Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Олексій Шахматов (1909 р.)

Микола Жарких

Російський вчений Олексій Олександрович Шахматов (1864 – 1920) працював над історією російською мови та літописанням, і в цих областях мав визначні досягнення. Літописи Великого князівства Литовського не були предметом його спеціального зацікавлення, і за життя вченого був опублікований тільки невеликий фрагмент у статті «Летописи» в «Новом энциклопедическом словаре Брокгауза-Ефрона» (1915 р., т. 25, передрукована у 1938 р.).

Але ця стаття спиралась на велику книгу Шахматова, яка після його смерті лишилась незакінченою. Її опрацював і надрукував учень Шахматова М. Д. Приселков [Обозрение русских летописных сводов 14 – 16 вв. – М.: 1938 г. – 372 с.]

Розбираючи рукопис, Приселков встановив, що робота над книгою розпочалась ще наприкінці 1890-х років, а потім Шахматов її двічі переробляв – на початку 1900-х років та (орієнтовно) в 1907 – 1909 роках. На полях рукопису Шахматов робив помітки, в одній з яких згадано статтю 1913 року. Мабуть, Шахматов збирався далі опрацьовувати твір, але не встиг цього зробити. Тому я орієнтовно датую його 1909 роком.

Нашим літописам у книзі 1909 року присвячена окрема 26-а глава «Західноруські або литовські літописи» (с. 329 – 345). Західноруськими О. Ш. називав, за нашою термінологією, Біл0Л, а литовськими – ВітЛ (ЛитЛ він не торкався).

Вся увага О. Ш. спрямована на першу групу – списки, які містять (за нашими позначеннями) Біл1Л – Біл4Л. Такі списки він ділив на вступні статті, загальноруський літопис 854 – 1446 років та ВітЛ.

О. Ш. слушно припустив, що поєднання ВітЛ та БілЛ було механічним, і БілЛ спочатку існував окремо (с. 331). Від цього місця залишався тільки один крок до нашої розбивки списків, але його О. Ш. так і не зробив.

Однак реконструюючи склад «протографа Супрасльського списку» (я буду його позначати скорочено БілЛ-Ш), О. Ш. помилково припустив, що в ньому були ті додаткові статті, які утворюють особливий початок Біл3Л (с. 331), що, як ми скоро побачимо, вкрай негативно відбилось на всій конструкції.

БілЛ-Ш – загальноруський літопис, доведений до 1446 р. Він містив західноруські статті (які я позначаю ОЗП, ППС, ПВ) (с. 332). Зазначені статті О. Ш. слушно вважав вставкою у загальноруський літопис (с. 333), але не приділив їм більшої уваги і тому не побачив, що джерелом тут виступав ВітЛ.

Статті 6939 – 6953 років О. Ш. слушно розглядав як слід смоленського літопису (у нас – СмолЛ) і припускав, що ПВ-1 могла бути написана у Смоленську (с. 333).

Але О. Ш. помилково зарахував до цього смоленського літопису опис подій після смерті Вітовта, який він сам же вважав вставкою (с. 333). Я вбачаю тут шкідливий вплив концепції І. Шараневича.

Відділивши від БілЛ-Ш оцей «смоленський літопис», О. Ш. наблизився до виділення твору, який я називаю ЕМФ. Але він цілком помилково вважав, що цей літопис був доведений до 6954 (1446) року (с. 334). Він чомусь не звернув уваги, що запис про осліплення князя Василя Васильовича в Біл0Л не має текстуальних збігів із жодним великоруським літописом – це незалежне повідомлення на ту саму тему. Відомості про події в Московському князівстві могли принести численні емігранти – прибічники Василя, які втекли до Великого князівства Литовського; могли бути й інші канали отримання інформації.

Тому подальші міркування О. Ш. – чому літопис закінчувався саме на 1446 році – можна вважати безпредметними.

О. Ш. вказав на Н4Л як джерело початкової частини БілЛ-Ш (с. 335). Він був дуже близький до відкриття справжнього джерела – НКЛ (цьому літопису присвячено 15-й розділ його праці), але так і не зробив цього кроку. Натомість О. Ш. почав віддалятись від правильного вирішення, припускаючи використання Новгородського 5-го літопису як допоміжного джерела.

Тут Шахматову завадило його ж (помилкове) уявлення, що «літопис Авраамки» був написаний у Смоленську, з чого він припустив, що у Смоленську були всі джерела цього останнього літопису (с. 335).

Однак О. Ш. вірно визначив, що запозичення з Н4Л в БілЛ-Ш ідуть до 1309 р. (с. 334). Звичайно, при цьому він нічого не сказав про найбільш яскраву особливість, яка поєднує НКЛ / Н4Л з ЕМФ – про перестановку оповідань в описі подій 1237 – 1240 років.

