Монголи і Золота Орда
Микола Жарких
Окремо слід поговорити про монгольський похід 1223 р. і битву на Калці. Він показаний на багатьох картах – на с. 171, 175, 275, 283, 285, – але все якось нещасливо. Так, на с. 283 показано концентрацію руських сил з Галича, з Києва та бродників з середнього Дону, їх зустріч на схід від Дніпра і марш далі на схід до Калки. І все. Проти кого була ця виправа – з карти геть неясно, бо на Калці на той час навіть вітряків ще не було. На с. 275 показано похід полків Джебе і Субудая 1220 – 1224 рр. в повному масштабі – від Балха через Іран, Закавказзя, Північний Кавказ, Приазов’я, Крим, Волзьку Болгарію і назад до Монголії. Це найкраща з усіх карт, яка показує світовий контекст битви на Калці. На с. 175 більш детально показано західну ділянку цього походу – від Терека до Дніпра і Волзької Болгарії; показано і битву на Калці, тільки не показано, з ким власне монголи билися (повторюся, що вітряків там на той час ще не було). Ця інформація повторена на маленькій врізці на с. 285. На с. 171 показано стрілку руху військ з Києва на Калку і зустрічну стрілку руху монголів, але не показано битви. Зустрілись у степу, помахали одні одним шапками – і розійшлись.
Участь половців у цій війні не показана ніяк (вас тут не стояло!). Не відображено загальноруського характеру походу, в якому взяли участь не тільки київський та галицький князі:
І приїхали до острова Варязького на Дніпрі вся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі: галичани і волинці, і куряни, і трубчани, і путивльці [Літопис Руський. – К. : 1989 р., с. 395]
Нічого цього на картах ми не бачимо, так само помилково показано на с. 283 місце зустрічі руських сил. Після перемоги на Калці монголи зложили візит у південноруські землі і зруйнували Новгород-Святополчеський (біля сучасного Витичева на правому березі Дніпра). До Києва їм залишалось 48 км – два денних переходи… Але на карті на с. 175 показано марш монголів уздовж лівого берега Дніпра, доведений тільки до р. Псел (300 км від Києва), а Витичів, нанесений на цій же карті, неначе не був зачеплений цим походом.
Нітрохи не краще показано похід Бату на землі південної Русі. Він також показаний на кількох картах на с. 170, 171, 231, 285. Найбільш прийнятною є маленька карта-врізка «Європейські походи монголів у 1220-1240-х рр.» (с. 285). Карта охоплює територію від Уралу до Адріатичного моря, і тут показано битви 1238 р. на ріці Сіть, 1241 р. під Легницею та на р. Шайо. На карті 1235 – 1238 рр. (с. 171) похід Бату на північну Русь показано… але без битви під Москвою, без облог Рязані та Владимира, без битви на ріці Сіть і без облоги Козельська – повнота інформації вражає. На картах 1238 – 1240 рр. (с. 170 – 171) є стрілки походу на Переяслав і від нього – на Чернігів 1239 р. (Ну, походу до Глухова нема). Далі показано стрілки походу від Переяслава до Києва 1240 р. і далі – стрілки до Володимира і від нього – до Галича, також 1240 р. Ця інформація повторена на с. 231 і доповнена стрілками подальшого руху монголів від Володимира у Польщу і від Галича – в Угорщину. Похід монгольського корпусу від Галича на південь через Молдавію і Семигород, показаний на с. 285, тут не показано.
Насправді монгольські війська тричі приходили на південну Русь: навесні 1239 р. вони зруйнували Переяслав, восени 1239 р. наближались до Києва, зруйнували Чернігів і рушили на схід, на Глухів та Путивль. Восени 1240 р. монголи знищили чорних клобуків і через Поросся (а не від Переяслава, як показано на картах) підійшли до Києва. Не показана на карті невдала спроба князя Мстислава Глібовича боронити Чернігів (він зазнав поразки у битві – в той час коли інші «наші» князі вилискували п’ятами у Польщі та Угорщині). Не відзначено міста, зруйновані монголами. На жодній з карт немає дій монголів проти половців, на північному Кавказі та в Криму.
В цілому слід визнати, що напад монголів, від якого загинула ціла Київська Русь, не знайшов в атласі адекватного відбиття.
