Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Міфічна «битва на Синій Воді» / Жертви «Синьої Води» / Сте…

Міфічна «битва на Синій Воді»

Жертви «Синьої Води»

Стефан Кучинський (1935 р.)

Микола Жарких

Kuczyński S. Sine Wody : rzecz o wyprawie Olgierdowej 1362 r. – “Księga ku czci Oskara Haleckiego”, Warszawa, 1935.

Kuczyński S. Sine Wody. – W: Kuczyński S. Studia z dziejów Europy Wschodniej 10 – 17 ww. – Warszawa : 1956, s. 135 – 180.

Стаття Кучинського вперше була надрукована в 1935 році, а в збірнику 1956 року була передрукована в дещо доопрацьованому вигляді (принаймні є посилання на літературу, надруковану після 1935 р.). Я розглядатиму оцю останню версію статті.

Починає він з розгляду Длугоша (у якого жодної Синьої Води нема), Кромера та Стрийковського (с. 135 – 137). У Кромера бачимо, що «Вітовт зі своїм гетьманом Ольгердом побив 3 цариків» (тобто слід «Вітовтової» редакції «Повісті про Подільську землю», як у Лит5Л). Але Кромер був розумний чоловік і зробив застереження – передаю так, як прочитав, тобто він уже мав сумнів у достовірності цієї історії.

Далі С. К. розглянув погляди М. Карамзіна, Т. Нарбута П. Бруна, В. Антоновича, К. Стадницького, Н. Молчановського, М. Грушевського, Ф. Леонтовича, А. Прохаски (с. 137 – 146). Цей огляд з довідковою метою можна використовувати, пам’ятаючи, що всі висловлені цими авторами погляди – цілком помилкові.

Далі С. К. розглядає звістку Густинського літопису, джерела якого він визначив помилково (правильно названо тільки Никонівський літопис, с. 147). Запропонована ним класифікація «литовських» літописів переважно помилкова і втратила значення після моєї роботи (він навіть не виділяв «Повість про Подільську землю» як окремий твір; с. 147 – 151).

Цінним і правильним є спостереження С. К., що оповідання про «битву на Синій Воді» не поєднане з подальшим оповіданням про долю Поділля (с. 151, 159).

Далі С. К. запустився у міркування – коли б то Коріатовичі могли опанувати Поділля? Оскільки прямих вказівок у джерелах немає, то всі комбінації звучать непереконливо (с. 152 – 158).

Розглядаючи «похід Вітовта на Дон», С. К. чомусь не зробив очевидного і єдино вірного припущення, що це подвоєння оповідання про Сині Води, а почав шукати у джерелах підтвердження цього походу. Прямих свідчень він не знайшов (ясна річ, їх і не могло бути), а непрямі свідчення С. К. трактує на користь реальності цього походу (с. 160 – 162).

Намагаючись підкріпити свою аргументацію, С. К. вдається до пошуків імен Хаджи-Бей та Кутлубуга (Дмитра він мудро оминає!) серед діячів кінця 14 ст. (с. 163 – 165), знаходить їх… і впадає при цьому в елементарну логічну помилку! Адже нам для «Синьої Води» потрібен не будь-який Хаджи-Бей, а такий, який мав би братів – Кутлубугу та Дмитра, і який (які) були б отчичами і дідичами Поділля. При наявності цих індикаторів можна було б говорити, що це – «наш» Хаджи-Бей, а не якийсь самозванець того ж імені.

Знайдені ним Хаджи-Бей та Кутлубуга мали стосунок до Криму, але не до Поділля, отже, це – не «наші» люди, і їх існування нічого не допомагає з походом на Дон в кінці 14 ст.

Зрештою С. К. прийшов до висновку, що в літописах змішано два походи, кожен з яких, однак, він вважав реальним (с. 167)

Аналізуючи звістки Рогозького і Никонівського літописів, С. К. слушно відзначив, що в них нема мови про жодну битву, ані про жодних татар (с. 167 – 168).

С. К. цілком помилково вважав дату Рогозького літописця вересневою і тому помилково вирахував дату походу як осінь 1362 року (замість 1363 року, с. 170). Але всі точні дати Рогозького літописця в цій частині (1355 – 1374 роки) є березневими, ніяких вересневих дат в ньому немає. І С. К. мав таку саму можливість визначити це, аналізуючи точні дати, як і я, але не зробив цього. Хто ж йому винен?

Розшукуючи назву Білобережжя, С. К. згадав два села в Білорусії, територію на середньому Дніпрі і нарешті давньоруську назву, яка стосувалась нижнього Дніпра. На карті, доданій до статті, напис «Білобережжя» тягнеться вздовж Дніпра від середньої течії Тясмина десь до гирла Орілі, а місто Синя Вода позначена не початку ріки Синюхи (останнє нанесено на підставі «Книги Большому чертежу», с. 172).

На думку С. К., потрібно з усіх можливих Синіх Вод (він називає 10 варіантів) вибрати ту, котра пов’язана із Білобережжям (яке він вважав локалізованим упевнено) і Коршевою. С. К. прийняв традиційну думку, що це – ріка Синюха, точніше, місто Синя Вода на ній (с. 171)

Значення походу Ольгерда на Синю Воду, на слушну думку С. К., сильно перебільшене істориками (с. 173 – 174). Навряд чи цей похід вплинув на здобуття Києва литовцями чи на вигнання татар з правого берегу Дніпра (с. 177).

Повертаючись до повідомлення Густинського літописця, С. К. приходить до висновку, що там об’єднано звістки про кілька походів (це невірно!), що він приписує Ольгерду перемогу над трьома цариками, яка одержав Вітовт через 30 років (і це невірно!) (с. 176). Тобто він критикує цей літопис зовсім не за його дійсні недоліки!

Остаточні висновки С. К. такі:

1. Ніякої далекосяглої послідовної політики на півдні Ольгерд не мав і не проводив.

2. Похід Ольгерда 1362 року був спрямований на місто Синя Вода на річці Синюха; він був незначним за масштабами і не мав тривалих наслідків.

3. Похід Вітовта (десь 1397 року) на Дон, битва з татарами і перемога над трьома цариками – історично достовірний факт.

4. В літописах ці походи були переплутані, можливо, свідомо.

З усього цього можна цілком погодитись тільки з першим твердженням. В цілому стаття С. Кучинського помилкова.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 181

Модифіковано : 29.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.