Питання культури
Микола Жарких
На с. 252 – 258 подано серію карт і планів на тему розвитку культури. Розглядаючи план храмів Києва, ми не бачимо на ньому синагоги як найдавнішого (ще з 9 ст.) київського храму (а був і такий історико-фантастичний план) – це безперечний позитив. Також Софійський собор датовано 1030-ми роками – знову позитив, бо фантастичне «тисячоліття» не знайшло підтримки. Натомість любителі баснословія можуть втішатись міфічною «дерев’яною церквою св. Софії бл. 957 р.», розташованою, щоправда, не на місці сучасного собору, а в городі Володимира поблизу Софійської брами. Для Десятинної церкви (с. 261) обрано невдалу реконструкцію З.Вані – на ній стіни зображено складеними з булижних каменів з прошарками плінфи. Ніякої оборонної стіни на південь від церкви також не існувало, натомість не показано достовірно відомі палаци довкола церкви. Чи варта така «реконструкція» гроша?
На с. 258 (карта «Культура середини 13 – 1 пол. 14 ст.») показано муровані фортеці у Білгороді-Дністровському, Хотині, Кам’янці-Подільському, Острозі як такі, що належать до даного періоду. Насправді всі вони – пізнішого часу, і виникли не раніше кінця 14 ст.
Недоречно виглядають на цих картах написи «К.Турівський», «К.Смолятич», «П.Милоніг» – замість Кирило Турівський, Климент Смолятич, Милоніг-Петро. Другі компоненти цих імен не є сучасними прізвищами, що варто було б знати укладачеві історичних карт. Неясно також, чому на карти не потрапили митрополит Іларіон, літописець Нестор, Серапіон Владимирський та інші достовірно відомі письменники – адже відповідний словник було укладено ще у 1987 р.
Виразно бракує карти міжнародних зв’язків давньоруської культури, де можна було б відобразити такі явища, як імпорт ікон із Візантії, руські рукописи в Європі, поширення руської писемної мови в Молдавії та Литві, паломницькі поїздки, літературні зв’язки.
На с. 262 – 263 подано карти церковного устрою Русі. Перша з карт показує поширення християнства в масштабі всієї Римської імперії та Європи. Тут ми не побачимо баснословної місіонерської поїздки апостола Андрія через Київ і Новгород довкола Європи – однозначний плюс! Зате на карті Русі кінця 10 ст. ми бачимо цілу купу – п’ять – єпархій. Всі вони, якщо вірити легенді, утворені «близько 998 р.» (оце вже справді «легенда»!). І найбільшою з цих «єпархій» була – вгадайте з п’яти спроб! – Білгородська (у селі Білогородка на Ірпені біля Києва). Та сама Білгородська єпархія, котра з’являється в достовірному джерелі тільки в 1072 р. (у парі з не менш знаменитою Юріївською єпархією). Та сама Білгородська єпархія, для котрої хронологічна таблиця на с. 265 подає заледво 5 імен святителів за 125 років (1072 – 1198). Уже з цього видно, що дана єпархія була справді найважливішим центром церковного управління і попи з половини Русі, нашвидко перехрестившись на Софійський собор, поспішали висвячуватись до Білгорода.