Куди веде “Шлях незаможника”?

Микола Жарких

Відповідно до геніального учення того, хто й тепер живіший за усіх живих, вся навколишня дійсність мусить нести ідеологічне навантаження. Не є тут винятком і назви населених пунктів України. Згідно офіційного довідника “Адміністративно-територіальний поділ УРСР на 1.01.1987 р.”, зараз на Україні 30252 населених пункти, і багато з них мають ідеологічно витримані назви. Їх можна умовно поділити на такі категорії:

1. Кадри, які вирішили усе:

Артем – 10 назв

Володарський В. – 4

Воровський В. – 7

Горький М. – 4

Готвальд К. – 1

Дзержинський Ф. – 14

Димитров Г. – 7

Енгельс Ф. – 1

Калінін М. – 16

Кіров С. – 49

Котовський Г. – 11

Куйбишев В. – 15

Ленін В. – 67

та ще Ілліч – 13, разом – 80

Лібкнехт К. – 5

Луначарський А. – 3

Люксембург Р. – 4

Маркс К. – 9

Мануїльський Д. – 1

Мічурін І. – 6

Орджонікідзе Г. – 9

Осипенко П. – 4

Пархоменко 0. – 2

Петровський Г. – 9

Сакко і Ванцетті – 1

Свердлов Я. – 12

Тельман Е. – 4

Тімірязєв К. – 4

Торез М. – 1

Фрунзе М. – 17

Урицький М. – 3

Халтурін М. – 1

Цюрупа А. – 2

Чапаєв В. – 33

Чкалов В. – 14

Щорс М. – 8

Разом – 381 назва.

2. “Ознаки нового життя”

до цього треба додати:

Комсомол – 33 назви

Комунізм – 3

Комуна – 26

Інтернаціонал – 3

Пролетар – 23

Незаможник – 4

Піонер — 9

Гвардійське – 7

Комінтерн – 9

інші малочисельні групи – 19 назв

Разом 136

3. “Бажане замість дійсного”:

Веселе – 78 назв

Сонячне – 14

Зоря – 43

Свобода – 12

Привілля – 37

Радісне – 8

Світле – 29

Заможне – 7

Благодать – 29

Щасливе – 7

Дружба – 19

Привіт – 15

Разом – 298 назв

(І це, звичайно, далеко не всі назви, що відбивають побажання райкомівських інструкторів щодо нашого життя).

Разом в цих трьох категоріях назв – 1242 населених пункти, або 4 відсотки загального числа. Звичайно, результати могли б бути ще значнішими, якби більшовики були більш упертими і зухвалими і не ліквідували під час хрущовської перебудови 32 Будьонних, 58 Ворошилових, 26 Сталіних, 7 Молотових, по 4 Хрущових і Кагановичів… Але ніяк вони не хотіли розуміти, що карта – не список членів Політбюро, не азбука політграмоти і не місце, де надписують добрі побажання. Тому їхні помилки доведеться виправляти майбутньому демократичному урядові України.

Я, звичайно, не за те, щоб Верховна Рада голосувала, як назвати село Шлях Незаможника, що у Генічеському районі Херсонської області. Але треба прийняти постанову з політичною оцінкою нищення історичної топоніміки і насадження ідеологізованих назв; цією постановою треба визначити принципи і строки дебільшовизації назв населених пунктів нашої країни, а конкретне виконання цієї постанови – то справа місцевої влади і самих жителів. Можна було б і зберегти по одному зразку отих “Ленінських Іллічівок” і “Октябрських Пєрвомаєв” як пам’ять про певний етап нашої історії, – але, заради бога, не більше як по одному!

І ще одне питання хотів би зачепити у зв’язку з назвами наших сіл. Зараз у нас 143 назви, утворені від прізвища Т.Г.Шевченка. Я розумію, що він великий, геніальний і т.д., та чи личить цивілізованій країні (яка збирається бути європейською) такий тоталітарний за походженням культ? Шекспір – теж великий поет, та нема, здасться, в Англії графства Шекспіршир. І Бальзак – теж великий, а чи є у Франції Бальзаківки? І назва шведського міста Гетеборг утворена зовсім не від поета Гете, хоч який він великий. І навіть у ідеологічно близькому нам Ірані місто Тебріз ще не перейменували на Тебріз-Фірдоусівський. Що має означати ім’я поета на великій залізничній станції біля Черкас? Чому Шевченківським названо саме Корсунь? А Канів не шевченківський? А Умань? Чи Богуслав, чи сам Київ? Якщо ми визнаємо, що карта – це не енциклопедія, то мусимо переглянути і ці питання.

28 лютого 1991 р.

Опубліковано: Ситуація (Київ), 1991 р., випуск 0, с. 6. Підпис: Ж. Миколенко.