Від 6818 (1310) р. БілЛ-Ш переходить до нового джерела. О. Ш. окреслив його як СимЛ (слушно) та Никонівський літопис (помилково) (с. 336).

Збіжність із СимЛ, Никонівським на Воскресенським літописами триває, за слушним спостереженням О. Ш., до 6893 (1385) року, а далі – до 6926 (1418) року джерелом виступає С1ЛСІ (с. 337). Отже, саме Шахматову належить заслуга відкриття СимЛ та С1ЛСІ як джерел ЕМФ.

О. Ш. слушно зауважив, що переважна кількість суто-новгородських звісток опущена в БілЛ-Ш (с. 337 – 338), але не зробив із цього природного висновку, що розглядуваний літопис є московським, а не загально-руським.

Для періоду 6927 (1419) – 6935 (1427) років О. Ш. відзначив збіжність БілЛ-Ш з Никонівським літописом (с. 338). Це – якесь непорозуміння. Я спеціально передивився Никонівський літопис за ці роки і не знайшов у ньому жодної звістки, спільної з ЕМФ.

Записи 6946, 6952, 6953 та 6954 років О. Ш. помилково вважав запозиченими з літопису, подібного до Никонівського чи Воскресенського (с. 338 – 339). Я вже відзначав, що тут близької текстуальної залежності нема, тільки зміст подібний.

Далі О. Ш. перелічив повідомлення БілЛ-Ш, для яких він не знайшов відповідників у жодному літописі, зокрема – про заколот у Царгороді 1353 року (с. 340). І знову, як у випадку з НКЛ, Шахматов пройшов мимо відкриття. Ми бачили, що тут використано РогЛ, якому… присвячено попередній, 25-й розділ книги! Навіть колосальна, всіма загально визнана ерудиція Шахматова в літописних текстах не змогла охопити весь потрібний матеріал.

Розглянувши унікальні записи БілЛ-Ш за 1419 – 1427 роки, О. Ш. упевнено назвав весь літопис митрополичим (с. 341), але «Літопису митрополита Фотія» як такого не виділив. Склад цього митрополичого зводу (Поліхрона) він уявляв собі так:

Поліхрон = БілЛ-Ш – Н4Л – С1ЛСІ – (західноруські статті)

На цьому місці може здатись, що О. Ш. був близький до виділення ЕМФ як окремого літопису. Але думка О. Ш. летіла зовсім в іншому напрямку. Поліхрон 1423 року він уявляв собі як повний літопис, а не скорочений, як ЕМФ («подробная митрополичья летопись» – с. 343). А дивлячись на статтю 1446 року в БілЛ-Ш (яку О. Ш. – повторю – помилково вважав запозиченням з московського літопису), О. Ш. припустив, що митрополичий звід продовжувався рік за роком до 1446 року (с. 343). Всі ці побудови дуже гіпотетичні і відкинуті наступними дослідниками.

Розглядаючи СКР, О. Ш. слушно вказав на повні списки цієї статті в Н1ЛМІ та «літописі Авраамки», але цілком помилково вважав редакцію Біл0Л первісною, повнішою (?) і правильнішою (с. 343 – 344). Кількома рядками нижче О. Ш. відзначив, що текст в Біл0Л скорочений – отака повнота! Безумовно, тут ми маємо лише чорнові записи міркувань О. Ш., які він привів би в кращу систему при остаточному опрацюванні тексту.

Ця стаття, як і додаткові статті на початку Біл3Л, на думку О. Ш., були в Поліхроні (с. 344). А оскільки генеалогія московських князів в Біл3Л доведена до Дмитра онука, О. Ш. зробив сміливий, але цілком помилковий висновок: митрополичий звід потрапив до Смоленська у списку 1498 – 1502 років (с. 345). Звідси мала б випливати ще пізніша дата для БілЛ-Ш.

В статті для енциклопедичного словника (1915 р.) О. Ш. приділив західноруським літописам один абзац ( с. 369 – 370), який резюмує його ширшу працю, розглянуту вище. Нових положень тут немає. Це – резюме тільки його власних поглядів, про інші погляди (як належало би в енциклопедії) нічого не згадано.

Шахматов цікавився літописами Великого князівства Литовського постільки, поскільки в них відбилося московське літописання. Йому належать слушні спостереження над складом джерел та їх границями в ЕМФ, зокрема, вказівки на СимЛ та С1ЛСІ. В рамках поставлених тематичних обмежень це був значний прогрес. Але ці спостереження вставлені ним у його загальну схему розвитку московського літописання, яка містить багато безпідставного і в цілому нині відкинута.