Феодосій Софонович (1670 р.)

Микола Жарких

Але розглядаючи успіхи в комерціалізації мощів, ми трохи забігли наперед. Повернемось до Ф.Софоновича.

Наступний етап розвитку легенди зафіксовано в уже цитованій «Повісті про чуда св. Варвари», яку Ф.Софонович написав у 1669..1670 рр. [Мицик Ю.А., Кравченко В.М., Цитована Передмова, с. 15]. Там вона викладена наступним чином:

Мощі святої великомучениці Варвари которого часу і яким способом до Києва до церкви Святого архістратига Михаїла запроваджені, в літописцях не записано, а якби і були якісь письма, коли пуст Київ довго з монастирями опустілими стояв, тоді й письма погинули.

Однак від старих людей повісті маємо, іже князю великому Михаїлу Святополку, правнуку святого Володимира Киевом обладающу, від грецького царя в дар присланні суть тії святі мощі святої Варвари, а він, змуровавши церков Святого Михаїла на своє ім’я року від Сотворения Світу 6616, положил в тій церкві священні мощі святої великомучениці Варвари, котрі й донині нетлінні лежать. [Софонович Ф. . – В кн.: Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх, К., Наукова думка, 1992 р., с. 260]

Важливо, що Софонович відверто признався, що вся ця історія є його власним виробом («в літописцях не записано»). Посилання ж на «старих людей», які з пам’яті розповідають про князя Святополка (який жив за 5.5 століть до Софоновича) – це очевидна літературна фікція.

В цій другій редакції київської легенди всі раціональні історичні моменти першої редакції були відкинуто, залишено тільки сам факт походження мощів з Візантії:

– замість імператора Василя Македонянина фігурує безіменний візантійський цар;

– замість князя Володимира фігурує його правнук Святополк;

– мотивація вчинку імператора (мощі дано в подарунок нареченій князя) цілком відпала;

– дата події перенесена з 988 року на 1108-й – літописний рік заснування Михайлівського собору.

Чим перша редакція легенди не сподобалась – ми вирішувати не будемо. Відзначимо тільки, що друга редакція не має навіть тієї слабкої тіні історичної можливості, яку допускала перша редакція. Не менш важливо, що в даній редакції ніякої царівни Варвари ще нема!

Слід відзначити, що складена Софоновичем теорія «київські мощі = св. Варвара» не викликала особливого захоплення тогочасних киян. Київські раціоналісти 17 ст. не вірили у це «відкриття» і Софонович був змушений організувати спеціальне чудо на противагу атеїстам. Це чудо записане в повісті під № 2 (із загального числа 17 чудес). Феодосій навчив свого брата Івана (київського райцю) оповістити, що йому (Іванові) з’явилась св. Варвара і сказала так:

Чоловіче, знай, що я є свята мучениця Варвара. Багато людей не вірять, щоб ті мощі мої у Михайлівському були правдиві. І сам же знай, що мої ті мощі суть правдиві, і всім розповідай, щоб так вірили; а на знак того – ти вже є здоровим.

Отже, проти багатьох невіруючих, яких не переконували раціональні історичні аргументи, Феодосій висунув одкровення. Але він сам не показав особливої віри в бога, тому що не зробив оце одкровення центром, довкола якого мали б групуватись всі інші відомості про мощі. Одкровення записано пізніше від основної легенди; воно приточене збоку зі спеціальною метою протидії раціоналістам; одкровення було організоване методом сімейного підряду, за участю тільки двох осіб – самого Феодосія та його брата Івана. Феодосій не наважився доручити головну роль в цьому спектаклі нікому сторонньому, хоча в Києві було досить авторитетних духовних осіб, слово яких могло б важити значно більше, ніж слово Івана Софоновича, тісно пов’язаного з головним режисером вистави чуда.

За всім цим відчувається глухий опір київських церковних властей ініціативі Ф.Софоновича. Саме так можна пояснити, чому ця повість у свій час не була надрукована і потрапила в друкарню тільки в 1894 р. [Н.П[етров] Мучение св. великомученицы Варвары и повесть о преславных чудесах её Феодосия Сафоновича. – Труды Киевской духовной академии, 1894 г., № 12, с. 598 – 614; потім була перевидана в наш час у цитованій книзі Ф.Софоновича]. Друкарня знаходилась у Печерській лаврі, і без погодження з її керівництвом нічого не друкувала. А такої згоди Софонович не добився.

Звичайно, лаврські ченці могли діяти не з міркувань раціоналізму, а просто із заздрості до спритного конкурента – михайлівського мощевідкривателя і чудоорганізатора, але це справи не міняє. Позитивне ставлення Печерської лаври до мощів св. Варвари окреслилось пізніше, в останнє десятиліття 17 ст., тобто уже після смерті Ф.Софоновича, коли момент особистої боротьби відійшов у минуле.