Мовні питання
Микола Жарких
Новгородські націоналісти можуть мати втіху зі схеми індоєвропейських мов на с. 64 – 65, де новгородсько-псковська мова показана як вимерла мова окремо від російської. На цій же схемі ми бачимо, що македонська мова відділена від болгарської, а кашубська – від польської. І ці націоналісти можуть бути втішені. Разом з тим на схемі є й певні дивні речі: показано вимерлу старослов’янську (староболгарську) мову як окрему від болгарської, а на початку гілки української мови стоїть «рання українська». Що б воно мало значити? І куди зникла давньоруська писемна мова?
Ще одну загадку цієї схеми становить мертва гетитська мова. Я довго думав, що б це могло бути, поки здогадався, що так названо загальновідому хеттську мову. У світлі цього відкриття прояснилась назва народу гетити на картах на с. 62 – 63 – це ті самі хетти. Навіщо було міняти усталену в науці назву?
Продовжуючи мову про мову, варто подивитись на стратиграфічну таблицю української топонімії, запропоновану К.Тищенком (с. 130). І тут не обійшлося без курйозів. Назва річки Свірж подана двічі – один раз як полонізм 15 – 18 ст., другий раз як генуезький італізм 14 – 15 ст.
Щодо «полонізму», то тут треба ще було розібратись – чи справді хтось з українців так говорить, чи справді є такий топонім в живому побуті української мови? Такий топонім справді є на картах, але карти Галичини укладались австрійцями та поляками, які й подавали місцеві назви так, як вони їх вимовляли. Вони, а не українці! Пізніші російські (радянські) карти запозичили цю номенклатуру, злегка розбавивши її москвофілізмами – так з’явилась назва «Львов» (не український Львів, не польський Львув і не німецький Лемберг), і на цих картах сучасні «науковці» будують свою науку.
Але поясніть мені, малописьменному фізику-теоретику, який біс заніс генуезців у Перемишлянський район Львівської області і яким ярмісом вони справили таке враження на місцевих українців, що ті почали звати свою річку не Генуезкою, але Свіржем?
В іншій роботі К.Тищенка назва Свірж пояснюється з арабської мови, від назви Сирія, а ще в іншій – від імені готського бога Сварога [див.: Вербич С. . – Вісник НАН України, 2010 р., № 2, с. 54, 58], але в розглядувану таблицю такі «етимології», на щастя, не потрапили. А нам варто знати, що запаси баснословія у нас великі – вистачить не на один такий атлас.
Так само річка Єсмань (? Есмань) в Сумській області один раз подана як арабський семітизм 8 – 13 ст. а другий раз – як кельтизм 1 тис. до н.е. Якщо це питання самим філологам не ясне, то у таблиці вибраних топонімів можна було б його оминути, подавши тільки безспірні факти мовних зв’язків.
Далі, в українській мові немає таких полонізмів, як подані в таблиці – Блотниця та Злочів. Це ніякі не полонізми в нашій мові, а просто польські форми, зумовлені польским пануванням в Україні. Таких псевдо-полонізмів як Львув, Тшембовль, Пшемишль, Влодзімеж, Жешув, Бжозув, Бжежани – можна назбирати десятки, і що з того?
Трохи смішно виглядають у цій таблиці такі американізми 19 (sic!) ст., як Макдональдс і Мандарин плаза. Перший «Макдональдс» у США з’явився в 1940 році, тобто в 19 ст. ця назва не могла проникнути в українську мову з тієї причини, що вона ще не існувала.
Всі ці дрібниці я наводжу з двох причин. По-перше, нехай користувачі атласу не дуже покладаються на його дані як довідковий матеріал; по друге, нехай ніхто не думає, що я написав рецензію не читаючи – хоч і яким дрібним шрифтом буде написана дурниця, мого погляду вона не мине.