Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Натиск на південь / Битва на Ворсклі 1399 р. / Історіограф…

Битва на Ворсклі 1399 р.

Історіографія

Микола Жарких

У нас, фізиків-теоретиків, є звичай: читати кожну статтю до першої помилки. Після виявлення помилки можна вважати, що все написане далі залежить від неї і є також помилковим. Отаку спрощену систему оцінювання поглядів істориків на битву на Ворсклі я застосую і тут.

Олександр Барбашов [Барбашёв А.И. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы. – Спб. : 1885 г., с. 96 – 100] довіряв «новгородському» варіанту літописної повісті і думав, що Темір-Кутлуй справді вимагав від Вітовта видачі Тохтамиша. Це перша його помилка, за якою слідує використання історичних романів Длугоша та Никонівського літопису.

Василь Ляскоронський [Ляскоронский В.Г. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход кн. Витовта на татар в 1399 г. – Спб. : 1907 г., с. 96 – 122] спирався на Воскресенський літопис – як ми тепер знаємо, найпізніший з літописів з основною редакцією повісті про битву на Ворсклі. Це було б ще не так зле, але далі він використав Длугоша і Никонівський літопис. Досить для оцінки!

В окремій статті [Ляскоронский В.Г. К вопросу о местоположении битвы князя Витовта с татарами на р.Ворскле в 1399 г. – Журнал министерства народного просвещения, 1908 г., № 7, с. 70 – 77] він приділив увагу зібраним ним народним переказам і вивів із них, що битва статись біля м. Кобеляк. Але всі зібрані ним перекази стосуються пізніших часів, в часи Вітовта на цій території ніякого поважного населення не було, тому й переказів не могло бути ніяких.

Михайло Ждан [Żdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasów Witolda. – Ateneum Wileński, 1930, , s. 544 – 553] використав Длугоша (с. 546) – це перша його помилка. Не обійшлося і без Никонівського літопису (с. 549), з якого запозичено гармати (с. 551).

Магомет Сафаргалієв [Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. – Саранск : Мордовское кн.и-во, 1960 г., с. 179 – 180] використав Длугоша та Никонівський літопис. Навіть вимога Едигея ставити на литовських монетах ординське клеймо не викликала ніяких заперечень «історика». Між тим ми, фізики-теоретики, знаємо, що ніяких монет Вітовт ніколи не карбував. – дуже рідкісні, а монет Вітовта немає взагалі! почав карбуватись в Литві допіру в 16 ст., і для 16 ст. така вимога не була би анахронізмом, так біда в тому, що Едигея тоді вже не було…

Ігор Греков [Греков И.Б. международных отношений восточной Европы 14 – 16 вв. – М. : и-во АН СССР, 1963 г., с. 77 – 78] намагався не вдаватись у дрібні деталі, тому і помилок у нього відносно мало. Це, 1, іменування війська Вітовта «литовсько-руським»; 2, вимога видати Тохтамиша; 3, участь Едигея у битві.

В наступній своїй книзі він приділив битві окремий параграф [Греков И.Б. и упадок Золотой Орды. – М. : Наука, 1975 г., с. 223 – 236]. Тут ми знову бачимо: 1, Едигея (хана Темір-Кутлуя він вважав ставлеником Едигея, с. 225 – але на якій підставі? Мені вона не відома); 2, змішування в одну купу ТЛ, СимЛ, ЄЛ та ВЛ (с. 225); 3, використання НикЛ та Хронографа (с. 225 – 226); 4, литовсько-руську армію (с. 229). Добре, що хоч Длугоша нема.

Фелікс Шабульдо присвятив подіям 1399 років пару сторінок у своїй першій монографії [Шабульдо Ф. М. Земли юго-западной Руси в составе великого княжества Литовского. – К. : Наукова думка, 1987 г., с. 149 – 150]. Там ми читаємо:

Навесні 1399 р. Темір-Кутлуй направив до Вітовта послів з вимогою видати Тохтамиша, але одержав відмову, що прискорило розв’язку литовсько-ординського конфлікту. 18 травня [18-го, мої любі! Травня, мої любі!] велика армія Вітовта виступила з Києва проти основних сил Орди […] 5 серпня [5-го, мої любі!] армія Вітовта досягла р. Ворскли, де зустріла полки Темір-Кутлуя [далі йдуть переговори з Едигеєм за НикЛ].

