Концепція і склад атласу

Микола Жарких

Концептуально атлас слідує ідеї Я.Р.Дашкевича, висловленій у згаданій статті: показати територію України в рамках розселення українського народу в певний історичний період. Тобто ця концепція – народницька (предметом зображення на картах є народ), – на мою думку, єдино можлива щодо історії України.

Разом з тим розглядуване видання, займаючись найдавнішими часами (глибина історичного простору – 1 млн. років), не може послідовно керуватись цією ідеєю з тієї простої причини, що в палеоліті українського народу ще не було. Тобто для цього періоду даний атлас (як, зрештою, і будь-який національний атлас) змушений керуватись державно-ретроспективною концепцією: узяти межі сучасної держави і подивитись, що було на цій території 1 млн. – 100 тис. – 10 тис. років тому. Концепція вповні раціональна і прийнятна, тільки не народницька. Інакше і бути не може: працюючи з геологічними (а не історичними) інтервалами, ми не можемо спиратись ні на які категорії, пов’язані з діяльністю людини (археологічна культура, народ, держава), тому що всі вони є дуже короткочасними як на прийнятий масштаб часу.

Другою провідною ідеєю атласу є «Україна в Європі». Подаючи на великих картах історичні явища на території України та прилеглих земель, автор дуже часто дає синхроністичну карту – а що в цей час робилось у всій Європі. В кінці атласу окремим блоком дано серію історичних карт Азії з особливою увагою до Великого Степу, що так само заслуговує на велику похвалу.

Даний атлас охоплює період з найдавніших часів приблизно до кінця 14 ст. Деякі довідкові матеріали доведено навіть до кінця 15 ст. Але атлас не містить ніяких ознак належності до якоїсь серії. Мабуть, плануються томи, які будуть висвітлювати наступні періоди, але яка буде запропонована періодизація – на сьогодні не повідомляється, тобто хронологічна концепція атласу містить певну інтригу.

Називаючи книгу атласом, автор дещо звужує її предмет: насправді книга окрім величезної кількості карт (близько 150 номерів, а під кожним номером може ховатись до 14 окремих карт) містить також серію популярно-наукових нарисів, написаних провідними фахівцями України. Наприклад, нарис про трипільську культуру написаний Н.Б.Бурдо та М.Ю.Відейком, про різні аспекти життя Київської Русі – Л.В.Войтовичем, Н.М.Яковенко та іншими. Текстів багато і вони, мабуть, цікаві.

Далі в атласі міститься хронологічні діаграми палеокліматичних умов, рівнів Чорного моря та інших фізико-географічних характеристик.

Далі в атласі міститься багато ілюстрацій – археологічних артефактів, реконструкцій, фото типових краєвидів, що також збагачує зміст. Окремо слід відзначити велику серію реконструкцій давнього одягу, виконаних З.Васіною. Науковість цих реконструкцій давно викликає заперечення [Андрій Реутов, Дмитро Вортман – Критика.— 2005.— № 6], але Ю.Лоза не звернув на них уваги.

Далі в книзі містяться генеалогічні таблиці князів-Рюриковичів, хронологічні таблиці князів, митрополитів, єпископів. Останні оформлені дуже своєрідно – у вигляді хронологічних стрічок, що дуже полегшує й унаочнює сприйняття.

В кінці книги дано перелік основних джерел, використаних при його створенні.

В цілому зміст значно ширший за звичайну колекцію карт; тому ця книга може служити у великій пригоді для всіх, хто потребує ознайомитись з минулим України на загальноосвітньому рівні, надто для наших школярів та вчителів середніх шкіл.

Але ми не будемо детально розглядати всі ці додаткові складові книги і зосередимо увагу виключно на картах.