На с. 285 подана загальна карта «Золота Орда і східна Європа у 2 пол. 13 ст.» На ній ми не бачимо міфічного «Київського князівства» – просто Київську землю. Але все ще бачимо зруйновані і покинуті на той час міста – Галич, Переяслав, Рязань (стару Рязань, зруйновану дощенту в 1237 р.). Проти міста Булгар на усті Ками бачимо напис «Тимчасова резиденція хана Золотої Орди в 1242 – 1254 рр.». З цією фантазією погодитись не можна. Рубрук двічі був у цей час у ставці Бату, і жодного разу ставка не була в місті, а тим більше – в Булгарі. Та й князь Данило Галицький, розпиваючи з Бату кумис, зауважив би, що це відбувалось в Булгарі, якби воно насправді так було. І повість про загибель князя Михайла Всеволодовича могла б згадати про Булгар, якби діялося в ньому.
Замість цього на карті можна було б показати достовірно зафіксоване переселення чорних клобуків з Надросся на Дон (Г.О.Федоров-Давидов), поселення руських полонених на Дону та Волзі (той же Рубрук), та й Сарайську православну єпархію (на карті «Київська митрополія 2 пол. 13 – 1 пол. 14 ст.» на с. 263 її нема – Сарай знаходиться за обрізом карти). Немає й боротьби Русі з Тевтонським орденом, навіть Раковорської битви 1268 р.
На с. 287 подана аналогічна карта «Золота Орда і східна Європа у 14 ст.». Тут досить докладно картографовано боротьбу Тохтамиша і Тимура, показано маршрути походів 1391 та 1935 р., місця битв на р. Кундурча та Терек і навіть – що зовсім не типово для даного атласу – показано, хто з ким бився. Подано похід Мамая 1380 р. на Куликове поле і саму битву, але з ким бився Мамай – не показано. Так само показано місце битви на Синій Воді в 1362 р., і знову не показано, з ким власне бились татари. Із численних татарських походів на північну Русь показано тільки похід Тохтамиша на Москву, чомусь із датою 1381 р. (треба – 1382 р.). Решта походів не показана – немає навіть татарського походу на Твер 1327 р. Немає також походів Ольгерда на Москву, боротьби Пскова з німцями, війн Золотої Орди з ільханами.
На с. 290 – 295 окремо дана серія карт Криму з 3 до 14 ст. Це безумовний великий плюс атласа. Цікавою є спроба картографувати всі 5 кримських митрополій (а що в легенді вони названі єпархіями – то не вірте очам своїм). Цю карту краще було б назвати не «Поширення християнства в Криму», а «Поширення православія в Криму» (тому що в розглядуваний час у Криму були також католицькі і вірменські церкви, а у Кафі була навіть католицька єпархія). З неправославних на карті показано тільки монастир Сурб-Хач без зазначення, що він – вірменський і не належав до жодної з кримських митрополій. На карті «Крим під владою Золотої Орди (1243 р. – 2 пол. 14 ст.)» показано засновані монголами міста Крим, Кирк-Єр та Бахчисарай. З них тільки Крим був справді заснований монголами в цей час. Кирк-Єр існував і раніше – він показаний навіть в цьому ж атласі на раніших картах (починаючи з 6 ст.) під назвою Чуфут-Кале; Бахчисарай заснований бл. 1532 р. за кримського хана Сахиб-Гірея [Гайворонский А. ; Гайворонский А. // Полуостров.— 2003.— № 12].
Бракує карти «Італійська колонізація Чорного моря». Саме Чорного моря, а не Криму – з тих самих міркувань, що вже були висловлені щодо грецької колонізації. Звичайно, не завадила б і карта «Місце чорноморських колоній у світовій торгівлі кінця 13 – 15 ст.», бо це був рідкісний випадок, коли через наші землі проходила світова торговельна вісь.
В атласі бракує карти «Ойкумена давньоруських літописів», де було б показано обсяг географічних знань Давньої Русі та її уявлення про сусідні країни. Дуже бракує алфавітного покажчика всього, що нанесено на картах. Атлас був у моєму розпорядженні тільки два тижні; якби я мав змогу подивитись його довше, то може й інші фантазії зауважив би. Тим не менше, переглянувши список цитованих мною сторінок, ніхто не зможе мені закинути, що я писав критику не читаючи.
Всі перелічені вище фантазії слід було б видалити, тому що завдання історичного атласу – подати достовірні факти про минуле, а не чиїсь уявлення про можливий хід подій. Звичайно, і після найпильнішої фільтрації якась частина баснословія в історичному атласі залишиться – сама специфіка предметної області така, що без баснословія бути не можна – але в даному атласі відсоток фантастики далеко перевищує рубіж не тільки необхідності, але й достатності.