Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Склад коаліції

Микола Жарких

Про склад учасників походу Вітовта повідомляють всі наші джерела. Найбільш докладно пише С1ЛСІ, порядок переліку ту, на мою думку, має певне політичне значення (від важливіших учасників до дрібніших).

1. Цар Тохтамиш зі своїм двором. Навряд чи цей двір становив велику воєнну силу, але політичне його значення було величезне. Заради нього піднімався увесь похід. Тохтамиш був єдиним незалежним володарем – союзником Вітовта.

2. Литва. Природно припускати, що найбільшу частину війська становили власне литовці. Участь литовців засвідчують також Меховські аннали.

3. Німці. Меховські аннали тут деталізують, що були вояки з Прусії та Франкії (мабуть власне-Німеччини). Це підтверджує Посільге, який назвав загін пруських списоносців; серед загиблих він назвав 9 братів Ордену, а серед вцілілих – Маркварта із Зальцбаха, комтура Рагнети.

Комтур (в тогочасній Польщі його назвали б старостою, а нині – главою районної адміністрації) – досить важлива посада в адміністрації Тевтонського ордену. Рагнета – замок на Німані, прямо на кордоні з Литвою. Участь комтура Рагнети в поході показувала, що Орден не збирається в цей час нападати на Литву, і не сподівається від неї якогось нападу.

Коли і як була вирішена участь орденського загону в поході? 12 жовтня 1398 р. було укладено між Орденом і Великим князівством Литовським. Сторони дуже ретельно узгодили свої плани загарбань на півночі (Псков – Ордену, Великий Новгород – Литві), але про південний напрямок політики, про татар там нема ані слова. Пізніше, 1 квітня 1399 року, великий магістр Конрад фон Юнгінген зустрічався з Вітовтом в Готесвердері, але ніяких згадок про предмет розмов ми не маємо. М. Радох припускає, що саме тоді було вирішено питання допомоги німців [Radoch Marek Konrada von Jungingen na zdobycie Żmudzi w latach 1398-1401. – Komunikaty Mazursko-Warmińskie, 2006, t. 4, s. 467].

В «Сумаріумі Ягайла і Вітовта» зазначено, що Орден надіслав на допомогу Вітовту 1600 коней з багатьма добрими людьми. Я розумію цей запис точно так, як написано – що Орден допоміг кінським табуном. Слід знати, що різні Вікіпедії пишуть, буцімто Маркварт очолював загін у 1600 (одну тисячу шістсот) кінних воїнів. Всі вони посилаються на книгу Івінскіса [Ivinskis Z. Lietuvos istorija iki Vytauto Didžiojo mirties. – Rome: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 1978. – P. 316]. Думаю, що все це є наслідком неуважного прочитання джерела.

4. Ляхи. Участь поляків у поході підтверджують як Меховські аннали, так і Посільге. Імовірно, що це було охоче військо польських шляхтичів, а польський уряд в цьому участі не брав (все, що Длугош написав про заперечення Ягайла і Ядвіги проти походу, написано заднім числом, коли підприємство зазнало невдачі. Як казав бравий солдат Швейк, «про це ми ще до війни говорили з паном окружним начальником»).

5. Жемайти. Жемайтія в цей час була уступлена Ордену, і участь вояків з цієї країни у поході, імовірно, була передбачена умовою Вітовта з Орденом.

6. Татари. В С1ЛСІ вони згадані окремо від двора Тохтамиша, і можна думати, що це був якийсь окремий татарський загін, підпорядкований прямо Вітовту, не Тохтамишу.

7. Волохи. Цим словом називали людей, котрі говорили романськими мовами, переважно італійців та жителів сучасної Румунії (молдаван та валахів – волохів par excellence). Кого мав на увазі автор літописної повісті – сказати важко. Якби це були воїни з Італії, їх, як католиків, зауважили б німецькі та польські джерела, а цього нема. Я думаю, що це був якийсь загін із Молдавії.

Подекуди можна зустріти твердження, що цей загін очолював сам господар і що він навіть загинув у битві на Ворсклі. Так подають цю справу не одна тільки російська Вікіпедія, але також (з датою чомусь 13 серпня 1399 р.), (чомусь подаючи 12 або 16 серпня 1399 р.), та (коливаючись між 12 серпня та 28 листопада 1399 р.). Одна тільки реферує справу так, що Стефан участі в битві на Ворсклі не брав, а помер не пізніше 28 листопада 1399 р. Оце, я думаю, найбільш реально, а інші здогади треба відкинути як такі, що не мають опори в джерелах. (Тексти Вікіпедії перевірено в квітні 2017 р.)

