Волинська (Галицька) держава

Микола Жарких

На с. 228 – 235 подано серію карт Галицько-Волинської держави для періоду 1199 – 1383 рр. Держава ця (точніше, конфедерація князівств) з наукового погляду мала б зватись Волинсько-Галицькою, тому що упродовж всієї її історії волинські князі намагались поширити свій політичний вплив на Галичину, а галицькі князі (наприклад, Ігоревичі) ніколи не могли думати про те, щоб зайняти Волинь.

На с. 228 – 229 показано походи князя Романа Мстиславича – як завжди в цьому атласі, незрозуміло, з якою метою, проти яких супротивників і хто кого побив. Стрілка з датою 1205 р. веде від Галича до Завихоста – той, хто знає, і так знає, що там Роман загинув (хоча це факт неординарний – за всю історію Київської Русі було лише кілька випадків загибелі князя в битві); а хто не знає, що трапилось під Завихостом – той нічого і не здогадається.

На с. 231 на оглядовій карті «Європа у 1262 р.» ми бачимо, що до складу держави ільханів включено Румський (Конійський) султанат та вірменське Кілікійське царство – насправді вони тільки сплачували данину монголам (ну, десь так, як Владимирське князівство, яке на цій же карті показане як окрема держава, а не як частина Золотої Орди).

Великим недоліком цих карт є фантастичний південний кордон Галичини, про що ми вже згадували. Але головна «родзинка» чекає нас на с. 233, де показані володіння князя Льва Даниловича. Тут ми не без подиву побачили, що Київська і Переяславська землі в 1270 – 1301 р. належали не кому іншому, але князю Леву.

Откуда? И что это за

Географические новости?

У супровідному тексті Л.Войтовича читаємо:

У «Книзі знань», відомій за 3 манускриптами і датованій бл. 1350 р., де описано подорожі кастільського монаха-францисканця, за Польщею поставлено «королівство Лева», до складу якого входив Київ (с. 232)

Словами відомої пісні,

И это всё, что я могу сказать в ответ!

Чому про цю епохальну подію – перехід Києва під владу руського князя – не знають давньоруські джерела? Якщо вже судилось мені – фізику-теоретику – виконувати роботу штатних істориків, то давайте і тут її виконаємо.

1. Волинський літопис писав сучасник цієї «події», а «Книга знань» написана через 80 років. Хто ліпше міг бути знайомий із ситуацією? – Ясна річ, сучасник. Отже, 1:0 на користь Волинського літопису.

2. Волинський літопис писався у Володимирі (на віддалі 420 км від Києва), а «Книга знань» – у Кастилії (на віддалі 2850 км від Києва). Яке джерело мало б бути краще обізнаним з київськими справами – те, що ближче, чи те, що далі? Якщо відповідь для докторів історичних наук не очевидна – я її подаю: авторитетнішим слід вважати те джерело, котре географічно ближче до місця події. Отже, 2:0 на користь Волинського літопису.

3. Волинський літописець сам знав руську мову і не потребував перекладача. Іспанський чернець знав тільки латинську мову і не міг обійтися без перекладача. Яке джерело має бути вагомішим – не відділене мовним бар’єром чи відділене ним? Ясно, що те, для якого немає мовного бар’єру. Отже, 3:0 на користь Волинського літопису.

4. Волинський літописець сам належав до православної віри, а іспанський чернець був відділений від православного світу конфесійним бар’єром. Отже, 4:0 на користь Волинського літопису.

Як кажуть у боксі, «з огляду на явну перевагу» Волинського літопису змагання треба припинити і віддати перевагу джерелу місцевому і сучасному перед іноземним і пізнішим.

Але це ще не все! В ті самі роки, коли, на думку Л.Войтовича, князь Лев опанував Київ, літописання велось не тільки на Волині, але також у Новгороді (900 км від Києва) та у Владимирі (на Клязьмі, теж 900 км від Києва). Оскільки ці центри літописання розташовані далі від Києва, ми мусимо вважати, що вони менше обізнані у київських справах, ніж волинський літописець. Але й ці літописи є сучасними «події» і так само не мають мовного і конфесійного бар’єрів. Тому «Книга знань» як джерело київських подій програє не тільки Волинському літопису, але також Новгородському і Владимирському (Лаврентіївському).

Одностайне мовчання найавторитетніших у цій справі джерел дозволяє нам відхилити дані «Книги знань» і скасувати «київську революцію 1270 р.», запропоновану Л.Войтовичем.

На с. 234 – 235, на картах 1323 – 1362 рр., ми бачимо напис вздовж р. Бог «?Прославія» – слід гіпотези Я. Дашкевича [Дашкевич Я. Угорська експансія на золотоординське Поділля 40-х – 50-х рр. 14 ст. // Україна в минулому. – К., Львів, 1994. – Вип.5. – С. 32-65]. Але на карті ми не бачимо другого складника гіпотези – угорського походу на оцю «Прославію». Не знаю, чи слід це розцінювати як певну обережність у ставленні до цієї гіпотези.

На с. 234 – 235, на картах 1323 – 1362 рр. ми бачимо написи «Київське князівство» та «Переяславське князівство» – картографічні відповідники таблиці віртуальних князів, про яку ми ще скажемо кілька слів.

Так само не можна погодитись з написом на картах на с. 235, що «Королівство Русі» в 1370 – 1383 рр. було у персональній унії з Угорським королівством. Це була ніяка не унія, а просто анексія, повне володіння Людовіка 1-го. Що ж до титулу «король Русі», то цей титул вживали всі польські королі, аж до Станіслава-Августа Понятовського – так що, і за них була «персональна унія», а не інкорпорація?

Без усіх цих фантазій можна було б спокійно обійтись, натомість на картах немає походів Телебуги та Ногая на Польщу (через волинські землі і за участі волинських князів; ці походи показано на загальній карті на с. 285). Не бачимо також топографічних реалій ханських ярликів на землі України – ні Кам’янецької, ні Брацлавської тьми.