Висновки

Микола Жарких

Ми розглянули усі письмові звістки, на яких дослідники грунтують свої описи «битви на Синій Воді», і чітко побачили, що ніякої подібної битви в них немає.

1. Найдавніше і єдино авторитетне для часу правління Ольгерда джерело – Рогозький літописець – повідомляє про похід Ольгерда на Синю Воду і Білобережжя восени 6871 року. Цей рік відповідає осені 1363 року (1362-й рік – це помилка).

2. Цей похід треба розглядати у контексті боротьби Литви з Тверським князівством, численні факти якої записані в Рогозькому літописці.

3. Назва Синя Вода стосується річки Синя, котра впадає в річку Дьоржу біля Погорілого Городища; на річці Дьоржа біля її впадіння у Волгу знаходиться велике відслонення вапняків, яке можна вважати Білобережжям. Обидва об’єкти знаходять неподалік, на південному заході Тверського князівства, саме там, де точилися основні воєнні дії з Литвою.

4. Цей незначний епізод не вплинув на загальну політичну ситуацію і тому не був внесений до наступних літописів. Автор Никонівського літопису знайшов Рогозький літописець і широко його використав, запозичивши ряд унікальних звісток, в тому числі і про Синю Воду. Але ніякої додаткової інформації про цю подію він не мав і не записав, тому Никонівський літопис слід вважати вторинним джерелом з нашого питання.

5. Важливо, що у записі Рогозького літописця немає ніякої битви і ніяких татар.

6. Запис про битву Ольгерда з татарами на Синій Воді походить з «Повісті про Подільську землю» – частини «Вітовтового» літопису, написаної орієнтовно в кінці 1430 – 1431 роках, тобто через 53 роки після смерті Ольгерда. Цей запис не має ніяких характерних деталей і показує некомпетентність автора. Його слід вважати пізньою вигадкою.

7. На території східної Європи є не менше 34 назв, які можна вважати подібними до назви Синя Вода. За умов повної відсутності географічного контексту в «Повісті про Подільську землю» немає підстав віддавати перевагу якісь одній із них. Скоріше за все ця назва в повісті виступає як поетичний вираз.

8. У «литовських» літописах 16 ст. давня «Повість про Подільську землю» зазнає сильного псування, зокрема, з’являється версія, де всі діяння приписано Вітовту, а Ольгерд взагалі не згадується. При цьому ніяких додаткових джерел не було використано.

9. В «Хроніці» Стрийковського оповідання про «битву на Синій Воді» записано аж двічі – вперше під 1329 чи 1331 роком як вчинок великого князя Ольгерда, вдруге під 1395 роком як вчинок Ольгерда – полководця князя Вітовта. Це – наслідок поєднання версій оригінальної «Повісті про Подільську землю» та її переробок 16 ст. Всі додаткові деталі в обох оповіданнях слід вважати власними вигадками Стрийковського.

10. Окрім цих двох оповідань, Стрийковський подав під 1351 роком запозичення із Длугоша, в якому Ольгерд не тільки не воює з татарами, а навпаки, у спілці з ними грабує Поділля (яке нібито уже 20 років, від 1331 р., належало його племінникам – Коріатовичам).

11. Датування «битви на Синій Воді» 1351 роком у «Хроніці Биховця» слід вважати пізнім додатком, якого не було в протографі. Можливо, це доповнення внесено під час переписування хроніки латинськими літерами у 17 ст.

12. Густинський літопис 1620-х років використав запис Никонівського літопису та запис Стрийковського, при цьому дату «події» помилково було зсунуто на 1362 рік. При комбінуванні цих джерел запис було кардинально скорочено. Джерельного значення він не має.

Стемма оповідань про «Синю Воду»

Таким чином, уже автори 16 – 17 ст. не мали ніякого певного поняття про цю «битву», запропонувавши 4 варіанти її датування. Вони не змогли подати ніякого пояснення щодо місця битви, неупевнено розміщуючи її на Дніпрі або на Дону. Вони не знали з певністю, чи вважати героєм битви Ольгерда, чи Вітовта.

В той же час ми не маємо сумніву, що сталась в 1311 році, – в 1346 році, – в 1389 році, а – в 1395 році. Не маємо ми також сумніву відносно місць цих та інших битв 14 ст., не маємо сумніву, хто з ким бився, в рамках якої війни і які були наслідки кожної з битв. Для кожної з них ми маємо авторитетні джерела, сучасні самим подіям, котрі демонструють той чи інший рівень компетентності.

У випадку з «битвою на Синіх Водах» ми нічого цього не маємо, тому сміливо можемо вважати її історіографічним міфом. Цю битву треба викреслити з історії 14 ст. (як уже зробив В. Насевич) і помістити в музей історичних курйозів, так, щоб на північ від неї було «царство пресвітера Іоанна», на схід – 28 героїв-панфіловців, на південь – люди з песячими головами, а на захід – три кити, на яких стоїть Земля. В усі ці речі люди колись вірили (і дітям у школах розповідали), а потім розібрались і перестали розповідати. Отак треба зробити і з цією міфічною «битвою».

В історіографії повідомлення 1363 року про Синю Воду (постійно, але помилково датоване 1362-м роком) поставлено у помилковий контекст. М. Карамзін помилково припустив, що тут ідеться про річку Синюху, і з того часу всі дослідники помилково пов’язували цей запис із міфічною «боротьбою Литви проти Золотої Орди» на українських землях.

Насправді це повідомлення треба розглядати в контексті боротьби Литви з Тверським князівством, котра почалось із захоплення литовцями Ржеви у 1359 р. Маючи базу поруч з тверським рубежем, литовці в 1363 і 1368 роках здійснювали невеликими силами напади на Тверське князівство, переважно (3 випадки із 4) на його південно-західну смугу, що лежить найближче до Ржеви.

Ці напади, в тому числі і напад 1363 р. на Синю Воду – Білобережжя, не мали ніяких наслідків: ніякої тверської волості литовцям захопити не вдалося.

Десь навесні 1368 р. московське військо відібрало у литовців Ржеву, а восени того ж року почалась литовсько-московська війна, котра тягнулась до 1372 р. і теж закінчилась без територіальних змін. Всі ці події ніякого зв’язку із Золотою Ордою не мали.

Остання спроба Золотої Орди відстояти / поширити зону свого впливу на півночі датується 6847 (1339) роком, коли ординець Товлубій з військом і допомогою від рязанського і московського князів безуспішно облягав Смоленськ (запис Рогозького літописця). Пізніше в 1340 році Волинь перейшла під владу литовського князя, в 1349 році Галичина – під владу польського короля; в цей же час почала формуватись нова політична сила – Молдавське князівство.

З боку Золотої Орди не було жодної спроби протидіяти цим процесам скорочення зони її впливу на заході. Пізніше, у роки внутрішньої війни, Орда фізично не мала змоги боронити свою зону впливу, яка непомітно перейшла під владу Литви.

Збройні сутички на цьому «фронті», якщо такі взагалі мали місце, були незначними і не впливали на загальну ситуацію. Тому вони не були відзначені в записах сусідів, котрі велись не тільки у Кракові, Марієнбурзі та Лівонії, але також у Великому Новгороді, Твері та Москві. Жоден з цих «спостережних пунктів» не відзначив ніяких битв з татарами на території сучасної України – з тієї причини, що помітних битв не було аж до 1399 року.