Історіографія
Микола Жарких
Яків Лур’є (1989 р.)
Я. С. Лур’є присвятив повісті невелику енциклопедичну статтю [Лурье Я. С. Повесть о побоище Витовта с Темир-Кутлуем. – Словарь книжников и книжности древней Руси. 2 пол. 14 – 16 вв. – Лг.: Наука, 1989 г., ч. 2, с. 260 – 261].
Найранішим текстом повісті Я. Л. вважав С1ЛСІ та Н4Л, які на його (помилкову) думку, походять від гіпотетичного зводу 1448 р., а тому належать до середини чи навіть 2 пол. 15 ст. Втім, ця повість могла міститись уже в ТЛ, хоча в СимЛ та РогЛ її немає (це невірно). Далі повість поширилась у московському літописанні 2 пол. 15 ст.
О. О. Шахматов думав, що особливе оповідання Н1ЛМІ походить від зводу 1448 р., але Я. Л. це заперечував і навіть написав, що оповідання Н1ЛМІ не має співпадінь з повістю (якраз має, як ми бачили вище).
Загальноруська повість проникнута різкою ворожістю до Вітовта як до гордого і самовпевненого завойовника (с. 261)
Ніякої «різкої ворожості» в тексті побачити неможливо, і більше того – ця повість включена без особливих змін до літописів Великого князівства Литовського, які спрямовані на прославлення Вітовта. Тобто автори цих літописів не бачили в повісті нічого анти-литовського, анти-вітовтового.
Я. Л. помилково вважав, що текст повісті з зводу 1448 р. передавався в пізніших літописах без особливих змін. Є такі літописи, але є й літописи, де зміни були дуже значними.
Я. Л. зазначив, що тільки в НикЛ повість була розширена і доповнена новими подробицями (не вдаючись в оцінку їх походження і вартості).
В цілому стаття справляє враження поверхової, написаної ex officio для довідника, без великого інтересу до теми і без заглиблення у неї. Помилкові погляди Я. Лур’є на історію великоруського літописання в цілому (уперта оборона існування «зводу 1448 року» проти всякої очевидності) негативно позначились і на цій статті.
Софія Грачова (1997 р.)
Стаття С. Грачової [Грачова С. Літописні повісті про битву на Ворсклі. – Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури, 1997 р., т. 1, с. 8 – 15] в цілому слідує ідеям Я. С. Лур’є (зокрема, щодо нещасливого «зводу 1448 року»).
С. Г. бачила в літописах не одну, а цілих три незалежних повісті: московську (С1ЛСІ, Н4Л, МЗ1492, ВЛ), новгородську (Н1ЛМІ) та тверську (ТверЛ). Московська та новгородська – самостійні повісті, інші тексти – їх редакції (с. 8).
Три варіанти скорочень московської повісті (Хр, ЄЛ, ТипЛ, ВПЛ, Л72ЯСІ, Л72ЯМІ) не можна вважати редакціями, «вони свідчать скоріше про згасання інтересу до певних моментів, ніж про спробу їх нової інтерпретації» (с. 9). Оцінка безумовно помилкова.
За окрему редакцію С. Г. визнає тільки текст ТверЛ; тексти СимЛ та РогЛ, на її думку (цілком помилкову), походять від ТверЛ (с. 9).
В цілому класифікація С. Г. виглядає так (с. 11): Новгородська повість (у нас – Нов); Московська повість, яка має 1-у редакцію (у нас – О) та її скорочення (у нас – Є) та 2-у редакцію (у нас – Т та С; сюди С. Г. залучає гіпотетичний «протограф НикЛ»); три синтетичні редакції – Н5Л, скорочених зводів кінця 15 ст. (у нас – М) та Ник.
На жаль, в статті не вказано, який текст Новгородського 5-го літопису було використано (опублікована її частина [ПСРЛ, 1917 г., т. 4, ч. 2, вып. 1] доведена до 6860 року і тому не містить нашої повісті).
Далі значна увага приділена питанню, яка повість містилась у ТЛ. Про НикЛ сказано дуже коротко:
Спостерігається тенденція до наративу: відбувається нагромадження фактографічної інформації на противагу ідеологічним інтенціями першоджерел, що засвідчує поява комбінованих редакцій. Цей процес досягає апогею в тексті Никонівського літописного зводу (с. 14).
Уявлення С. Г., як бачимо, протилежне моєму і цілком помилкове: ранні тексти містили переважно ідеологічні побудови, а в НикЛ нагромаджено найбільше фактів (звідки автор узяв ці «факти» через 120 років після події – С. Г. не пояснює).
Помилкове також уявлення С. Г., буцімто Ник походить від Т (насправді маємо цілком очевидний протилежний напрямок запозичення).
Текстів повісті у літописах Великого князівства Литовського С. Г. не торкалась.
Ярослав Пилипчук (2015 р.)
Я. Пилипчук у своїй статті розглянув всі джерела до історії битви на Ворсклі [Пилипчук Я.В. (источниковедческие аспекты). – Золотоордынская цивилизация (Казань), 2015 г., вып. 8, с. 285 – 298]. Звичайно, це змушувало його до стислості, нашій повісті у великоруських літописах та літописах Великого князівства Литовського присвячено 4 сторінки (289 – 293).
Уже перше речення не обіцяє нам нічого позитивного: Я. П. розглядає НикЛ, Н1Л, Н4Л, С1Л, ЄЛ, ЛьвовЛ та МЗ1492 (с. 293). Побачивши єдино вартісний текст С1ЛСІ аж на четвертому місці, мимоволі пригадаєш: «Камень, его же небрегоша зиждущии, бысть во главе угла».
В Н1ЛМІ, на (помилкову) думку Я. П., ще не було списку загиблих (насправді, як ми бачили, він там є, тільки скорочений до 2 імен) (с. 289). Далі Я. П. переповідає зміст повісті за кожним із літописів… і тільки. Ніякого уявлення про те, що ми маємо справу тільки з одним першоджерельним текстом і його пізнішими відлуннями, у статті немає. Автор не говорить цього виразно, але можна уявляти собі справу так, неначе редакція кожного з літописів вислала в похід з Вітовтом свого власного «воєнного кореспондента» і потім подала його реляцію (не виключаючи і Львовського літопису, редакція якого працювала через 160 років після битви).
Немає також у статті ніякої оцінки джерельної вартості окремих літописів. Статті С. Грачової Я. П. не використав.
В цілому можна визнати, що літописна повість про битву на Ворсклі не знайшла щастя у дослідників. Переважна більшість висловлених ними тверджень була виразно помилкова.