17 ст.

Микола Жарких

(6) 1611 р. О. Гваньїні – М. Пашковський

Польський письменник Мартин Пашковський (? – після 1621) переклав книгу О. Гваньїні (1578) на польську мову, докорінно переробив її, доповнив новими матеріалами й надрукував у Кракові в 1611 р. під назвою «Хроніка європейської Сарматії». Чи брав якусь участь у цій переробці сам Гваньїні (який помер у 1614 р.) – наразі не з’ясовано, але завдяки своїй польській мові ця книга була значно приступніша для наших читачів, і часто-густо посилання на «Гваньїні» стосуються саме цього видання 1611 р., а не латиномовного видання 1578 р.

Я цитую за українським перекладом Ю. Мицика:

(1) Після такої знаменитої перемоги року від Різдва Господнього 1304 Гедимін виступив з військом проти деяких супротивних йому руських князів.

(2 = БПЛ-1) Там же він переміг волинського князя Володимира з військом і самого князя, котрий мужньо воював, убив, а місто й замок володимирський узяв.

(3 = БПЛ-2) Одразу він з цим же військом виступив проти луцького князя Льва, якого змусив тікати аж під Київ, підкорив своїй владі Луцьк і всю Волинську землю.

(4 = БПЛ-3) Оскільки наступала зима, то, повернувшись зі своїм військом до Берестя Литовського, відпочивав там протягом зими.

(5 = БПЛ-4) Навесні ж, зібравши більше військо, він виступив проти київського князя Станіслава, оволодів Овруцьким та Житомирським замками,

(6 = БПЛ-5+6) а самого Станіслава київського та інших руських князів розгромив у битві, особливо ж Льва, князя луцького та Олега, князя переяславського, котрі з військом перетнули йому дорогу. Їх він поклав трупом на полі битви, а Станіслава київського та Романа брянського змусив до втечі, і вони ледве у Брянську від страху відійшли.

(7 = БПЛ-10 + Стр-29) А Гедимін, отримавши цю славну перемогу, оволодів Білгородом, потім – Черкасам, Каневом та Путивлем, що за 60 миль від Києва.

(8 = БПЛ-10+11) Так само, завдяки прихильності Марса, він оволодів частково силою, частково через добровільну капітуляцію Сліповротом, Брянськом, Переяславом.

(12 = Стр-29) Так легко він став найвищим князем майже всієї Руської, Сіверської і Волинської земель і приніс до Литви велику здобич з невимовним тріумфом [Гваньїні О. . – К.: 2007 р., с. 314].

Як бачимо, в основу оповідання покладено БПЛ (немає жодної з квіток красномовства Стрийковського), але його сильно скорочено; зі Стрийковського запозичено лише два епізоди (60 миль від києва до Путивля та загальну оцінку успіху).

Дату для «події» Пашковський поставив свою – так само вигадану, як і дати Стрийковського.

(6) 1620-і рр. Густинський літопис

Цей компілятивний літопис написано в Києві (мабуть, у Києво-Печерській лаврі), орієнтовно, в 1620-х роках. Там читаємо:

Гедимин порази руских князей и Киев и Рускую землю взят

В лето 6813. 1305. Паки Гедимин, князь литовский, Овруче и Животов взять под князем киевским Станиславом. В то же время и самого князя Станислава киевского, и Льва луцкого, и Романа брянского и прочих порази и Киев под ним взять и потом Канев, Черкасы, Путивль, Бранско и Волынь.

Маємо запозичення з Гваньїні-Пашковського в сильному скороченні.

(6) 1674 р. Синопсис

«Синопсис» – популярна коротка історія Русі. Ірина Жиленко звернула увагу на те, що в ньому згадано призначення А. Кисіля київським воєводою (1651 р.), але немає згадки про його смерть (1653 р.). Вона робить слушний висновок, що основний текст книги був написаний між зазначеними роками, а під час підготовки до видання у 1674 р. зроблено лише невеликі доповнення про перехід Києва під владу російського царя.

«Синопсис» був уперше надрукований у друкарні Києво-Печерської лаври в 1674 році. Цитуємо за цим виданням у перекладі І. Жиленко:

Про взяття стольного російського града Києва литовським князем Гедиміном, і про долучення князівства київського до Литовського

(1) Року від Різдва Христового 1320 повстав Гедимін Витенесович, великий князь литовський, на князя Київського Станіслава, що походив з коліна першого варязького князя Російського Рурика, і, прийшовши на нього з великою силою, переміг його [військо] з руськими і татарськими воїнами за шість миль чи за тридцять верст від Києва над рікою Пірною чи Ірпінню.

