Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Статті / Біографія Віктора Забіли: факти і легенди / Запропаща грамота

Біографія Віктора Забіли: факти і легенди

Запропаща грамота

Микола Жарких

або Рукописи з творами В. М. Забіли

Твори Забіли йшли в друк дуже помалу, і природно, що вони, продовжуючи традицію українського рукописного «самвидаву» 17 – 18 ст., поширювались у рукописних копіях.

1. Першу звістку про такий рукопис було подано ще у 1857 році:

Песни В. Н. уже поются в народе, а тетрадка его стихов – «Фантазии в стихах на малороссийском языке», с эпиграфом: «Що на серці, то й на язиці», або «Горе з лихом» – давно уже переписываются любителями [И. К. Отрывок из поездки в Москву и С.-Петербург. – Черниговские губернские ведомости, 1857 г., № 16; цитуємо за: Самойленко Г. В. Архівні джерела та стародруки про творчу спадщину В. Забіли. – ВЗ, с. 110].

Г. В. Самойленко припустив, що автором цієї замітки міг бути І. Кулжинський. Збірника з такою назвою, однак, ніхто не бачив, і таких епіграфів ніде не було. Слід знати, що слово «серце» зустрічається чи не в кожні поезії Забіли, слова «горе» та «лихо» – принаймні в половині. Натомість слово «язик» – тільки у двох (язик у чорта; язик – іноземна мова). Слово «фантазії» в творах Забіли не зустрічається.

2. М. Ф. Комаров у замітці «До біографії В. М. Забіли» (1886) записав:

Года четыре назад [бл. 1882 р.?], приходилось видеть весьма объемистую тетрадь его стихотворений, переписанных им самим. Тетрадь эта была в то время отослана в Одессу, к книгопродавцу В.Белому, для напечатания в предполагавшемся малорусском альманахе, но почему-то альманах тот не был издан [ВЗ, с. 128].

Далі про цей автограф нічого не відомо. Згадки про нього як безнадійно втрачений подані в наступних замітках М. Ф. Комарова [Неизданное стихотворение В.Н.Забилы (1888). – ВЗ, с. 129; Ненадруковані байки В.М.Забіли (1891). – ВЗ, с. 132]. Змісту його Комаров не переписав, а з того, що він міг пригадати, видно, що там були поезії, представлені в усіх рукописах. Інтригуючий момент – вказівка на автограф, переписаний самим автором (мабуть, був підпис?).

3. У замітці Б. Грінченка (1895) написано: «У мене в самого єсть два його нігде не надрукованих стихотворенія» [ВЗ, с. 139]. Мабуть, пізніше їх використав В. Мировець.

4. І. Франко в 1906 р. опублікував твори Забіли з рукопису, переписаного Іллею Дуб’янським у Борзні близько 1896 року [ВЗ, с. 145 – 146]. Сам Дуб’янський не міг визначити, з автографа чи з копії він списав свою копію. Цей список містив 30 творів.

5. використав для своєї публікації В. Мировець. Перші три з них належали редакції «Киевской старины». Перший, котрий В. Мировець вважав найдавнішим (але невідомого часу), містив 16 творів. Другий рукопис 1854 р. містив 33 твори. Ми бачимо, що обидва рукописи переписані за життя Забіли, але не були його автографами.

Третій рукопис переписано в Борзні в 1897 році – 27 творів. За часом і місцем переписування він дуже близький до списку Дуб’янського, але різниця в числі творів показує, що списки скопійовані з різних протографів.

Четвертий рукопис, отриманий від Б. Грінченка, містив 4 поезії Забіли. П’ятий – рукопис Ол. Тищинського з посланієм Забіли до Шевченка – також отримано від Грінченка. Обидва вони не датовані, названі «старими».

Шостим рукописом В. Мировець називав три поезії, переписані для нього М. Вороним з автографів у Чернігівському музеї: «» (№ 992), «» (№ 993), «» (без №). До останньої поезії зроблено примітку: «29 іюня 1857. Виктор Забило. Хутор Забиловщина. Пысано вышнивкою» [Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 169]. Дата тут позначає час переписування копії, а не час написання твору (він представлений у численних рукописах, що говорить про його раннє походження).

Натомість автографи № 992 та 993 – це типові вірши «на випадок», на якісь застілля, котрі у збірниках творів Забіли не представлені. Їх слід датувати пізнішим часом, може, 1850-60-ми роками.

6. А. Лященко (1929) писав:

Коли заарештовано було Шевченка, то серед його паперів знайшлося і оце «Посланіє», автограф Забіли, що приписав наприкінці його: «Прошу покорнейше ответа, и лицам, здесь помянутым, мой усерднейший поклон, равно и себе прошу засвидетельствовать, – довольно трудное обстоятельство, но надо исполнить». «1844 по получении записки в тот день написано и отправлено 21 июня». Тут маємо точну дату, коли написано «Посланіє» [ВЗ, с. 194].

Папери Шевченка, вилучені у нього при арешті, зберігались в архіві 3-го відділення, і там, мабуть, цей автограф бачив Лященко. Втім, в до видання слідчої справи Шевченка зазначено, що цей автограф не зберігся.

Невтішні рядки написав С. Крижанівський (1993, с. 78):

Поки що ніхто не займався справою ідентифікації віршів В. Забіли, бо не виключено, що серед відомих є вірші не його, а серед невідомих [анонімних] – його. Адже на сьогодні ми не маємо навіть тих шести рукописних збірників (здебільшого не авторських), якими користувався В. Мировець, та сьомого, що його використав І. Франко.

Тепер навіть не ясно, як можна займатись ідентифікацією, коли нема не тільки жодного автографа, але й жодного списку з них. Якась запропаща грамота в квадраті. Дивно, що ніхто з дослідників не застановлявся над питанням про долю особистого архіву В. Забіли.

Деякі із згаданих автографів були виявлені в Чернігівському історичному музеї: «» (це присвята В. В. Тарновському) та «» зберігаються в колекції В. В. Тарновського, поезія «» – вписана Забілою 31 травня 1861 р. до альбому, який належав Надії Жданович [Половникова С. «Ніхто в світі не знатиме, де моя могила». – Деснянська правда, 1994 р., № 139, 1 грудня].

Перші дві поезії згадані вище у складі «6-го рукопису» В. Мировця; мабуть і третій з них також зберігається у тому ж музеї.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 302

Модифіковано : 13.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.