Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Висновки

Микола Жарких

1. Період правління Гедиміна у Великому князівстві Литовському відносно непогано висвітлено у джерелах, написаних в той час у Польщі, Тевтонському ордені, північно-східній Русі, а також у самій Литві. Всі вони одностайно мовчать про «похід Гедиміна на Волинь та Київ».

2. Докладне оповідання про цей похід було написано з нуля в 1530-х роках у Вільні – в складі статті «Баснословний початок Литви», поставленої на початку «Литовського» літопису. Ця стаття має безперечні літературні достоїнства і заповнює порожнечу в питанні – як Литва з маленького князівства на Німані перетворилась на велику державу.

3. Попри це, стаття «Баснословний початок Литви» є вкрай тенденційною (в дусі литовського патріотизму) та повністю некомпетентною. Ні один поданий у ній конкретний епізод історії Литви не підтверджується іншими джерелами. Це стосується й такої частини статті, як оповідання про «похід на Волинь та Київ».

4. Автор статті, написаної через два століття після правління Гедиміна, не знав про нього геть нічого, окрім імені, узятого з давнішого «Вітовтового» літопису. В жодній частині значної території Великого князівства Литовського не зафіксовано ніяких усних переказів про Гедиміна. Писемність у Литві в часи Гедиміна ледве почала поширюватись (послання Гедиміна), і в такому суспільстві не можна припускати створення якихось письмових оповідань. Ані переказів, ані записаних оповідань не знав уже автор «Повісті про Вітовта» в кінці 14 ст., не знали їх і пізніше.

5. Всі пізніші тексти про «похід на Волинь та Київ» походять з цього єдиного джерела.

6. Оповідання про «похід на Волинь і Київ» було сильно перероблено М. Стрийковським і надруковано в 1582 р. в його хроніці. Там оповідання значно розширене за рахунок власних вигадок Стрийковського, додано вигадане ним «датування».

7. Від кінця 16 до середини 19 ст. в історичній літературі поширювались скорочені версії оповідання М. Стрийковського, зі спробами нових «датувань» цієї «події». Від кінця 18 ст. почали проявлятись слабкі сумніви у вірогідності цього оповідання.

8. Вирішальний внесок у розвінчання оповідання про «похід на Волинь та Київ» як пізньої фантазії належить українським вченим Д. Зубрицькому (1855 р.), В. Антоновичу (1878 р.), М. Грушевському (1891 р.), П. Клепацькому (1912 р.), Ф. Сушицькому (1918 р.), О. Русиній (1994 р.). В цих роботах сформульовано й перевірено незаперечні докази пізнього і фантазійного походження цього оповідання, котре не має жодного стосунку до реалій 14 ст. Ці висновки були сприйняті вченими Польщі, Білорусії, Росії.

9. Думка, буцімто дане оповідання є повністю правдивим або принаймні містить зерна істини, в наш час не може бути прийнятною.

10. Певне пояснення (але не виправдання) такої помилкової позиції може полягати в тому, що людський розум не терпить порожнечі й вимагає відповіді – хоча б ілюзорної – на запитання, котре хвилювало вже автора 16 ст.: як Литва придбала величезні території в східній Європі? Певну роль у підтримці авторитету даного міфу відіграє любов істориків до переписування попередніх текстів замість самостійного аналізу та методична помилка (розгляд і оцінка політичної ситуації ставиться попереду аналізу джерел, і вірогідність текстів визначається на підставі бачення політичної ситуації).

11. Отже, оповідання про «похід на Волинь і Київ» може служити джерелом для суспільно-політичної думки Великого князівства Литовського 16 ст. та для історії літератури. В дійсності такого походу не було.