Літературні образи
Микола Жарких
Розібравши факти біографії В. Забіли і відкинувши легенди, ми можемо тепер порівняти біографії літературних персонажів, змальованих (нібито) із Забіли, з реальною особою.
Тарас Шевченко «» (1855 р.)
| Віктор Олександрович | В. М. Забіла |
| Тримав корчму на поштовому шляху | – |
| Біля Есмані | – |
| Поміщик | + |
| Холостий | + |
| Жив на хуторі | + |
| Мав греблю і став | – |
| Учився в Ніжинському ліцеї | + |
| Одночасно з м. В. Гоголем | + |
| Служив у гусарах | + |
| Років 5 як залишив службу (1845 – 5 = 1840) | – |
| Грав на бандурі | + |
| Складав малоросійські романси | + |
| Один з яких покладено на музику Глінкою | 0 |
| Не любив читати | ? |
| Оженився через рік | – |
| Його батько покійний | + |
| Батько В. О. служив у піхотному полку | – |
| Батько В. О. ходив у похід в Європу в 1814 р. | – |
| Батько В. О. в 1809 р. закінчив Шляхетський кадетський корпус | – |
| Батько В. О. в 1809 р. служив у Херсонській губернії | – |
| Батько В. О. в 1812 р. брав участь у Бородінській битві | – |
| Малий Віктор залишився сиротою без матері | – |
| В. О. при батькові був у Смоленську, Москві, Муромі | – |
| Батько В. О. отримав чин майора | – |
| Батько відправив Віктора до Ніжина до своєї сестри | – |
| Батько В. О. ходив у 1831 р. походом у Польщу | – |
| Батько В. О. вийшов у відставку полковником | – |
| Автор повісті був боярином на весіллі В. О. | – |
Маємо рахунок 9 : 17 на користь неспівпадіння. Із таблиці ясно видно, що батько Віктора Олександровича змальований з іншої особи, не з батька В. М. Забіли; але навіть якщо відкинути ті мінуси, які стосуються батька, рахунок стане 9 : 8, тобто немає рішучої переваги рис, властивих історичній особі, над рисами, їй не властивими.
Пантелеймон Куліш «Майор» (1859 р.)
| Капітон Павлович Іволгін | В. М. Забіла |
| Відставний корнет | – |
| Державця поштової станції | + |
| Поміщик | + |
| Холостий | + |
| Був дуже багатий | – |
| Із старовинного українського роду | + |
| Дід його був воєнним комісаром в 1788 р. | – |
| Виховувався в пансіоні у німця | – |
| Служив в уланському полку | – |
| Наробив багато боргів | – |
| Заставив спадковий маєток | – |
| Був власником 300 душ | – |
| Стався власником 30 душ | + |
| Дуже шанував своє дворянське звання | – |
| Нагороджений хрестом pro virtute militari | – |
| Дуже любив випити | – |
| Мав у хаті кімнату з наливками | ? |
| Байдужий до пісень | – |
Маємо рахунок 5 : 12 на користь неспівпадіння.
Пантелеймон Куліш «Українські незабудки» (1861 р.)
| Капітон Павлович Іволгін | В. М. Забіла |
| Утримує поштову станцію | + |
| В повітовому місті | + |
| Дуже любив випити | – |
| Знайомий з ученими і літераторами | + |
| Складав вірші з національним змістом | + |
| Мав 50 років | + |
| Сидів vis-à-vis із фельдмаршалом | + |
| Холостий | + |
| Був закоханий і ледве не застрелився, коли дівчина вийшла заміж за іншого | 0 |
| Говорив про сумні почуття і солов’їні пісні | + |
| Мав у хаті кімнату з наливками | ? |
| Квартирував з полком у Великоросії | + |
| Мав позашлюбного сина – лакея Степана | – |
| Поміщик | + |
Маємо рахунок 10 : 2 на користь співпадіння. Щодо кімнати із наливками, то я думаю, анонімний переказ, який дійшов через пана Л. (О. М. Лазаревського?), сам заснований на цих літературних джерелах – творах Куліша.
Микола Гоголь «» (1832 р.)
| Іван Федорович Шпонька | В. М. Забіла |
| Вийшов у відставку | + |
| Живе на хуторі | + |
| Учився в Гадяцькому повітовому училищі | – |
| У школі був аудитором | – |
| Після смерті батька | + |
| Вступив у військо | + |
| В піхотний полк | – |
| Не грав у карти | + |
| 11 років прослужив прапорщиком | – |
| Дослужився до підпоручика | – |
| В цей час померла його мати | – |
| Ще 4 роки служив | – |
| У Могилівській губернії | – |
| Вийшов у відставку з чином поручика | + |
| Не любив читати | ? |
| Мав 18..24 душ кріпаків | + |
| Поміщик | + |
| Холостий | + |
Маємо рахунок 8 : 8 – бойову нічию.
Отже, тільки в рисах Іволгіна 2.0 з «Українських незабудок» справді переважають риси В. М. Забіли; далі йде Гоголь, який геть нічого не знав про долю Віктора Забіли, але намалював дуже подібний портрет; за ним із сильним відставанням тягнуться шевченків Віктор Олександрович, і замикає нашу групу Іволгін версії 1.0 із повісті «Майор».
Quod erat demonstrandum – повторю я ще раз. Якщо обмежуватись тільки типовими рисами, не звертаючи уваги на унікальні особливості людини, можна намалювати щось дуже подібне, геть не знаючи конкретного «прототипа». Є навіть спеціальна наука – (бачте, які мудрі слова я знаю!) – займається створенням колективних портретів. От ми в неї і побавились.