Новгородський літопис Дубровського
(1539 р.)

Микола Жарких

Літопис, опублікований в 2004 році під дезорієнтуючою назвою «Новгородський літопис Дубровського» (НЛД) [ПСРЛ, т. 43], був написаний не колекціонером П. П. Дубровським (1754 – 1816), а невідомим на ім’я писарем з кола новгородського архієпископа Макарія (в майбутньому – московського митрополита). В основі літопису лежить Н4Л, найцінніша його частина – це записи за 16 ст. Остання подія в літописі відноситься до 1539 року.

Цей літопис дійшов до нас у єдиному списку, зробленому на початку 17 ст. в Москві, у Чудовому монастирі. Для нашої теми він цікавий явним інтересом до історії Литви, який виявлено як у тексті літопису, так і в додаткових статтях, що його супроводжують. Видавці літопису вважають, що ці додаткові статті були приєднані до літопису уже в протографі, тобто близько 1539 р., і я буду вважати їх одночасними з самим літописом.

1. Перший із записів, що стосується Литви, розбиває статтю 6827 (1319) року (с. 107 – тут і далі сторінки за виданням 2004 р.). Запис має заголовок «Родство великих князів Литовських», парадоксальну дату 6802 (1294) рік: після нашестя Батия ніякись Вітянець із роду смоленських князів утік у Жемайтію. Коли він помер, його конюший Гегименик узяв його жінку і мав з нею 7 синів (тут дещо зіпсований перелік з МТЛ). Потім цей Гегименик захопив владу і назвався великим князем литовським Гедиміном.

Зовсім подібна стаття з точно таким переліком дана в додатку, в тексті статті «Початок литовського роду» (с. 256), з датою 6826 (1318) рік, тому можна думати, що згаданий запис 6802 року – це нездало зредагований фрагмент «Сказання».

2. Уламки відомостей з історії Литви маємо у статті 6849 (1341) року: помер Гедимін, і йому наслідував Наримонт. Наримонта схопили іноплеменники, і князь Іван Данилович викупив його в Орді, і охрестив його з іменем Гліба. Через це його не прийняли на Литовське князівство, і князем став Ольгерд. Скиргайло убив свого брата Кейстута. Син Кейстута Вітовт утік до німців і убив Скиргайла та 2 його синів, і заснував Троки, і був у дружбі зі своїм дядьком Ольгердом. А Ольгерд не пив вина і захопив багато земель (с. 113 – 114).

Повна некомпетентність автора в історії Литви цілком очевидна. Незначні сліди ППВ тут безнадійно перекручені.

3. Наступний такий запис подано в статті 6858 (1350) року: Ольгерд оженився з княжною Ульяною Тверською, і мав від першої жінки 5 синів, а від Ульяни – 7 (тут їх перелік, дуже зіпсований). По довгому часі Ольгерд захворів і віддав велике княжіння сину Якову, а іншим дав уділи. Ульяна подбала, щоб його охрестили як Олександра, а потім постригли в ченці як Олексія. Ольгерда поховали у Вільні у церкві Богородиці, яку він сам збудував. Там же поховали й Ульяну (с. 117).

Це також запозичення зі статті «Початок литовського роду» (с. 256 – 257). Уявлення, буцімто Ягайло був православним, зазначено й у Віт7Л – іншому московському творі цього ж часу.

Пізніше уявлення, що Ольгерд був православним, поширилось і в Литві, і Стрийковський написав про дві церкви, збудовані Ольгердом у Вітебську. Але це – тільки загальне уявлення, текстуальної залежності від цього оповідання НЛД нема.

4. Під 6885 (1377) роком маємо запозичене з МТЛ оповідання про смерть Ольгерда (с. 129), але тут перелік синів Гедиміна дано такий, як в епізоді 1, тобто зіпсований. Ольгерд дав велике княжіння сину Ягайлу. Яків, син Ольгерда, впав у латинську прелесть і був названий Алайло (!). Вітовт був у великій приязні з Агайлом (!) [прецінь уламок ППВ!], і коли Ягайло став польським королем, він залишив у Вільні Вітовта. Потім ще раз згадано Вітянця й Гегиманика.