(2) В тому бою вбиті були князь Лев Данилович Луцький і князь Олег Переяславський.

(3) А князь Київський Станіслав втік до князя Рязанського, де потім князював.

(4) Гедимін же по тій перемозі прийшов до Києва і взяв його під свою владу, і приєднав до Литовської держави. Призначив же до Києва намісника свого Миндовга, князя Голшанського, сина Голшового, племінника свого, котрий охрестився в християнську віру. І панував у Києві до Володимира Ольгердовича.

(5) А цей Володимир Ольгердович, внук Гедиміна, князя Литовського, мав за уділ від батька свого Ольгерда Київське князівство аж до Ягайла, короля Польського.

(6) Одначе, року від Різдва Христового 1321, коли Гедимін, князь Литовський, взяв під свою владу царствений град Київ, преславне самодержавство Київське, яке до захоплення чи набуття влади Гедимінової існувало літ 431, остаточно припинилося.

(7) Під литовською владою Київ перебував аж до короля польського Казимира Ягейловича, як Стрийковський пише. А Ягело, король Польський, Володимира Ольгердовича, князя Київського, року від Різдва Христового 1392 перемістив, замість Києва давши йому Копилів, Вітольду ж Київ по його волі віддав. А Вітольд відступив Київ і князівство його Скиргайлу, брату Володимировому.

(8) По смерті ж Скиргайловій поставив Вітольд на княжінні Київському від себе намісником князя Голшанського Івана Алгимунтовича року від Різдва Христового 1396.

(9) І так [року] від Різдва Христового 1321, коли Гедимін, князь Литовський, взяв під свою владу Київ, преславне самодержавство Київське, яке до захоплення чи набуття влади Гедимінової існувало літ чотириста тридцять і одне остаточно припинилося. Під литовською ж владою Київ перебував аж до короля Польського Казимира Ягейловича [Жиленко І. В. Синопсис Київський. – К.: 2002 р., с. 80 – 81 (Лаврський альманах, спецвипуск 2)].

Текст, як бачимо, є скороченням оповідання Стрийковського, в якому відкинуто усе, що не стосувалось безпосередньо Києва, а також усі літературні красоти.

У численних пізніших виданнях «Синопсис» зазнав певних редакційних змін та доповнень, але розглядуване оповідання передруковувалось без змін (я перевірив з тими виданнями, які були у мене під рукою: . – Спб.: тип. Академии наук, 1746 г., с. 183 – 185; . – Спб.: тип. Академии наук, 1774 г., с. 183 – 185; . – Спб.: тип. Академии наук, 1785 г., с. 185 – 187; . – К.: тип. Киево-Печерской лавры, 1836 г., с. 193 – 195).

Ця книга, написана доступною мовою і часто передрукована, справила дуже значний вплив на подальшу історіографію. Подекуди її навіть називають «підручником історії»!

(6) 1690 р. Збірник Іллі Кощаковського

Єдина звістка про Іллю Кощаковського міститься у власницькому записі на збірнику творів історичного змісту, котрий йому належав і, можливо, був ним переписаний. В цьому записі І. К. названий уставником Межигірського монастиря, котрий у 1717 році переселився у Підгородиський монастир, а помер 5 січня 1720 р., заповівши свою книгу до монастиря.

Підгородиський монастир знаходився у Галичині, біля села Городище-Василіянське (нині – Сокальського району Львівської обл.). Монастир був закритий в 1758 р.

Археографічний опис збірника дав В. Б. Антонович [Сборник летописей, относящихся к истории южной и западной России. – К. : 1888 г., предисловие, с. 12 – 21]. Згідно цього опису, збірник зберігався у Львові в інституті Осолінських під № 2168. Він ретельно переписаний на папері одного сорту і (мабуть) одним почерком – півуставом із кіноварними заголовками.

Цей опис було повторено Ю. А. Мициком [Мыцык Ю.А. Украинские летописи 17 в. – Днепропетровск : 1978 г., с. 35] з невеликим доповненням – Антонович названий там «українським буржуазним націоналістом»; ну, а коли так, то й плагіат з нього не можна засуджувати, правда ж?

Коли було переписано збірник? Найпізніша дата в його тексті міститься у 8-й статті «Лінія митрополитів київських православних до 1690 року». Цей перелік закінчується іменем Варлаама Ясинського. До цієї статті іншою рукою зроблена приписка: «Після нього сів Іоасаф Кроковський 1709». Дата у приписці помилкова: помер 4 вересня 1707 р., був обраний 19 жовтня 1707 р. і затверджений у Москві 15 серпня 1708 р.

