Ірина Козир (2011 – 2014 рр.)

Микола Жарких

Ірина Козир – археолог за фахом, працює проректором Кіровоградського педагогічного університету.

2011 р.

Козир І. До проблеми локалізації Синьоводської битви. – Воєнна історія, , с. 44 – 52.

Перша велика поразка золотоординських військ, яка мала реальні геополітичні наслідки […] Трактування обставин Синьоводської битви вже значно переобтяжене нашаруванням тверджень, породжених політичною чи іншою кон’юнктурою (с. 44).

Віддаленість у часі писемних свідчень від самої події призвела їх авторів до плутанини навіть у визначенні дати битви (с. 45).

Якби І. К. докладніше спинилась на цьому безумовно вірному положенні, вона могла би прийти до відкриття. Проте так не сталось. Натомість вона зайнялася вивченням карт 16 – 18 ст., на якій зображена ріка Синюха.

Висновок її такий: на ранніх картах (16 – до сер. 18 ст.) ця ріка зветься Синя Вода, на карті Й. Г. Фаціуса (1769 р.) стоять дві назви – Синя Вода і Синюха, а пізніше назва Синюха витісняє Синю Воду (с. 45). Назву Синя Вода І. К. пов’язує «з унікальним кольором річкової води» (с. 50), що суперечить широкому поширенню цього гідроніма.

Далі І. К. простежує позначення міста Синя Вода на річці тієї ж назви на картах 1 пол, 17 ст. (с. 46). Над питанням – чи голандські картографи мали реальні дані про існування такого міста, чи це їх здогад – І. К. не зупиняється. Наприклад, місто Москва стоїть на ріці тієї ж назви; так само міста / містечка Смотрич, Ушиця, Калюс, Кодима, Ягорлик, Саврань стоять на річках того ж імені. Чому би й на Синій Воді не стояти місту такої ж назви? Я звертаю увагу, що для 1 пол. 17 ст. ми маємо досить багатий актовий матеріал, і я не вірю, щоб могло існувати ціле місто, в ньому не згадане.

Далі І. К. оглядає підсумки археологічних досліджень золотоординського міста 1 пол. 14 ст. на місці сучасної Торговиці на Синюсі (с. 46 – 48) і робить цілком несподіваний висновок:

Віртуальний населений пункт Синя Вода з карт 16 – 18 ст. виявився цілком реальним містом золотоординського типу (с. 48).

Чи справді так? Чи позначені на картах 16 – 18 ст. такі ординські міста, як Старий Орхей, Костешти, Великі Кучугури? Чому це «ординське» місто підписано слов’янською назвою? (Назви ординських міст або нам невідомі, або транскрибовані з татарської мови.) Чи знали європейські картографи 16 ст. щось про Золоту Орду, котра в їх часи була далеким минулим? І навіть якщо знали – чи треба їм було її картографувати, адже кожна їх карта мала подавати інформацію, актуальну на час рисування?

Місто загинуло від пожежі, яку І. К. пов’язує з воєнним нападом (с. 49). Серед археологів побутує тверда віра, що шар пожежі на археологічному об’єкті свідчить про напад ворогів. Ця віра піднесена на рівень аксіоми. А між тим літописи (ті ж великоруські за те ж 14 ст.) показують, що на одну пожежу від воєнних дій припадає десять пожеж від ударів блискавки чи невідомих причин (власне, необережності людей з вогнем).

Безперечно встановлено факт існування досить великого золотоординського міста на Синій Воді. Археологічні матеріали свідчать про раптове припинення його життєдіяльності. Відбутися це могло внаслідок бойових дій […] Хронологічно найближчою військовою катастрофою, яка обірвала його життя, є битва на Синіх Водах, і відбутися вона могла в географічній близькості від міста Синя Вода та ріки Синя Вода (с. 50).

Висновок вочевидь є натягнутим і не випливає з археологічних матеріалів. Археологія нічим не може допомогти у з’ясуванні подій політичної історії, і будь-які спроби в цьому напрямку марні. Археологія нічим не може допомогти у з’ясуванні місць давніх битв, тому що битви не залишають археологічно значимих слідів.

Так само картографія не може допомогти з’ясувати місця давніх битв, з тієї простої причини, що ці битви на загальних географічних картах ніколи не рисувались. Картографувати битви почали в 19 ст. з появою спеціальних воєнно-історичних карт.

2012 р.

Козир І. А., Чорний О. В. . – Український історичний журнал, 2012 р., № 2, с. 11 – 27.

Синьоводська битва – явище європейського масштабу, що спричинило глибокі зміни в історії держав Східної Європи та Золотої Орди […] Синьоводська битва стала першою військовою операцією, у ході якої могутність Золотої Орди, зазнавши відчутного удару, похитнулася. (с. 11).

Неформальний литовсько-руський союз у середині 14 ст. перетворився на потужну військово-політичну силу (с. 11).

Правитель укладає зі своїми підданими союз? Це якесь нове слово у політичній науці, і то за 400 років (1762 – 1362 = 400) до Руссо! А що мав би означати неформальний союз? Обіцянку дати на горілку, коли будуть гроші?