І от із такого «авторитетного» і «компетентного» «джерела» «історики» виводять, що Ягайло був православним і мав ім’я Яків. Бий їх сила божа! Кожне слово у них треба брати в лапки, щоб показати, що все це – неправда.

5. Під 6894 (1386) роком записано оповідання про битву під Мстиславлем (с. 143 – 144), акуратно переписане із С1ЛСІ, без будь-яких додаткових фантазій.

6. Під 6948 (1440) роком коротко згадана загибель Сигізмунда Кейстутовича і повстання у Смоленську (с. 178), але текстуальної залежності від Смоленського літопису тут немає.

7. До літопису додано статтю «Початок литовського роду» (с. 256 – 257), яка – ми уже бачили – була вставлена і в основний текст. Ця стаття, в свою чергу, має риси спорідненості зі статтею «Початок володарів литовських» із Воскресенського літопису [ПСРЛ, 1856 р., т. 7, с. 253 – 256]. Але дослідження цих статей і їх зв’язків, на мій погляд, належить скоріше до російської генеалогії, ніж до «литовського» літописання.

Жертвою містифікації цього московського барона Мюнхаузена став і автор НЛД, який прийняв цю статтю не за пізню нездалу вигадку, а за авторитетне джерело.

8. Ще одна стаття під назвою «Литовському роду починок» дана на с. 265 – 269. Це – не що більше, як список «Повісті про Вітовта», переписаний досить акуратно і без додаткових фантазій, хіба що з деякими описками (Люторт замість Любарт, Пенеск замість Пінськ; гонець застав Ольгерда у Кракові замість Крева, Войнило замість Войдило; остродський комтур Гунштин став островським купцем Гнупином, і так далі).

В епізоді 68 маємо характерне для Віт5Л читання «на хресному тижні у п’ятницю»; але іншої характерної помилки списку Віт5Л – Семена Гугнивого (епізод 67) ми не бачимо, стоїть правильне Семен Лугвен. В епізоді 73 маємо назву містечка Веишкушки (найбільш подібне у Віт3Л – Веищушки; у Віт5Л зовсім помилково Икшишки). В епізоді 76 названий Василь Костянтинович (як у Віт1Л, Віт5Л – тоді як в інших списках помилково Гліб Костянтинович). В епізоді 80 помилково названо Скиргайла (як у Віт3Л, Віт4Л, Віт6Л), тоді як в Віт1Л та Віт5Л правильно – Коригайла. В епізоді 83 місто названо Данськом (як у Віт1Л, Віт3Л). Починаючи з цього епізоду, виклад скорочено і завершено словом «Амінь» (замість «була земля рада»).

Таким чином, список НЛД не можна вивести від жодного з відомих списків ВітЛ, оскільки він містить індивідуальні читання як спільні, так і відмінні від кожного списку (хіба графічно-аналітичний метод тут щось допоможе).

Проте важливішим для нашої теми є інше: даний список підтверджує моє припущення, що «Повість про Вітовта» побутувала як окремий твір. Список НЛД закінчується саме на тому місці, де, за моїми міркуваннями, закінчувалась ППВ. (Можливо, читачу буде цікаво знати, що я виділив ППВ як самостійний твір лише на підставі «литовських» літописів, а на список НЛД надибав значно пізніше).

Це, в свою чергу, подає надію відшукати інші автономні списки ППВ. Так, видавці НЛД зазначили, що існують ще 3 збірники статей, близьких за складом до статей при НЛД (с. 6). Я поки що не мав змоги дошукатись, чи є в них ППВ. Додаткові вказівки в цьому напрямку подала О. Новікова [Новикова О. Л. Из истории новгородского летописания 16 в.: Новгородская летопись по списку П. П. Дубровского и родственныеией памятники. – Очерки феодальной России, М., 2005 г., , с. 33, 37], але в цілому вивчення побутування ППВ у російській рукописній традиції – це справа подальших студій.

Також слід знати, що стаття «Предисловие роду великих князей литовских, списано от летописца святейшего патриарха Ермогена Московского», включена до Синодального списку родословної книги [Временник общества истории и древностей российских, 1851 г., т. 10, с. 74 и далее] запозичена з Новгородського літопису Дубровського, а «літописець патріарха Гермогена» – це якраз єдиний список цього літопису, переписаний у Чудовому монастирі на початку 17 ст.