Маю враження, що приписка була зроблена уже в Галичині, куди звістка про нового київського митрополита надійшла із запізненням, а сама приписка зроблена, можливо, ще пізніше. Тому можна вважати, що збірник переписано між 1690 і 1709 роками, умовно його можна датувати 1690 роком.

Нині цей збірник зберігається у Львівській національній бібліотеці ім. В. Стефаника, ф. 5 (Осолінських), під тим самим номером 2168. Надруковано з нього тільки окремі статті у згаданому збірнику літописів 1888 року.

Потрібний нам уривок міститься на с. 104 – 105 [Русина О. : текстологічний аспект проблеми. – Записки наукового товариства ім.Шевченка, 1996 р., т. 231, с. 149], у складі 7-ї статті (за нумерацією Антоновича) «Літописець другий». Цей літописець, у свою чергу, складається з 6 уривків, і судячи з граничних дат уривків, нам потрібен другий з них:

Другий уривок є витягом з місцевого смоленського літопису (1162 – 1492 рр.), в ньому докладніше розказано смоленські події і додано короткі замітки про події литовські, московські та київські [Антонович, с. 18].

Найбільше докладно потрібні нам фрагменти процитував М. П. Дашкевич [Дашкевич Н.П. Литовско-русское государство, условия его возникновения и причины упадка. – Университетские известия, 1882 г., № 8, с. 341 – 343]:

(1) И стояла тая монархия [киевская] и княжение аж до царя татарского Батыя лет ТОС [ТОS = 376], а татарове владели Киевом лет сто, аж до князя литовского Гедимина, коли опановал Киев Гедимин року АТМА [1341] [рукопис, с. 11].

(2) По смерти зась того Ердивила князя потомки его почали шире панство свое в земле руской розширяти, которы посполу из Севером и с Киевом, Волынем и Подолем и иными панствы одержали. В року АТМ [1340] Гедимин князь литовский повстал на князя киевского Станислава, и победил его з киевским и татарским войском над рекою Ирпенью, и Киев в свою владу взял, и зоставал Киев под литовской властью аж аж до князя литовского Ягела, который потым зостал королем польским, а после под королевскою властью Киев аж до гетмана Хмельницкого зостал [рукопис, с. 72].

(3) В літо SωМΘ [6849 = 1341] Умер князь литовский Гедимин, который выгнал татар с Киева, и Киев взял под свою власть, а по нем сел сын его Ольгерд в Литве [рукопис, с. 80].

(4) [Після оповідання про завоювання Києва Гедиміном написано:] Потым Гедимин князь литовский выгнал татар с Киева, и владели Киевом князи литовские. Который Гедимин был в лето SωМИ [6848 = 1340], а по нем Ягело крол польский поддал Киев и всю землю Малороссийскую под королевство Польское, а от того того часу короли польские владели Киевом до гетмана Хмельницкого. А от Батыя до Гедимина был Киев под властью татарскою лет сто. А от Гедимина был Киев под властью литовскою […] От Гедимина до кролевства Ягелова под властью литовскою был Киев лет И [8] [рукопис, с. 90].

(5) В літо SωМА [6841 = 1333]. Гедимин, князь литовский, повстал на князя киевского Станислава и победил его с руским и татарским войском над рекою Ирпенью, и, прогнавши татар, Киев в свою власть взял [рукопис, с. 104 – 105].

Епізоди (2) та (5) (і, можливо, (4) – не процитоване оповідання), як бачимо – скорочення М. Стрийковського (тільки в нього згадані татари), але звістка трохи переосмислена: Гедимін відбирає Київ не від руського князя, а від татар. В інших епізодах – (1), (3), (4) – ця звістка скорочена ще більше.

Дати «події» – 1333, 1340, 1341 роки, як бачимо, нам ще не зустрічалась, але надавати їй значення ніяк не можна. Першу дату компілятор узяв з якого невідомого мені польського історичного твору 17 ст., або у протографі дата погано читалась і була розібрана помилково. Не можна виключити й власної комбінації писаря даного збірника. Друга і третя дати просто прив’язують завоювання Києва до смерті Гедиміна. В цілому уривки показують знайомство з хронологією давньоруських літописів. Щоб сказати щось більше, треба мати в руках повний текст усього збірника Кощаковського. Тоді можна буде встановити джерела, використані при компіляції, та прийоми роботи компілятора. Ну, все це в наш час – мрії стятої голови, як кажуть поляки…