10. Проблема толкования Священных Писаний и конфликт исламского фундаментализма с Западом
Микола Жарких
Навіщо нормальній людині (котра не є богословом і для котрої богословія не є джерелом засобів існування) взагалі тлумачити священні книги?
10.1. Теза О. В.:
Закон (ветхозаветный) требует справедливости (ну и разных других вещей), но что такое справедливость в каждом конкретном случае, он не устанавливает. И, добавим, он принципиально не может этого сделать, ибо число различных возможных случаев бесконечно – непрерывно и всегда изменяющаяся жизнь подбрасывает, как уже сказано, все новые и новые. Выход может быть только один – установить правила, с помощью которых мы могли бы извлекать из писаного Закона, вообще из Библии, выводы для всех случаев жизни. [с. 197 – 198]
Не один вихід є. Люди практики давно говорять:
Ежели чувствуешь в законе для себя препятствие, надлежит, сняв оный со стола, положить под себя. И тогда всё сие, сделавшись невидимым, много тебя в действиях облегчит.
Ну чим не вихід?
10.2. Теза О. В.:
Такие печально известные явления этого периода [средневековья], как инквизиция, индульгенции, священные войны и т. п., явились результатом неправильного толкования Церковью взятого ею на откуп Учения Библии. [с. 204]
О. В. взагалі має схильність перебільшувати вплив теорій, зокрема, філософії, на життя людей. А між тим згідно правил матеріалізму життя людей визначає їх свідомість, і якщо комусь подобається можливість купити квиток у царство небесне, то завжди знайдеться ідеологія, котра скаже: «Так воно справді є, тільки гони монету».
І сопле-жуйство у промислово розвинутих країнах поширюється не через зловредного Фрейда і не через екзистенціалізм, а навпаки, маса сопле-жуїв (ну, анти-пасіонаріїв, здатних тільки розтринькувати надбання великих предків) потребує собі зручної філософії – чи то старорежимного гедонізму, чи то шалопайства пізніших часів, чи то новітнього екзистенціалізму.
10.3. Теза О. В.:
Не существование Бога (также, как и его существование) оказалось в принципе невозможным доказать рациональными средствами. [с. 205]
Справді неможливо? Втручання бога у справи людей (тобто чудеса) вимагають порушення закону збереження енергії (або закону зростання ентропії, як у випадку воскресіння померлих). Чи справді такі випадки бувають? – Ні, не бувають. От вам і все «раціональне доведення», весь закон і всі пророки.
Якщо люди не хочуть цього слухати, значить, віра в чудеса їм потрібна для чогось іншого – і тільки. До раціональних доведень це не має стосунку.
10.4. Теза О. В.:
Чисто теологические вопросы типа, Бог один или в трех лицах, не подлежат рациональному исследованию и толкованию и в моей герменевтике не рассматриваются. Для нахождения взаимопонимания между представителями разных религий и конфессий они и не важны по большому счету: пусть себе одни верят, что Бог один, а другие – что Он в трех лицах. Это никому не мешает. [с. 211 – 212]
Таки заважає. Згідно правил матеріалізму треба говорити: якщо люди хочуть воювати, вони знайдуть для того притоку, зокрема, відповідну ідеологію (тамті – такі єретики, що від них самого бога канудить. Ну як же таких людей не бити?). Сухий залишок з усіх спроб порозуміння між найпоміркованішими православними і найпоміркованішими католиками – в слові filioque, котре було й залишається єдиною справді істотною перепоною для взаєморозуміння.
І це ми говоримо про мислителів, а не про маси людей, і про найпоміркованіших, а не про фанатиків і москалів, котрі роблять собі професію власне з цих суперечок.
10.5. Теза О. В.:
Я исхожу из предположения, что Библия содержит стройное и непротиворечивое Учение, данное Богом и Иисусом Христом. [с. 212]
Покажіть мені автограф бога, завірений підписом начальника небесної канцелярії й відповідною печаткою – тоді повірю. А поки що залишаюсь при своєму матеріалізмі й атеїзмі.
10.6. Теза О. В.:
История Христианства или народов, принявших его и прошедших через него [показывает, что] именно эти народы возглавили развитие человеческой цивилизации и не видно других причин для этого, кроме того, что Библия содержит, пусть и искаженное толкованиями, но, в общем, правильное учение как жить. [с. 212 – 213]
Нічого подібного історія не показує, це хтось обдурив нашого автора (ну, або він знає якусь інакшу, секретну історію, якої ми не знаємо…). Справжня історія показує, що Арістотеля європейці-християни отримали з рук арабів-мусульман. Самі ж християни спромоглися тільки спалити Александрійську бібліотеку, але й цього, як виявилось, було недостатньо для повного торжества мракобісся у власне-християнському аранжуванні.