Цей факт дає підстави для вже досить тривалих у часі наукових баталій та «любительських фантазій». Судження, висловлювання й дослідження з приводу битви вражають своєю багатоманітністю та полярністю. В оцінках синьоводських подій думки істориків розділилися від «ґлобальної події, яка змінила хід усієї історії Європи» до повного заперечення самого факту битви, а відповідно, і будь-якого впливу її на минуле багатьох сучасних європейських народів (с. 12).

Далі у статті повторено розгляд європейських карт 16 – 18 ст. (с. 13 – 15). Висновок звучить досить рішуче:

Проаналізувавши дані європейської картографії 16 – 18 ст., підкреслимо, що літописна річка Синя Вода й сучасна Синюха – це один і той самий водний об’єкт (с. 15).

Але тут в міркування авторів закралась логічна помилка: те положення, яке треба було довести, вони поклали як уже доведене.

Немає нічого дивного в тому, що Синюха, як досить помітний водний об’єкт, була зображена на картах відповідної докладності. Мабуть, і річка Синя-Псковська, котра удвоє довша за Синюху, також на картах цього часу показана (це – тема для синьо-водо-знавців, я цим займатись не хочу). І те, що інші тридцять дві Синіх Води на цих картах не показані, не означає, що вони не існували чи не мали значення – вони просто не були згадані в описах, на основі яких складались карти, або були виключені у процесі генералізації (відбору найбільш значущих об’єктів, котрі можна нарисувати при заданому масштабі карти).

Пригадаймо собі, скільки клопоту завдають невизначені згадки у джерелах назв Городок / Городець, які так і залишаються неясними у випадках відсутності контексту. А в нашому випадку контекст – згідно із заповітом М. Карамзіна – визначено помилково (Україна замість Твері). Тому вивчення карт мало допомагає.

Те саме треба сказати і про згадки Синьої Води у Р. Гейденштейна (в описі подій 1596 р.) та С. Освенціма (події 1644 р.) (с. 15). До цього можу додати свої 5 копійок – Синя Вода в контексті походу 1644 р. згадана також у хроніці П. Пясецького [. – Kraków: 1870, s. 428]

Під Білобережжям наші автори розуміють Білобережжя-Кременчуцьке, уже не раз згадане вище (с. 18), а питання, що таке Коршев, вони залишають відкритим (с. 18 – 19).

Поняття Поділля наші автори протягають аж берега Чорного моря (ну, так, щоби мила їм Синюха потрапила в цю область), підпираючи таке розуміння тим, що Черкаси у «Списку руських міст» віднесено до Поділля (с. 19; однак Черкаси досить віддалені від моря…).

Другий аргумент ще менше стійний – це визначені діалектологами межі подільської говірки української мови, які доходять на півдні до Роздільної (с. 19 – але не до моря). Як ареал подільської говірки, що склався у ході колонізації 18 – 19 ст., може свідчити про адміністративні чи політичні кордони в уявленні автора 15 ст. – я зрозуміти не годен.

Далі у статті розглядаються археологічні матеріали із золотоординської Торговиці на Синюсі (с. 20 – 25). Про довільність ототожнення віртуального міста Синя Вода з золотоординською Торговицею (с. 23) я вже писав вище.

Питання про назву цього міста дискусійне. Так, М.Стрийковський називав його Торговицею (с. 25).

Не його, а руїни Ольвії у гирлі Богу! Від Торговиці до гирла Богу – 235 кілометрів. Чергова груба помилка наших авторів.

Отже, стаття в значній мірі повторює попередню, додаючи до успадкованих помилок ще й нові.

2014 р.

Козир І. Торговицький археологічний комплекс та проблема локалізації Синьоводської битви 1362 року. – Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, 2014 р., серія «Історичні науки», , с. 10 – 21.

Хоча в короткому огляді історіографії І. К. пише про сумніви у правдивості опису Стрийковського, це не заважає автору посилатись на нього як на джерело (с. 11). Такої «логіки» я не можу зрозуміти.

На с. 11 – 16 дано опис археологічних решток золотоординської Торговиці. Висновок:

Сукупність описаних особливостей та знайдених артефактів дають можливість припустити, що припинення життя у місті відбулося в результаті військових подій. Археологічні свідчення корелюються з даними писемних джерел щодо локалізації Синьої Води. Загибель золотоординського міста цілком вірогідно може бути пов’язана із військовою акцією литовського князя Ольгерда 1362 р., що завершилася його перемогою над татарами (с. 17).

Повторю – все це звучить непереконливо. Пожежа міста не конче означає воєнні дії, воєнні дії – не конче напад Литви, напад Литви не конче мусив мати місце за Ольгерда і під проводом Ольгерда. Припинення припливу монет ще не означає припинення життя у місті, і означає тільки, що запустіння міста сталось не раніше дати найпізнішої монети. Але це визначає тільки початок того відрізку часу, коли місто зникло, і ще не говорить про кінець цього інтервалу, який залишається не визначеним.

В цілому статті І. Козир вводять в науковий обіг значний обсяг археологічних та історичних матеріалів з регіону Синюхи, що є незаперечно позитивним фактом. Але спроби прив’язати зібрані матеріали до «битви на Синій Воді» виглядають непереконливо і натягнуто.

Також слід знати, що перша із розглянутих тут статей викликала істеричну «відповідь» Миколи Дороша, яку я розглядав вище. Сподіваюсь, що мій докладний розгляд статей І. Козир є більш конструктивним.