Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Ярослав Дашкевич (2006 р.)

Микола Жарких

Дашкевич Я. та в західному Причорномор’ї як проблема історії України 14 ст. – Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, 2006 р., т. 10, с. 112 – 121.

Сьогодні ми можемо говорити про п’ять степових держав золотоординського періоду 14 ст. на території Поділля та північно-західного Причорномор’я (с. 113).

Це улус Ногая (поч. 14 ст.), Прославія (сер. 14 ст.) і три улуси «синеводських» князів.

Визначення степова держава видається мені малозрозумілим і навіть абсурдним. Чи повинні ми називати Галицьке і Київське князівства лісостеповими державами, Литву, Великий Новгород та Данію – лісовими, Норвегію та Вірменію – гірськими? В розряд степових потрапляють сучасний Казахстан та Сполучені Штати Америки (лежать переважно у преріях), які, прецінь, мають небагато спільного із Ногаєм.

Битва на Синіх Водах 1362 / 1363 року була, Синя Вода – це Синюха, спроби її заперечення Я. Д. назвав «нігілістичними» (с. 114; отже, я, за класифікацією автора – степовий нігіліст-анархіст, бо я родом з Кіровограда). Але примітно, що Я. Д. коливався у визначенні її дати, хоча коливатись, як ми бачили, не було підстав.

Литовський наступ, здається, був скерований не лише проти золотоординців, але також проти угорців та молдаван, які почали творити власну державу (с. 114).

Але чому це «здається» автору – невідомо. Пустопорожня гіпотеза, яка нічого не пояснює і ні для чого не потрібна. Випадок бритви Оккама.

Визначення синьоводських князів як дідичів Поділля не викликає ніяких застережень Я. Д. (с. 114).

Вони були подільськими за тогочасними уявленнями, що Поділля доходило до моря (с. 115).

Які такі «тогочасні уявлення»? ППЗ – твір 1430-х років, і її автор керувався географічними уявленнями того часу. У яких раніших або сучасних йому джерелах Поділля доходить до моря? У авторів 16 ст. Поділля і до Дона доходить, так що з того? Це – особиста думка певних авторів, не більше.

В ППЗ Поділля – це 7 городів: Брацлав, Вінниця, Сокілець, Кам’янець, Бакота, Скала, Червоний Город. І це – перше за часом докладне визначення поняття Поділля (в раніших джерелах ця назва траплялась, але її зміст не був розкритий). Щоб не малювати ще одну карту – це південна придністровська смуга Хмельницької області та її продовження на схід у Вінницьку. Що тут може бути неясного? А тим не менше Я. Д., який упродовж всього життя цікавився і займався Поділлям, зумів тут заплутатись.

Далі Я. Д. застановляється над визначенням територій, якими володіли синьоводські князі, впадаючи у ту саму помилку, що й Галенко – уявляючи собі їх володіння як певні території.

Білобережжя, на думку Я. Д. – це дністрове Побережжя (с. 115). Хто не в курсі – нагадаю: Побережжям у 18 (вісімнадцятому, мої любі!) столітті називалась приблизно та частина сучасної Вінницької області, що належить до басейну Дністра. В раніші часи ця назва не відома, а в 19 ст. вийшла з ужитку.

На думку Я. Д., володіння Кутлубуги були в Подунав’ї, а в Криму був інший Кутлубуга (це повністю розходиться з уявленням Галенка). Володіння Хаджи-Бея Я. Д., як і Галенко, пов’язує з містом Хаджибей (Одеса) (с. 116).

Дмитра Я. Д. вважає християнином (русином або аланом). Володіння його визначені через топоніми Гнилий Тікич, Димитрівка, Димитропіль, Дмитрашківка, Саврань (с. 117), тобто південна частина сучасної Вінницької області.

Всі зазначені назви населених пунктів – пізнішого походження (не раніше 17 ст.) і походять від інших осіб на ім’я Дмитро, котре було дуже поширеним серед християн, надто православних. Тобто всі вони не мають стосунку до 14 ст.

Елементарно? Так, елементарно, але ж Дашкевич – доктор історичних наук, шановний дослідник, а я – степовий нігіліст (ти, брате, патріот, а я собі собака).

Таким чином, наш автор повністю розходиться з О. Галенком в усіх питаннях тлумачення синьоводських князів. Можна було б навіть порівняльну таблицю навести, але мені вже обридло повторяти докторам наук прописні істини. Ясно, що обидві статті – повністю суб’єктивні і не вносять нічого позитивного у вивчення питання.

Даремно Я. Дашкевич скаржився, що це якісь лихі люди заважали дослідникам вивчати «степові держави». Не може наука займатись тим, що існує лише в уяві однієї людини.