Антоній Прохаска (1911 р.)
Микола Жарких
Prochaska A. . – Przegląd historyczny, 1911, t. 12, s. 115 – 125.
Ця стаття є рецензією на видання 17-го тому ПСРЛ, який Прохаска оцінив дуже високо.
А. П. слушно відзначив високу якість Біл1Л, який містить поправніший текст, ніж Біл2Л, та Віт1Л – кращий за Віт3Л (с. 116).
А. П. приєднався до поділу літописів на коротку, довшу і повну редакції (с. 116). Мав повну змогу зробити відкриття, запровадивши раціональну класифікацію – і не зробив!
А. П. слушно закинув видавцям, що дефектний рукопис Археологічного товариства не варто було поповнювати з Лит7Л, але даремно він вважав недоліком поділ рукопису Красінського на дві частини (у нас – Лит3Л та Віт6Л; с. 117). З боку видавців такий поділ був кроком у правильному (як тепер стало ясно) напрямку, тільки дуже маленьким кроком.
А. П. вважав, що на підставі опублікованих текстів можна повністю реконструювати первісний текст ВітЛ (с. 118), і шкодував, що видавці такої реконструкції не зробили і не надрукували (с. 119).
А. П. вважав, що існування окремого твору з початком ППВ (Віт2Л) знайшло підтвердження в матеріалах цього тому. При цьому від вказав на текст ППВ у складі НЛД («Литовскому роду починок»; с. 120). Цього я геть не можу зрозуміти. Як існування окремого списку ППВ може підтвердити існування окремого твору, що становить частину ППВ? Воно може підтвердити тільки побутування ППВ як окремого твору, і так у мене і написано.
А. П. вважав, що Віт2Л та ППЗ не могли належати тому самому автору, що написав ПВ-2, але підставою такого поділу він виставив лише вищі літературні якості перших двох статей і нижчу (на його думку) – третьої (с. 121). Ясно, що це – не аргумент.
А. П. присвятив цілу сторінку здогадам – як об’єдналися БілЛ та ВітЛ в одному рукописі на кшталт Супрасльського (с. 123 – 124). На мою думку, тут все просто: Супрасльський рукопис – це збірник історичних творів, до якого колекціонер переписував те, що мав цікавого. Тут нема предмету для науки – історичних збірників ми маємо сотні, і здогадуватись, чому статті в них переписані саме в такій, а не інакшій послідовності, на мою думку – марна праця.
Щодо БПЛ А. П. слушно писав, що це твір баснословний (bajeczny); його вигадки зачерпнуті з власної голови, з народних переказів і родових генеалогій (с. 124). Все це безумовно слушно і підтверджено моїм аналізом.
В цілому Прохаска, обмежившись рецензією на новий корпус текстів і високо його оцінивши, не побачив нових дослідницьких можливостей і вважав, що нові тексти тільки підтверджують його концепції, висунуті раніше.