22. Современная демократия

Микола Жарких

22.1. Теза О. В.:

По сути и в идеале управление обществом сводится к заботе об экономике и культуре этого общества. Всякая политика, внутренняя и внешняя есть функция этой заботы. [c. 421]

Справді? Я завжди думав, що завдання кожного уряду – захоплювати територію сусідів швидше, ніж вони захоплюють твою територію. Хто має в цьому успіх – той виживає, хто має неудачу – той зникає з географічних карт разом зі своєю економікою, культурою і суспільством.

Тільки говорити про це отак відверто не варто, бо ця проста істина належить до згадуваних вище інтимних раціональних мотивів поведінки. А говорити треба про «політику миру», «мирного співіснування», «взаємного співпроцвітання» і далі щось таке приємне для всіх, мундирне й необов’язкове (післяобідньо-філософське).

Але філософія, котра боїться прямо поставити гостре питання і дати на нього пряму (хоча б і неприємну одразу для всіх) відповідь, не може мати впливу. І не може на це нарікати – сама винна.

22.2. Теза О. В.:

Человек, владеющий единым методом обоснования, может сравнительно легко вычленить аксиоматическую основу не аксиоматической теории. Конечно, он может это сделать не на строгом уровне (иначе все не аксиоматические теории давно уже были бы переделаны в аксиоматические). Но на уровне достаточном, чтобы понимать, что может быть в принципе доказанным в рамках этой теории, а на что эта теория претендовать не имеет права. [с. 435]

Отакої! «Сравнительно легко»! А перетворіть на аксіоматичну науку геоморфологію чи там фольклористику, якщо це справді легко. А я пообідаю й подивлюсь.

Розуміти, що може бути в принципі доведеним – це, повторюся, вичерпати увесь зміст даної науки, після чого відповідний інститут можна буде закрити як такий, що виконав своє завдання. Покажіть мені, що можна довести, а чого не можна, хоча б у рамках геометрії Евкліда, аксіоми якої вивчають у середній школі, а я пообідаю й подивлюсь.