Якщо вірити (безпідставним) датам, Вітовт витратив 80 днів, щоб подолати віддаль в 300 км. Справді, стрімкий наступ – 4 км на добу!

Цей уступ ліг в основу енциклопедичної статті [Шабульдо Ф.М. . – Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В, К., В-во "Наукова думка", 2003 р.], котра, таким чином, подає невірне освітлення події.

Владислав Гулевич у своїй статті [Гулевич В. в кінці 13 – 14 ст. і Тука-Тимуриди. – Спеціальні історичні дисципліни, 2013 р., т. 22–23, с. 138 – 178] приділив увагу подіям 1397 – 1399 років (с. 159 – 161). Тут ми бачимо «похід за Дон» 1397 року (за Длугошем), далі звістку псевдо-Руфуса про Мосат-хана чомусь приписано продовжувачу Дітмара і віднесено до 1398 року. Але це це ще «малий сабантуй». Далі ми читаємо:

За інформацією шпигуна Тевтонського ордену, не пізніше початку березня 1399 р. Тохтамиш домовилися з Вітовтом про мир і уклав з ним союзну угоду [253]. […] Вітовт розумів, що змагатися з об’єднаними силами татар Тимур-Кутлуга та Едигея, за якими теоретично міг стояти Тамерлан, він не зможе. Тому литовський правитель хотів нейтралізувати правителя Мавераннахру, сподіваючись укласти з ним мир. Про це, ґрунтуючись на свідченнях утікачів із Литви, 24 травня 1399 р. комтур Рагнети повідомляв великого магістра Ордену [254] (с. 160).

Отже, маємо цілих два документи, які деталізують політичну ситуацію напередодні походу. Але чи має рацію В. Г. у їх тлумаченні?

Про приязний лист та подарунок (верблюда-дромадера, Drummedarij), який надіслав Вітовту не названий на ім’я татарський хан, писав комтур Динабурга до лівонського магістра [регеста: Index corporis historico-diplomatici Livoniae, Esthoniae, Curoniae… / Carl Eduard Napierski. – Riga-Dorpat, 1833, Theil 1, ; повний текст: Baliński M. . – Wilno, 1836, t. 1, s. 197; на цей лист В. Г. послався під № 253; ще одна регеста (з Наперського): papiezkich, cesarskich, krolewskich… Zebrał i treści opisał Ignacy Daniłowicz. – Wilno, 1860, t. 1, s. 308, № 670; ще один повний текст: Codex epistolaris Vitoldi Magni Ducis Lithuaniae 1376-1430 / A. Prochaska. – Cracoviae : Acad. Literarum, 1882, № 828, ]. Розвідник навіть здогадувався, що Вітовт уклав мир із ханом. Лист писаний у п’ятницю перед днем св. Гертруди (17 березня), але якого року?

Як К. Наперський, так і М. Балінський датували цей лист 1399 роком – на тій власне підставі, що мир між Вітовтом і ханом було укладено в 1399 році. З такою датою погоджується і В. Г., називаючи додатково хана Тохтамишем.

Але А. Прохаска, передруковуючи цей лист, датував його 17 березня 1419 року, на підставі порівняння його змісту з листом від 11 червня 1419 року (там само, № 840), в якому йдеться про ті самі події, зокрема, про велику пожежу у Вільні. Але цей останній лист має цілком певну дату (я вдячний за вказівку на публікацію А. Прохаски), тому й дата розглядуваного листа може вважатись усталеною певно. Прохаска вказав і на повідомлення Длугоша під 1419 р., що Едигей надіслав Вітовту у подарунок 3 верблюди і 27 коней [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 11 (1413 – 1430), s. 114].

