Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Олена Русина (1993 – 98 рр.)

Микола Жарких

1993 р.

Русіна О.В. Легенда про виправу Гедиміна на Русь в оцінці В.Б.Антоновича та в пізнішій історіографії. – «Академія пам’яті професора Володимира Антоновича», К., 1994 р., с. 93 – 99.

Легенда викладена у «литовських» літописах, звідки її запозичив М. Стрийковський, доповнивши її, за слушним виразом О. Р., «деталями досить сумнівної історичної вартості» (с. 94).

Також слушне зауваження О. Р. щодо підстав датування походу 1321 роком, яке я уже згадав в іншому місці.

Висновок О. Р. звучить досить категорично: «Все свідчить про те, що оповідання про виправу Гедиміна на Київ має вповні легендарний характер» (с. 97), з чим слід повністю погодитись.

Цитату про роль Гольшанських у формуванні легенди я уже наводив вище і вважаю запропоноване О. Р. формулювання дуже вдалим. Від 1993 року в нашу мову увійшло модне слово «бенефіціар» – той, хто отримує користь. І якщо можна сумніватись, чи Гольшанські якось стимулювали написання легенди, то незаперечно вони були її бенефіціарами.

1998 р.

Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. – К.: Альтернативи, 1998 р. – 318 с. – Серія «Україна крізь віки», т. 6.

В цій книзі є окремий параграф із характерною назвою «Міфічні завойовники – Скирмонт і Гедимін» (с. 43 – 55). Той, хто і так знає, що ці завойовники – міфічні, може його пропустити, бо він уже має правильне уявлення про предмет.

О. Р. слушно написала:

Наукова цінність доповнень Стрийковського незначна – власне, як і самого літописного переказу про Скирмонта, котрий хіба що характеризує суспільно-політичну думку Великого князівства Литовського 1 пол. 16 ст. (с. 47)

Повторивши значну частину своєї статті 1993 р., О. Р. доповнила критику легенди розглядом даних з опису Канівського замку 1552 р. (с. 53 – 54), які, на її слушну думку, нітрохи не свідчать про історичність походу, хоча і можуть мати деякий зв’язок із формуванням самої легенди.

Хоча статті Русиної присвячені тільки невеликому частковому питанню, вони важливі в кількох відношеннях.

По-перше, з цими статтями можна повністю погодитись, в них немає ніяких положень, з якими хотілось би сперечатись. Тобто можна вважати, що даний сюжет повністю відшліфовано.

По-друге, статті знаменують відродження київського осередку дослідження літописів Великого князівства Литовського, який був занепав після Сушицького.

По-третє, приємно відзначити, що Русина стала першою жінкою, що писала на нашу тему, і показала, що до наших жінок треба ставитись серйозно. Якщо вони візьмуться за галушки – то можна бути певним, що вийдуть саме галушки, а не «клецки», а якщо візьмуться за науку – то вийде саме наука, а не її імітація.