том и заключается, что мы слишком охотно возбуждаем вопросы о неизобилии. Напоминая голодному об еде, мы тем самым, так сказать, искусственно вызываем в нем мысль о необходимости таковой. И притом, непременно в изобилии. Тогда как если б мы этого не делали, то наверное, из десяти случаев в девяти самые неизобильные люди сочли бы себя достаточно изобильными, чтоб, в силу соответствующих напоминаний, своевременно выполнить лежащие на них повинности. [Салтыков М.Е. За рубежом, гл. 3]
Отже, якщо десь почався голод – там потрібно просто збільшити кількість уповноважених. І якщо десь почалися розмови про голод та про його жертви – і там треба збільшити кількість уповноважених, які б своєю спритною та гладкою брехнею нейтралізували розмови. Одним з таких уповноважених останньої категорії є В.П.Данилов (Данилов В.П. Дискуссия в западной прессе о голоде 1932 – 1933 гг. и «демографической катастрофе» 30-40-х годов в СССР. – Вопросы истории, 1988 г., № 3, с. 116 – 121). Ось як він починає свою місію (виділення і знаки питання в цитатах належать мені):
Начиная с 1980 г. на страницах журналов "Совьет стадиз" и "Славик ревью", а затем и большой прессы, включая ведущие газеты, развернулось обсуждение отнюдь не новой для буржуазной историографии темы о "цене социализма в человеческих жизнях". По дурной традиции следовало бы отмахнуться от еще одной группы неприятных для нас работ, объявить их просто клеветническими. Однако такая позиция причиняет прямой и очевидный ущерб не только авторитету советской исторической науки (он заслуженно низко оценивается и у нас и за рубежом), но и Советскому Союзу как социалистической стране, даже его борьбе за мир, за международное сотрудничество. [Данилов, вказана праця, с. 116]
Буквально кожне слово цього заспіву – золото, просто щире золото! на кожне слово можна написати просторий коментар, щоб розкрити всю глибину думок Подхалімова нашого часу. Справді, "з 1980 р. почалася обговорення далеко не нової теми" – отже, не турбуйтеся, товариші, це обговорення нічим істотним нам не загрожує; і раніше були в них на цю тему розмови, і нічого нам з того не було; отже, і тепер турбуватись не треба. "Ціна соціалізму в людських життях" – то традиційна для них тема, ну, так в них голови влаштовані, що не можуть вони інакше (заради цього ті слова в лапки взяті, щоб не думали наші читачі, що така проблема справді існує). Всім нам зрозуміло, що бувають такі наукові істини, які нам приємні, а бувають такі, що нам неприємні (як той же Салтиков казав, "бывают истины соответствующие, бывают истины несоответствующие, и бывают, наконец, истины, которые, можно сказать, вообще не истины"). Всім нам зрозуміло, що ці неприємні істини слід відкидати як наклепницькі, але зараз так робити не на часі, бо є вказівка їх обгрунтовано спростовувати. А як ти спростуєш істину, коли вона – істина? Ох, гріхи наші тяжкі…
Конкретно В.П.Данилов береться спростовувати відомого наклепника Р.Конквеста, що в своїй новій книжці 1986 р. вирахував, що в 1930 – 1937 рр. втрати населення СРСР становили 14.5 млн. осіб (в тому числі 6.5 млн. – жертви розкуркулювання, 1 млн. – жертви казахстанської трагедії 1930 – 1931 рр., 7 млн. – жертви голоду 1932 – 1933 рр.; з останніх 5 млн. загинуло на Україні, 1 млн. – на Північному Кавказі і ще 1 млн. – в інших місцях). Загальний підрахунок Р.Конквеста збігається з моїм (Жарких М. Демографічні втрати населення СРСР у 1914 – 1950 рр. – Євшан-зілля, 1988 р., № 4).
Не останавливаясь сейчас на оценке этих цифр самих по себе, отметим лишь одну их особенность: они должны доказать, что голод (как впрочем, и породившая его коллективизация) представлял собой проявление антиукраинского (?) геноцида. Конквест утверждает, что 80 процентов голодных смертей пришлось на Украину и "украинское население Северного Кавказа" (так он называет кубанское казачество).
Назначение и этих ошеломляющих подсчетов и всей концепции книги Конквеста не имеет ничего общего с выяснением истины: оно целиком исчерпывается обслуживанием политических нужд антикоммунизма" [Данилов, с. 117 – 118]
Взагалі кажучи, "антиукраїнський геноцид" за правилами російської граматики означає, що нищили антиукраїнців (були такі дуже шкідливі люди…); але ми мусимо розуміти, що сказати "геноцид українського народу" наш автор не може саме через певні політичні потреби; от і доводиться калічити мову… І якщо вказівка давати відсіч наклепникам вже поступила, то вказівка – як розуміти кубанців – ще не поступала; тому В.П.Данилов, наводячи слова Конквеста про "українське населення Північного Кавказу", пояснює нам, що так наклепники звуть кубанських козаків (це в них просто такий наклепницький звичай).
А в наступних рядках В.П.Данилов зізнається нам, що спростувати Конквеста йому не під силу і тому – хоч-не-хоч, а доведеться перейти до стратегії відкидання неприємних істин: "не має нічого спільного з пошуками істини… обслуговування політичних потреб…" Бідному Подхалімову здається, що ці слова мають відношення до науки й не є обслуговуванням політичних потреб. От яка скрута його спіткала!
