Писарі
Микола Жарких
Ще один особливий рід служби пов’язаний із пером і каламарем. Тут перш за все треба згадати писарів, котрі писали сам Печерський синодик:
| Розділ | Ім’я |
| 228 | Герасим (1) |
| 231 | Герасим (1) |
| 237 | Мисаїл (2) |
| 240 | Сергій (3) |
| 242 | Діонісій (4) |
| 248 | Богдан (5) |
| 264 | Мачаха (6) |
| 267 | Остап (7) |
| 330 | Герасим (1) |
| 332 | Никон (8) |
| 337 | Васіан (9) |
| 342 | Яким (10) |
| 344 | Никон (8) |
| 388 | Никон (8) |
| 400 | Филимон (11) |
| 403 | Герман (12) |
Ми бачимо тут цілих 12 імен, мабуть, переважно ченців Печерського монастиря (хоча імена Богдана й Мачахи викликають сумнів – чи вони чернечі). Враховуючи бідність наших звісток про імена писарів 16 ст., така кількість не може не вражати.
Особливо треба звернути увагу, що всі ці згадки зосереджені в розділах, які написані, за моїми міркуваннями, в 1521 – 1530 рр. (упродовж всього 10 років). Це не значить, що весь попередній текст був написаний одним писарем – я думаю, що вони мінялися й раніше, але не було звичаю записувати імена. Вище я розглядав значну серію хронологічних позначок у тексті ПС – принаймні частина з них могла бути зумовлена передачею синодика іншому писарю, тільки імена писарів при цьому не зазначались.
Зібрані тут імена свідчать про значне поширення грамотності в Печерському монастирі, і можна навіть думати – чи не було тут якоїсь школи для навчання грамоті?
Друга група писарів, згаданих в ПС – це світські особи, слуги великого князя та приватних осіб. Маємо згадки про писаря великого князя пана Федора Янушковича (137), королівського писаря Коптя (227), королівського дяка Олехна Васильовича Резанцова (263), господарського писаря пана Богуша (Боговитина) (293, 300), двох писарів князя К. І. Острозького – Данила Васильовича (358) та Єрофея (368), пана Сидора – писаря князя Костянтина Крошинського (397), нарешті, писаря Григорія (417) – без уточнення.
Всього 8 чоловік, серед яких бачимо й панів, що свідчило про високу соціальну роль звання писаря. І знову хронологія підказує нам, що ці згадки починаються (орієнтовно) з 1507 року. Це може свідчити про зростання відносної ролі писаних документів та, відповідно, писарів у житті Великого князівства Литовського.
Якщо вже зайшла у нас мова про грамотність, слід ще раз згадати записи до ПС за харатейний (пергаментний) Устав (311) та за Псалтир (403-3), що засвідчує грамотність і книжність не тільки отримувачів подарунків – печерських ченців, але й самих дарителів.
Всі 20 писарів і двоє дарителів книг жили у Великому князівстві Литовському. Ми не маємо в ПС жодної звістки про грамотність у Великому князівстві Московському.