5. Единый метод обоснования научных теорий, как ключ к выходу из кризиса рационалистического мировоззрения

Микола Жарких

Наскільки я міг збагнути, цей метод полягає в наступному:

5.1, наука має виходити з аксіом, повної й несуперечливої системи аксіом (інакше це не наука);

5.2, кожна наука має застосовуватись у межах своєї придатності;

5.3, наука по мірі розвитку повинна давати все точніші й точніші передбачення (пояснення).

Хотів був написати «Слава богу, нічого нового», але й тут є деякі нюанси.

По-перше, довести повноту й несуперечливість системи аксіом – це, на мій хлопський розсуд, вичерпати зміст даної області науки. Ось починалась з простої моделі із трьох кварків, але цього виявилось замало, і розглядаються моделі із 6 й 12 кварків. Чи ця система повна – наразі невідомо, отже, станом на сьогодні це – не наука?

Далі – гірше. В тій самій класичній механіці є формалізм (аксіоматика) Лагранжа і формалізм Гамільтона. Наука одна і практичні результати ідентичні, а аксіоми різні. Наука це чи ні? Та сама історія із квантовою механікою (формалізм хвильової функції Шредінгера і формалізм матричної механіки Гейзенберга), яка теж виглядає сумнівною з точки зору висунутих О. В. критеріїв науковості.

Далі по цій тезі можна зауважити, що аксіоматику має тільки математика (де інакше просто не можна) і фізика. Ані хімія, ані біологія, ані інші царини знань аксіоматики не мають, отже, за О. В. – це не наука.

Далі, існують аксіоматики не те що пустопорожні, але такі, що не знайшли значного практичного застосування, наприклад, . Наука це чи на наука?

Далі, у пошуках повноти системи аксіом нам будуть заважати фундаментальні . Я в цьому нічого не розумію, але мають розуміти аксіомознавці. І від цього не можна відмахнутись, бо це не гуманітаристика, а математика.

Отже, щодо самого аксіомознавства можуть бути запитання – наскільки воно є наукою. Запровадження аксіом розв’язує деякі проблеми, але породжує нові.

По-друге (до п. 5.2), визначити межі придатності теорії – це знову-таки вичерпати її зміст. Наприклад, 2-ге начало термодинаміки. Давно відомо, що воно не працює у мікро-світі (для квантових систем), а як бути із мега-світом (Галактикою чи Всесвітом в цілому)? Справа досі неясна, і виходить, що термодинаміка – не наука.

По-третє, з підвищенням точності результатів по мірі розвитку науки теж не все гладко. Це справді так для небесної механіки чи обчислення , але дуже часто це не так. Наприклад. у колоїдній науці, якою я займався, вважалось за добре, якщо теорія дозволяла вказати напрямок зміни якоїсь величини по мірі зміни певного фактору. Про кількість можна було говорити лише у рідкісних випадках. Отже, згідно О. В., це не наука.

Далі, наука не може передбачити форму пружного стрижня (наприклад, колони), коли він втрачає стійкість під зростаючим стисненням. Теорія пружності – теж не наука?

Далі, наука не може прогнозувати детальний розподіл швидкостей у ; виходить, що гідродинаміка – теж не наука.

А ще є дивні аттрактори (strange attractors або ) – системи з принципово непередбачуваною поведінкою. Таку поведінку демонструють як реальні матеріальні системи, так і їх математичні моделі, так що справа не в якості математичного моделювання, а в самому предметі. Таких систем немало, і вони мають велике практичне значення (наприклад, прогнозування погоди у метеорології).

Наука не може спрогнозувати погоду більше як на два тижні (а часто навіть менше) не тому, що вчені не досить геніальні чи обчислювальні машини заслабкі, а тому, що поведінка атмосфери принципово непередбачувана. І це – доведений факт, і на це нема ради. Отже, кому для власного спокою треба «знати», яка буде температура повітря через 30 днів, треба йти до гадалки, бо наука тут не допоможе. А згідно з О. В. – це взагалі не наука.

Нарешті, четвертий момент. Псевдо- [квазі|пара] наука теж може мати аксіоматику, і то не гіршу за «справжню». Якщо астрологія не має своєї аксіоматики (а може, й має? я не знайомий з предметом), то тільки тому що астрологи не подбали пошити собі аксіоматичний мундир. Тому, хто вірить в астрологію, аксіоми не потрібні, а у Президію Академії наук астрологію все одно не пустять, навіть якщо вона покаже позитивний висновок Державного комітету з аксіоматики і розмежування науки від лже-науки.

Більше того, астрологія є об’єктивною в тому сенсі, що коли один астролог вирахує: «Сатурн у третьому полі», то й інший астролог вирахує те саме (не у четвертому полі й не у дев’ятому). Це за умови, що вини будуть вести розрахунки за однією системою, а різних системах результати можуть розбігатись. Але й у фізиці результати розрахунків різних моделей одного явища можуть розбігатись, а розрахунки в рамках однієї моделі збігаються. Так в чому різниця?

І які ж висновки робить астрологія з того, що «Сатурн у третьому полі»? Передбачення можуть бути дуже конкретні за суттю, але розтягнені на невизначено довгий термін (наприклад, «ви досягнете багатства» або «почнеться світова війна»; війну, до речі пророкує й сам О. В. – дивись тезу 24.1 – і як правдивий астролог не вказав, коли вона почнеться). Або передбачення може бути обмеженим у часі, але розпливчасто сформульованим (наприклад, «у найближчий місяць все у вас буде добре», і якщо клієнт потрапить в автомобільну аварію, астролог скаже: «Ну, так вас не убито на місці, хіба ж це не добре?»).

Не можна вимагати від астролога передбачення одночасно і конкретного факту, і конкретної дати. Наприклад, не слід сподіватись, що він вам спрогнозує курс долара на кінець поточного року чи результат футбольного матчу в найближчу суботу. Маємо абсолютно чіткі границі застосування теорії – границі, якими не може похвалиться ботаніка чи там літературознавство.

До речі, й у фізиці, в квантовій механіці ми маємо : не можна вимагати одночасної точної визначеності координати та імпульса для квантового об’єкта. І це йдеться про експерименти, котрі проводились у минулому (і можуть бути повторені у майбутньому), а не про застосування теорії до областей, де експерименти ще не проводились.

Ну, якщо квантова механіка дозволяє собі таку невизначеність і при цьому вважається наукою, то чому астрології цього не можна?

Отже, справа обгрунтування науковості науки і відмежування її від лже-науки дійсно цікава, але успіхи О. В. в цьому напрямку не надто великі (хоча може бути, що я просто чогось не зрозумів, бо, повторю, філософія – не мій предмет).