Чи здатен РУХ стати організацією?
Микола Жарких
З висоти двох років, що минули від часу першого виступу ініціативної групи РУХу, можна оцінити досягнення і недоліки цієї справи. Мені видається, що сучасний стан РУХу можна порівняти з пересадочною залізничною станцією: сюди приїжджають під транспарантами антикомунізму і, потусувавшись трохи і знайшовши потрібний поїзд, їдуть далі під вивісками “демократів”, “республіканців”, “соціалістів” і т.д. На самій станції через це люду відносно мало і той не збирається тут затримуватись. Це навіть наочно видно: хто має добру зорову пам’ять і заходить у департамент РУХу раз на три місяці, зустріне дуже мало знайомих облич. “Плинність кадрів”, як кажуть працівники відділів кадрів, тут дуже велика і тому жодної сталої організованої роботи і відповідальності бути не може.
Можна сказати, що весь наш демократичний актив, що побував на станції РУХ, має професійні навики тільки у проведенні установчих з’їздів і (меншою мірою) у розробці маніфестів. У перший рік після публікації проекту програми РУХУ цей професіоналізм був спрямований на утворення крайової і т.д. структури РУХу і приносив користь. Та коли ця структура була утворена і постало питання щоденної роботи, виявилось, що ніхто не знає, в чому ця щоденна робота має полягати. У Києві люди (сотні людей) приходили на Музейний провулок і питали: “Ну добре, ось заяву про вступ до РУХу я написав. А далі що робити?” Ті, хто приймав заяви (не знаю, чи є зараз такі люди) замість відповіді гарячкове щукали Сірка, в якого б позичити очей. У такий спосіб змарновано ентузіазм сотень і тисяч прихильників РУХу. Коли щовечора позичати в Сірка очей набридло, активісти РУХу знову згадали, що в них найкраще виходять установчі з’їзди – і почалися знову установчі з’їзди, тепер партій.
Це зайняло ще кілька місяців, але на сьогодні хвиля утворення нових партії, здається, дещо спадає. Отже, перед новоутвореними партіями знову стає те саме питання: що робити день у день. Оскільки партії утворені з тих самих людей, які не знали, що робити повсякдень у РУСі, то само собою зрозуміло, що вони не знатимуть цього і в якості партійних лідерів. Через кілька місяців це стане ясно і почнуться установчі з’їзди фракцій у партіях. Що буде ще через рік, коли вичерпається гра у фракції – тяжко сказати, хіба що почнеться нова виборча кампанія і дасть нашому активу нову роботу – переконувати один одного, агітувати самих себе.
Плачевний стан організації віддзеркалюється у стані демократичної преси. Вже, здається, минув той час, коли ми захоплювалися чотирма аркушиками одинадцятого формату, надрукованих п’ятьма різними шрифтами і розтиражованих на поганому ЕРІ. Ці аркушики були потрібні, щоб подолати жах перед безцензурним друком, і ця мета була досягнута. Тепер треба перетворювати демократичну пресу з мистецтва для мистецтва у засіб масової інформації. Але перетворювати нема чого, нікому і ніяк. Скільки надій покладалося на “Народну газету”! І яких надій! Таких надій ви вже зараз ніде не знайдете… Ну, і читав я серпневий (за 1990 р.) номер НГ – і прочитав там про все що завгодно, і нічого про РУХ, про рішення його керівних органів, про рекомендації для осередків, про поточну політичну ситуацію. Далебі, у “Правді України” про РУХ більше інформації, ніж у так званій “рухівській” газеті. Знав би, хто її робив – убив би гада… (Один знайомий мені сказав, що після серпня 1990 р. НГ таки не виходить – отже, не в мене одного такі чорні задуми з’явилися).
Нагадаю деякі аксіоми: по-перше, газета, яка виходить рідше, ніж раз на тиждень, не має права зватись газетою; по-друге, газета політичної організації, яка не відбиває точку зору цієї політичної організації, не має права зватись газетою політичної організації; по-третє, політична організація, яка не має спромоги бодай випускати газету, що задовольняє першим двом вимогам, не має права зватись політичною організацією…
Цікаво мені знати, як наші дорогі рухівські начальники збираються кермувати 50-мільйонною країною, коли вони неспроможні скерувати навіть випуск газети? Ну що простіше: газета чи зовнішня політика? газета чи армія? газета чи економіка? Зважиш оце все – і ще спасибі скажеш Кравчуку з Фокіним, які зараз якось тягнуть поточну організаційну роботу у державі. “Епоха установчих з’їздів” в організації держави закінчилася з прийняттям декларації про суверенітет. Тепер потрібен не так досвід в організації установчих з’їздів, як звичка до повсякденної роботи. А яка наша звичка – видно по рухівській організації.
Чи здатен РУХ стати політичною організацією, тобто налагодити випуск своєї газети – повинен показати час. А поки що час показав, що демократія у нашому шароварному виконанні не здатна призначити потрібну людину на потрібне місце, що є необхідною умовою ефективної роботи.
18 березня 1991 р.