7. Проблема обоснования морали
Микола Жарких
В цьому розділі мені сподобалась теза автора, що мораль у зародковій формі притаманна вищим тваринам (інакше ніяке життя групами для цих тварин було би неможливим) [с. 105].
А далі знову починаються сумніви.
7.1. Ось теза О. В.:
Вот то общее, что есть в природе каждого человека, и то общее, что есть в природе любого общества, и должно быть положено в основу модели для определения оптимальной морали. [с. 106]
Є речі, спільні не лише для всіх людей, але й для всіх живих істот, включаючи рослини (передача спадковості через ДНК, мітохондрії як джерело енергії для клітин, енергетичний цикл АДФ / АТФ, натрій-калієві канали в мембранах і механізм поширення нервового імпульсу, і т. д., не кажучи вже про спільний для всіх набір амінокислот). Все це так, але яка користь для цього в народному моральному господарстві?
Скажуть, що на рівні ДНК немає моралі, і це буде слушно. На тих рівнях, де є спільність усіх людей – немає моралі, а на тих рівнях, де є мораль – немає спільності.
Сама висловлена теза є гіпотезою (не аксіомою): можливо, і можна так побудувати мораль, а можливо, й ні. Як кожна гіпотеза, вона потребує практичної перевірки.
Звичайно, з того, що досі такої спільної моралі не побудовано (вірю в цьому О. В.), не випливає, що це неможливо, і треба докладати зусиль в цьому напрямку. Багато чого з того, що нас оточує, колись було запропоновано вперше, і тепер прижилося, то чому б і такій моральній теорії не прижитись?
Далі О. В. пропонує цікавий спосіб побудови такої моральної системи.
7.2. Теза О. В.:
Строится функция цели, в данном случае функция качества жизни, выражаемая через степень удовлетворения рассмотренных выше потребностей человека в среднем по обществу. [с. 107]
Із задачами багатовимірної оптимізації я, як колишній фізик-теоретик, добре знайомий, і підхід мені здається цікавим, таким, що заслуговує на подальшу розробку.
Только как нам быть с соседом?
Где найти исход всем бедам?
Тобто як нам бути із москалями – людьми, котрі, 1, самі хочуть жити погано; 2, хочуть, щоб усі, до кого вони здатні досягнути, теж жили погано?
Якщо для людей підвищення якості життя – це добре, то для москалів підвищення якості життя – це погано. Такі москалі скрізь є, але там, де вони кількісно переважають (як у Замокшанні) – виходить справжня біда.
І це, на жаль, не полемічне перебільшення. Я вже цитував два фрагменти із роману Данила Мордовцева «Цар і гетьман»:
, что кто-то тихо трогает его за плечо. В изумлении он приподымает голову и… не верит глазам своим: перед ним стоит русалка, не то богиня этого рая… и она вся в цветах, вся сияющая, как весна, как это дивное голубое небо…
с соседними пустошами, рыбными ловлями на Белоозере и иными угодьями, пожив на свою волю, уморив трех законных и семерых незаконных жен, которые потом поочередно являлись к нему во сне, иная с пробитым до мозга черепом, другая с вырванною вместе с мясом косою, третья с переломанными ребрами и тому подобное, засекши до смерти дюжины две людишек и холопишек…
Перша цитата, як ви уже здогадались – це Україна, а друга – Росія. Один і той самий час – початок 18 ст., один рівень виробничих сил і технологій, одна релігія (простою мовою, однакова «матерія» і однаковий «дух»), але в Україні бачимо стремління до підвищення якості життя. Що ж заважало тогочасним москалям розвиватись в цьому напрямку?
Нічого не заважало – вони самі того не хотіли. Висновок: стремління до підвищення якості життя – це не основа моралі (поведінки людей), а її частина, похідна від основ, котра може бути, а може й не бути.
«Красиво жить не запретишь», але й жити погано й некрасиво – теж начебто не випадає забороняти. Що ж робити?
…Знать не можем, светлый царь…
Виноваты, государь…
(Далі цитату не продовжую, бо государ каже: «Дурачьё!», а придворні москалі з ентузіазмом відповідають: «Так точно!»).
На мій хлопський розсуд, країни сучасного світу можна поділити на 5 груп, більше-менше рівних за чисельністю населення: 1, промислово розвинені країни; 2, країни ісламу; 3, Китай; 4, Індія; 5, решта країн, включаючи Скрепостан.
Із них тільки люди у країнах першої групи прагнули до підвищення якості життя, і саме тому досягли бажаного. Я не можу собі уявити, хто міг би перешкодити китайцям чи там туркам підвищувати якість свого життя, якби вони справді цього хотіли. Мабуть, вони таки хотіли чогось іншого, що для них було важливіше за «якість життя». Але люди «першого сорту» не тільки не складають всього людства, але не становлять навіть більшості. Вони – активна, прогресивна меншість серед маси людей «podlejszego gatunku».
А звідси – й сумніви в цій аксіомі моральної системи О. В.
Ще одна проблема із раціональним обгрунтуванням моралі полягає в тому, що воно мало придатне для практичного життя. Мораль (або спосіб визначення поведінки) можна поділити на три шари: мундирний, інтимний та підсвідомий.
Мундирна мораль – це те, що людина говорить, коли мова заходить про мораль (чи то пак про пояснення / обгрунтування чиєїсь поведінки). Але вона може визначати, а може й не визначати реальну поведінку, бо лицемірства ніхто не скасовував.
Інтимна мораль – це те, що людина говорить сама собі, коли намагається зрозуміти (обгрунтувати, пояснити), чому вона вчинила (збирається вчинити) так, а не інакше. До такого самоаналізу людина може бути здатна, а може й не здатна, і наслідки самоаналізу можуть впливати на поведінку («о совесть лютая, как тяжко ты караешь»), а можуть і не впливати. А якось себе вести, робити вчинки треба всім, незалежно від здатності й охоти до самоаналізу.
Підсвідома мораль – це ті мотиви поведінки, котрі не усвідомлюються людиною і для розкриття яких потрібні спеціальні прийоми (той самий психоаналіз, наприклад). Такі мотиви поведінки, як страх, голод, сексуальність є спільними для людей і тварин, і раціональні міркування навряд чи можуть щось тут змінити.
Простою мовою, достукатись із раціональними аргументами до підсвідомих імпульсів поведінки неможливо. Чи можна створити «людей із наперед заданими властивостями» (спроектованими раціонально) – невідомо, це гіпотеза, котра потребує практичної перевірки.