Для того, щоб спростувати результат в галузі математичної демографії, треба показати, що припущені помилки або в методі розрахунку, або у висхідних даних розрахунку, або – що з правильних математичних викладок зроблені невірні висновки. Ну, як В.П.Данилов вміє вказати на невірні висновки, ми щойно бачили. Про метод розрахунків Конквеста він – анічичирк (я навіть маю підозру, що він просто не розуміє, в чому той метод полягає). А от як він викриває невірні висхідні дані Конквеста:
Самому Конквесту пришлось дважды выступать в защиту отказа от использования данных переписи 1939 г. как якобы фальсифицированных и, напротив, щирокого использования случайных и ничем не подтвержденных сведений от отдельных лиц и "самиздата"… [Данилов, с. 118]
Отже, помилка Конквеста полягає в тім, що він відкинув дані перепису 1939 р. як "нібито сфальшовані" (а насправді добре відомо, що такого надійного та достовірного перепису ще й білий світ не бачив!). Бій з наклепниками йде буквально за кожен квартал, за кожен будинок, за кожен поверх і кімнату… Насмерть стояв В.П.Данилов у березні 1988 р., захищаючи перепис 1939 р., але минуло кілька місяців – і вороги обійшли його позицію і закидали її гранатами з тилу (Тольц М. Лист до редакції. – Огонек, 1988 г., № 20, с. 3). Виявляється, що В.П Данилов захищав брехню, чого робити було не варто, а Р.Конквест та М.Тольц захищали істину.
Б.Андерсон и Б.Сильвер убедительно показали, что все построения Конквеста зиждятся на стремлении представить "популяционный дефицит в качестве избыточной смертности" (тогда как в его образовании не меньшее, а иногда и большее значение имеет недостаточная рождаемость) [Данилов, с. 119]
Того, що штучне зниження народжуваності через соціальні катаклізми (побічні демографічні втрати) також шкідливе для суспільства, В.П.Данилов, схоже, не визнає. Він протиставляє наклепницьким розрахункам Конквеста розрахунки інших демографів: так, О.Уїткрофт обчислив втрати 1926 – 1939 рр. в розмірі 6..7 млн. осіб (в тому числі жертв голоду 3..4 млн.), Б.Андерсон і Б.Сильвер – в розмірі 3.2..3.5 млн. (жертв голоду – 2..3 млн.), що взагалі є дрібницею, і втішає нас таким міркуванням:
Не о том речь, что при трех миллионах умерших голодной смертью в 1932 – 1933 гг. наше осуждение сталинских хлебозаготовок и сталинщины в целом будет менее определенным и решительным, нежели в том случае, если это число превысит 5 или 7 млн. Наука должна остаться наукой и тогда, когда она касается таких сложных [?] и болезненных тем [Данилов, с. 121]
Нарешті згадали, що й об’єктивізм може бути до чогось придатним (наука, мовляв, мусить лишатись наукою…) – то все його викривали й нищили, як буржуазне непотребство. Але давайте поговоримо, чи є різниця між сімома й трьома мільйонами жертв голоду? Різниця є, тому що демографічні втрати по суті своїй є величиною, що оцінюється статистично, і чим менше їх величина, тим імовірнішим стає твердження, що їх взагалі не було. Ну, справді, 14.5 млн. втрат не було, а було 6..7 млн.; згода? А коли згода, то можна подивитись пильніше, і вийде, що замість 7 млн. вийде 3.5 млн. Згода? Ну, а коли згода, то якщо ще пильніше подивитись, то ніяких мільйонів взагалі не було, і все це не що більше як наклепницькі вигадки. Так сучасний Подхалімов знищує наслідки голоду.
"Не можна твердити, що політика голоду була спрямована проти України, – пише В.П.Данилов, – тому що голодом у 1932 – 1933 рр. було вражено 77 млн. населення, з яких Україна становила тільки 30 млн." Безцінну послугу оказав В.П.Данилов товаришу А.Гітлеру – і навіть копійки за це не взяв! Справді, чи був гітлерівський геноцид євреїв? Якщо міркувати за Даниловим, то треба визнати, що такого не було, оскільки нищили не тільки євреїв, і вони, можливо, не становили більшості жертв геноциду. Бідний В.П.Данилов довикривався до того, що коли геноцид вразив народ А, Б, В, то це не значить, що він не мав національного забарвлення, – це значить, що він спрямований і проти народу А, і проти народу Б, і проти народу В. Нізащо в світі люди, які гинуть від штучного голоду, не визнають, що цей голод спрямований не проти них, – навіть якщо їх заспокоювати міркуваннями, що не вони одні гинуть, що є ще інші народи, яким теж зле…
І як не нападав В.П.Данилов на бастіон Р.Конквеста (7 млн. загиблих від голоду), а нічого йому не вдіяв, бо через рік після Данилова виступив С.В.Кульчицький (Кульчицький С.В. Демографічні наслідки голоду 1933 р. на Україні. – К., 1989 р. – 13 с. – Препринт Інституту історії АН УРСР, № 4) і сказав, що мінімальне число жертв голоду на Україні – 3 млн. Якщо з 30 млн. голодних українців померло 3 млн., то з 77 млн. голодних в СРСР за цією пропорцією померло 7.7 млн. чоловік! Наклепники, як то майже завжди буває, виявилися правими, а викривальники, як теж нерідко трапляється – неправими, бо ніяк наші історики не зрозуміють, що викривати варто лише такі твердження, які справді помилкові, а твердження, які справді істинні, слід приймати, хоча б вони й були "неприємними". Брехня приносить певні вигоди тоді, коли її неможна викрити, але тоді, коли з її допомогою намагаються спростувати правду, вона ніколи не буває корисною. Якби редакція журналу "Вопросы истории" засвоїла це, рівень нашої історичної науки підвищився б.
24 квітня 1989 р.