У попередньому листі (Наперський, № 532 – у В. Г. посилання 254) комтур Рагнети повідомляв великого магістра про намір Вітовта укласти мир із татарським імператором (котрого Наперський чомусь вважав Тамерланом. І це, як не дивно, сприйняв В. Г.). Лист написано в канун Трійці, також без зазначення року. В цьому ж листі сказано, що новгородці прийняли до себе князем Лінгвена.

княжив у Новгороді двічі – в 1389 – 1392 і потім в 1407 – 1412 роках. Під час запросин 1389 року Вітовт ще не був великим князем, отже, лист треба датувати 1407 роком.

Тому ці листи залучені у В. Г. до подій 1399 року помилково.

Далі бачимо у В. Г. в складі литовської коаліції 1399 року мазовшан, а у татар – Едигея (с. 161; В. Г., як ми бачили вище, довіряє Длугошу – на мою думку, даремно).

Борис Черкас у своїй дисертації [Черкас Б. : соціально-політичний та економічний розвиток. – Київ: дис… доктора історичних наук, 2015 р. – 411 с.] присвятив окремий параграф 4.7 союзу Токтамиша з Вітовтом і його наслідкам (с. 250 – 261).

Аналізу джерел тут немає ніякого, використано всі подробиці, які подали Длугош та Никонівський літопис:

З важкої зброї військо мало артилерію і табір з «возів кованих». Літопис нараховує у війську 50 князів, до цього слід добавити 12 лицарів – братів Тевтонського ордену, Спитка з Мельштина і Стефана І Молдавського [Стефана, мої любі!] зі своїми дворами (с. 255).

П’ятого серпня [п’ятого, мої любі] Вітовт наблизився до р. Ворскла, в верхній її частині […] Хан зав’язав з Вітовтом перемовини. Причому правитель ВКЛ прямо вимагав визнання Тимур-Кутлуком зверхності Литви (с. 256 – 257).

Кілька статей присвятив битві на Ворсклі Ярослав Пилипчук. Одну з них [Пилипчук Я.В. (источниковедческие аспекты). – Золотоордынская цивилизация (Казань), 2015 г., вып. 8, с. 285 – 299], присвячену джерелам, я вже неодноразово згадував у своїх джерелознавчих статтях. Основний недолік цієї статті – повне ігнорування текстуальних зв’язків між різними спорідненими джерелами. З такої «методикою» ми далеко не заїдемо.

Друга стаття обіцяє нам викрити поширені непорозуміння [Пилипчук Я.В. : распространенные заблуждения (историографический и военно-исторический аспекты). – Para Bellum Novum (Спб.), 2015 г., № 3, с. 58 – 74]. Стаття подає корисний огляд думок дослідників про битву, загальний висновок автора, з яким можна цілком погодитись, звучить так:

Мы пришли к выводу, что в большинстве работ вопрос относительно битвы на Ворскле рассматривался бегло и схематически, без должного анализа источникового базиса. Только сравнительно недавно исследователи перешли к рассмотрению отдельных проблем истории битвы на Ворскле. Во многих работах совершено (! совершенно) позитивистски и некритично воспринимались данные русских летописей (с. 72).

Одна сторінка присвячена подіям 1397 – 1399 років у наступній статті [Пилипчук Я.В. , 1362 – 1471. – Крымское историческое обозрение (Бахчисарай-Казань), 2015 г., Вып. 1 (3), с. 95]. Виклад вимушено конспективний, але не викликає особливих заперечень, от хіба що автор вірить в участь Едигея у подіях. Ще менше, тільки чверть сторінки, присвячена походу на Ворсклу в найновішій статті [Пилипчук Я.В. (1241 – 1431). – Отан Тарихы (Алматы), 2017 г., № 1, с. 24]. Тут наголошено, що Орден не мав бойових зіткнень з татарами до подій 1398 – 1399 років.

Таким чином, написаний мною цикл статей є на сьогодні найбільш детальним дослідженням джерел та ходу подій у битві на Ворсклі.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 51

Модифіковано : 5.10.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.