Окремі недоліки

Микола Жарких

Хвалити окремі карти я не бачу потреби. Всі вони виконані на високому технічному рівні і в цілому дають гарне уявлення про предмети, які на них зображені.

Але якщо вчитуватись в карти поглядом фахівця (ну, скажімо, колишнього фізика-теоретика), то випливають деякі недоліки, частини з яких могло б і не бути.

Перш за все, на багатьох археологічних картах в легендах читаємо: «Етнічні угрупування (археологічні культури)» (с. 45 і далі). Для школяра (чи взагалі для популярного викладу) ця різниця не істотна, але фахівець неодмінно поцікавиться: які, власне, є підстави говорити, що бого-дністровська чи трипільська культури є відповідниками якихось етносів? В усіх випадках, коли нам відомий і археологічний, і етнічний поділ, ми бачимо їх неспівпадіння (класичний приклад – черняхівська культура). Процитована легенда карти створює видимість знання там, де його насправді немає.

На с. 54 – 55 серія з 5 карт подає розвиток трипільської культури, її територіальну еволюцію та локальні групи. В ілюстраціях до цього розділу ми бачимо і розписну кераміку, і антропоморфну пластику, і модель житла, і навіть колосся культивованої трипільцями пшениці. Але на картах немає жодного з таких цікавих об’єктів, як поселення-гіганти, і відповідно в ілюстративному ряді немає жодної реконструкції їх забудови. Немає також ніяких планів цих поселень, хоча вони – на відміну від реконструкцій – є об’єктивними документальними фактами. Плани давньогрецького Херсонеса чи давньоруського Чернігова в атласі є, а цих планів нема. Отже, трипільські буржуазні націоналісти мають всі підстави для незадоволення.

Відсутність цих поселень виглядє тим більш дивно, що співавтором тексту про трипільську культуру є М.Ю.Відейко – один з провідних дослідників цих поселень.

Відповідно й порівняльні карти «Європа в 4500 та в 3350 р. до н.е.» (с. 51) виглядають блідо й непереконливо. Трипільська культура подана на них як один з археологічних ареалів – і тільки. Але наявність великих поселень робить її унікальною на тлі не тільки одночасних, а й пізніших культур. Адже в часи, коли жили такі поселення як Майданецьке, Тальянки чи Ятранівка, в Шумері ще не було й натяку на всі їхні Ури, Лагаші та Борсіппи – всі вони виникли пізніше. Так само пізніше виник Мемфіс в Єгипті, а зодчий Імхотеп в часи функціонування Усатовського святилища тільки починав обмірковувати, з якого боку приступати до будівництва піраміди Джосера. Ось яка порівняльна карта була б доречною для трипільських великих поселень. Не завадило б подати в одному масштабі плани Майданецького, Ура та Мемфіса.

На картах Скіфії (с. 79, 81) нанесено численні скіфські кургани, але немає Кам’янського городища – 100% скіфського об’єкту, який за своїми велетенськими розмірами не міг бути нічим іншим, як столицею. Це, безумовно, збіднює образ скіфської культури в атласі.

На с. 88 – 89 серія карт відображає грецьку колонізацію «наших земель». Перша з карт показує велику грецьку колонізацію в масштабах від Іспанії до Азовського моря. Але з рамкою наступних карт погодитись важко – вони відображають тільки північне Причорномор’я. Тут згаданий нами вище неявний принцип державної приналежності земель викривляє хід історичного процесу, бо з точки зору грека колонізація Чорноморського басейну була єдиним процесом, без поділу на південний, західний, північний і східний береги. Наш український Херсонес був колонією їхньої турецької Гераклеї. Такі джерела, як географія Страбона чи періпл Аріана розглядають басейн моря в цілому, і так слід картографувати це історичне явище.

Не видно на цих картах Ахіллесова бігу – Тендровської коси; не позначено храм Ахіллеса Понтарха на острові Левка. А це прикро, оскільки цей маленький острівець тільки в давньогрецький час мав певне суспільне значення.

Слід зауважити, що трохи дивно виглядають такі інтервали дат як 250 – 0 рр. до р. Хр. (с. 74, 75, 103 та ін.) – на відміну від теоретичної фізики, в гуманітарній хронології нульового року не буває. Хоч як це ускладнює хронологічні розрахунки – але тут ми мусимо рахуватись з традицією.

На карті «Велике розселення слов’ян» (5 – 6 ст., с. 108, 109) ми бачимо венедів в міжріччі Одера та Вісли. Чи це ті самі венеди, яких ми в 3 – 4 ст. бачили на середньому Дніпрі та Десні (Київська культура, с. 103)?