Комерціалізація мощів

Микола Жарких

Допіру 1669 року з’явилось перше звинувачення у викраденні мощів:

Ієромонах Межигірського монастиря Анатолій у січні 1669 р. намагався звинуватити Ф.Софоновича в тому, що у 1658 р. він разом з Д.Балабаном підтримував гетьмана Івана Виговського, а коли його брат Данило Виговський підступив з козаками під Київ, Софонович нібито «викрав з міста» мощі св. Варвари і перевіз їх до Печерського монастиря [Мицик Ю.А., Кравченко В.М. . – В кн.: Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх, К., Наукова думка, 1992 р., с. 12].

Щоб надати своєму доносу більшої ваги, Анатолій звинуватив михайлівського ігумена Софоновича у викраденні цінних мощів. Вище ми бачили, що в 1612 і в 1635 рр. була добра нагода згадати про таку приналежну до монастиря цінність, як мощі св. Варвари. Але тоді про них не згадували, тому що вони не вважались великим скарбом. Станом на 1669 р. оцінна вартість цього «активу» зросла, і тому він став предметом звинувачення.

В 1665 – 1671 рр. на кошти генерального судді Михайла Вуяхевича до північного фасаду давнього Михайлівського собору було прибудовано новий приділ, спеціально присвячений св. Варварі. Пізніше, в 1715 р. він був надбудований на кошти київського губернатора кн. Дмитра Голіцина [Закревский Н.В. Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 524, 526]. Це нове велике приміщення мало замінити опорядження часів Йова Борецького; його розмір мав відповідати як планованій величі святині, яку Софонович «виводив на орбіту», так і планованому великому числу вірних, які мали розбивати лоби перед цими мощами. Попри те, що основний капітал акціонерного товариства «Св.Варвара і Ко» був чисто фіктивним, це не перешкодило його керівникам залучати реальні кошти на будівництво храму та опорядження мощів.

Занотуємо коротко подальші інвестиції в це акціонерне товариство:

– бл. 1699 р. на кошти гетьмана І.Мазепи зроблена дорогоцінна срібна рака для мощів. Загальна кількість срібла виносилась на 28 кг;

– бл. 1715 р. на кошти кн.Д.Голіцина було зроблено балдахін над ракою;

– в 1775 р. на кошти Я.Шубського влаштовано новий дерев’яний різьблений балдахін;

– в 1797 р. срібна мазепина рака була відремонтована;

– в 1847 р. на кошти графині А.О.Орлової-Чесменської виготовлено нову раку і новий балдахін – обидва зі срібла, загальною вагою 400 кг срібла (Мазепина рака була при цьому використана для інших мощів).

Але найбільшим активом михайлівських акціонерів був авторитет монастиря в Російській православній церкві. Коли в 1787 р. під час монастирської реформи багато київських монастирів було зліквідовано, Михайлівський Золотоверхий монастир не тільки уцілів, але й отримав штати 1-го класу (нарівні з Києво-Печерською лаврою). Перший клас монастиря означав і найбільшу кількість ченців, і найвищі грошові оклади. Поділивши передбачені штатом суми на основний капітал – нуль в тумані, ми прийдемо до висновку, що бізнес на мощах є одним з найбільш прибуткових у світовій практиці (ну, після «МММ – нєт проблєм»). Двісті років невпинної пропаганди святині таки вилились на монастир золотим дощем з державної казни.

М.В.Закревський навів таблицю грошових доходів Михайлівського Золотоверхого монастиря за 1864 р. [Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 550]. Для більшої виразності 13 статей цієї таблиці ми об’єднали в 5 більших груп:

Структура доходів Михайлівського Золотоверхого монастиря за 1864 р.

З діаграми видно, що доходи від мощів становили 28% загальних доходів монастиря і помітно перевищували жалування від казни (20%).

Нам мощи строить и жить помогают…

И кто с мощами по жизни шагает –

Тот никогда и нигде не пропадет.