Еріх Лясота (1594 р.)
Микола Жарких
Наступний опис подав Еріх Лясота (німець, посол імператора Рудольфа 2-го до запорожців). Він відвідав Київ у 1594 р. Він провів у Києві тільки три дні, але встиг написати цілий путівник. Він подав опис Михайлівського собору і записав:
Коли входить у церкву дверима, якраз проти високого олтаря, то ліворуч лежать в дерев’яній труні останки діви Варвари (Barbara), королівської дочки, юної неповнолітньої дівчинки років дванадцяти, як можна судити по її росту. Це не зотліла покрита тонким льняним полотном по самі ноги, що виглядали босими, до яких я торкнувся і знайшов ще твердими і неушкодженими. Зверху на голові в неї дерев’яна позолочена корона. [, запис за 7 – 9 травня 1594 р. // Запорозька старовина. – Київ-Запоріжжя: 2003. – С. 222-277]
В цілому опис Лясоти узгоджується з описом Мюллера. За десятиліття між цими описами з’явився новий елемент – дерев’яна позолочена корона. Вона притягала увагу до голови, але знову про сліди відрубування немає згадки. Ім’я її – Варвара – безумовно, взято з місцевої традиції, але ні сам Лясота, ні кияни, які подавали йому пояснення, не вважали її Варварою Геліопольською. Чи титул «королівської дочки» був елементом місцевої легенди, чи здогадом самого Лясоти, виведеним з наявності корони? Я схиляюсь до думки, що спочатку в Києві виник погляд, що це – королівна, а потім його було закріплено у вигляді відповідної регалії. Це – елемент місцевої київської легенди, який повністю суперечить «геліопольській» легенді (Варвара Геліопольська королівською дочкою не була).
Не була Варвара Київська і князівною з українсько-білоруських земель: 1, різниця між королем (König) та князем (Fürst) була добре зрозуміла як киянам, так і Лясоті; 2, наші князі коронами не користувались.
Співставляючи свідчення Мюллера і Лясоти, ми приходимо до висновку, що київські мощі належали дівчині на ім’я Варвара, родина якої нам невідома (з обережністю можна припустити, що вона була і родом з Києва). Вона померла і тіло її перетворилось на мумію в 16 ст. (що в умовах київських печер не є ніякою дивиною). Де, коли і як це муміфіковане тіло було віднайдене і перенесене до церкви – наші джерела мовчать. Очевидно, що це не була заздалегідь обміркована, запланована й організована акція по обретінню мощів святої Варвари Геліопольської. Увагу знахідників привернула тільки винятково добра збереженість мумії. Можливість видобути з неї матеріальний зиск шляхом пропаганди культу загально шанованої святої діви не спадала на думку першовідкривачів. Етап промислової експлуатації новознайденої святині був ще попереду.