Від арабів же євро-християни отримали позиційну систему числення (вживані нами цифри так і звуться арабськими), алгебру, астрономію, медицину (нагадаю про ). Від китайців вони ж отримали магнітний компас, порох, папір та друкарство ().
Отримавши ці винаходи, євро-християни наробили паперу, надрукували на ньому книжок, що вони – найрозумніші і повинні завоювати весь світ (цього хоче бог), озброїлися порохом, за допомогою компаса й астрономії проклали шлях через океани і спробували завоювати Китай. Те, що їм це у повній мірі не вдалося – інша справа, але наміри були найчистіші й найшляхетніші.
Простою мовою, був час, коли євро-християни були дикими невігласами, і настав час (десь із 15 ст.), коли вони стали лідерами розвитку людства. Але це – не закон природи, і я не думаю, що так воно залишиться назавжди (Римська імперія теж була таким лідером у свій час – до речі, без ніякого християнства – але зуміла цю роль втратити. От вам і конкретний історичний приклад).
10.7. Теза О. В.:
Первое, что надо показать, – это что Бог Отец и Иисус Христос нигде не противоречат сами себе и друг другу. Если это сделано и непротиворечивая система аксиом выстроена, то тем самым в принципе уже создана та герменевтика, которая удовлетворяет сформулированному выше требованию. [с. 213]
І що то допоможе? Про неповноту аксіоматик (теореми Геделя) я уже згадував.
10.8. Теза О. В.:
Достаточно вспомнить продолжающиеся столетие и более попытки доказательства теоремы Ферми. [с. 214]
Ну, не стільки (1901 – 1954), скільки (1601 – 1665), але з висоти аксіоматики бога різниця – слід погодитись – неістотна.
10.9. Теза О. В.:
Перед тем, как Бог заключил завет с Авраамом, человечество забыло своего Творца. [с. 217]
Не вірю, щоб так могло бути. Покажіть оригінал договору, завірений підписами бога й Авраама і «мокрими» печатками сторін.
Але оригінал – то ще не досить. Треба буде доводити свою правоту по судах, а вони перш за все спитають: «А на підставі якого закону укладено цей договір? Хто надав богу повноваження укладати такі договори?»
Розглядаючи справу по суті, можна припустити, що договір між богом з одного боку, і Авраамом з другого має базуватись на Цивільному кодексі. Але в діючому Кодексі, наскльки я знаю, такого розділу немає, і варто було би подбати, аби його включити. Зволікати з цим теж не варто – наша сучасна (29.12.2019 р.) Верховна Рада могла би це прийняти, аби хтось такий законопроект подав.
І знову зась – закони не мають зворотньої сили. Тому навіть якщо Верховна Рада України такий змінений Цивільний кодекс схвалить, цього не буде досить – треба буде з’ясувати, які закони діяли там і тоді, де й коли укладався договір – чи давали вони богу й Аврааму право його укладати. Договір без дати й місця укладення є юридично нікчемним!
10.10. Теза О. В.:
Свидетельством того, что Бог и на этом этапе знает, что человек не должен убивать, красть, обманывать, прелюбодействовать и т. д., является наказание Им Каина за убийство Авеля. [с. 217 – 218]
Каїна звинувачують «оплошно и не справясь с делом». Я вже мав нагоду пояснювати – нещастя із Авелем сталося з вини самого бога, який забув вписати в посадову інструкцію Каїна обов’язок пильнувати свого брата.
10.11. Теза О. В.:
Разрешение же этого противоречия с учетом локальных и глобального векторов состоит в том, что, конечно же, нельзя обманывать и прелюбодействовать, но Аврааму, и вообще до Моисея, это временно разрешалось с учетом, так сказать, исторической обстановки в те времена и выполнения ими главного требования Бога (главного, опять же, для тех времен), безропотно выполнять Его непосредственные указания. [с. 218]
Як бачимо, й академік Мінц, котрого я згадав був жартома, приносить певну користь для народного господарства. Нагадаю, що він у своїй книзі «Історія Великого Жовтня» у трьох томах на кожній сторінці дуже переконливо доводив, що товариш Ленін говорив і діяв цілком правильно й відповідно до поточного моменту. На наступній сторінці виявлялось, що товариш Ленін починав говорити і діяти зовсім інакше, нерідко протилежно тому, що було на попередній сторінці, але товариш Мінц не менш переконливо доводив, що все це правильно і відповідно до поточного моменту.
Як і кожен талант, академік Мінц породив епігонів, котрі, однак, не показують ані його спритності, ані навіть титулу академіка.
Весь цей розділ справляє прикре враження – невже ж раціонально мислячий автор може верзти такі дурниці? «Це ви серйозно чи по-українськи?» А схоже, наш автор верзе їх цілком серйозно (ніяких спроб жартувати я у попередньому тексті не побачив).
Але це – авто-карикатура на «єдиний метод обгрунтування», за допомогою якого лже-науку можна «обгрунтувати» з такою самою легкістю, як і справжню науку.