8. Подоляни. Вони вказані окремо від поляків, хоча в суті – це польські шляхтичі, котрі мали володіння на Поділлі. Саме цей загін, я думаю, очолював Спитко Мельштинський як володар Поділля. Чи була участь цього загону в поході наслідком якихось ленних зобов’язань перед Вітовтом? Думаю, такого не можна виключити. Коли Вітовт вигнав з Поділля князя Федора Коріатовича і передав землю Ягайлу, він цілком міг поставити якісь корисні для себе умови такої передачі.

Слід знати, що народ «подоляни» (Podolii) згадується серед інших слов’янських народів у європейських географічних трактатах середини 16 – початку 17 ст. [Мыльников А. С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы. — СПб.: Центр «Петербургское Востоковедение», 1996 г., с. 105, 113, 125]. Я думаю, автори їх виходили з того принципу, що кожна історична область набула свою назву від племені або народу, який її населяв (в цих переліках і народ «волиняни» стоїть).

Згадка подолян у літописній повісті походить зі значно давнішого часу і зовсім не здається кабінетною. Втім, це питання потребує глибшого розгляду.

Доповнено 13 березня 2018 р.

9. 50 князів. Слід думати, що кожен князь стояв на чолі загону свого дрібного князівства (фактично – приватного володіння, латифундії). Велике князівство Литовське не мало такої великої території, щоб умістилось 50 князівств скільки-небудь значного розміру, та й не чути нічого за такі князівства. Може бути й так, що дехто з цих князів йшов у похід тільки з особистим почтом, тобто його можна прирівняти до німецького рицаря, а не до командира загону.

Тепер перед нами постає запитання – а де ж Русь? Ми так звикли іменувати Велике князівство Литовське «литовсько-руським», що автоматично передбачаємо поважну роль Русі в кожній литовській справі. Але тут усі джерела мовчать про руські загони, в тому числі і С1ЛСІ – джерело, яке важко запідозрити у неприхильності до Русі.

Важко також припустити, що руські загони ховаються під політонімом «литва», бо ми бачили окремо жемайтів і подолян. Залишається припустити, що руські загони поважної участі в поході не брали.

Про чисельність війська дещо повідомляє Посільге: 100 списів із Прусії та 400 – з Польщі. Це – важка кіннота, воїни, озброєні списами і з залізними захисними обладунками. Якщо й не кожен з них мав лати від голови до п’ят (таке буває тільки в кіно), то якийсь захист мав кожен.

М. Радох вважає, що спис в той час складався з одного важко озброєного рицаря зі списом і двох легше озброєних стрільців [Radoch Marek Konrada von Jungingen na zdobycie Żmudzi w latach 1398-1401 : (w świetle księgi podskarbiego malborskiego). – Komunikaty Mazursko-Warmińskie, 2006, t. 4, s. 467, prym. 48]. Може бути, що й так, я сам не маю змоги заглиблюватись у цю справу.

До цих 500 списів, я думаю, можемо додати ще принаймні таку ж кількість литовського рицарства. 1000 списів – це велика сила! (Спрощено кажучи, 1 латний кіннотник = 1 сучасний танк. Маємо цілу танкову армію.) Добре організований удар такої залізної лави міг вирішити будь-яку битву того часу.

Слід здогадуватись, що у війську була й легка кіннота (лучники), і якась піхота, хоча конкретних даних тут джерела не дають. Звичайно, на всіх воїнів першої лінії була й відповідна кількість обслуги (кашоварів, конюхів, зброєносців, погоничів возів, джур і т. д.), без якої ніяка війна неможлива. І цей допоміжний склад треба зараховувати до числа діючої армії, як це ми робимо і для сучасних армій.

Тобто ми можемо повірити літописцю, який писав, що військо було справді дуже велике.

Про татарське військо повідомляє тільки С1ЛСІ, але й там написано небагато. Цар Темір-Кутлуй прийшов з багатьма ратями (окремими загонами?) та з князями ординськими (слід здогадуватись – командирами окремих загонів). Поіменно нікого не названо, і видно, що про татар інформатор не мав достатніх відомостей. З того, що військо очолював сам хан, можна вивести серйозне значення, котре надавалось походу, і великі сили, зібрані татарами для нього.