Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Хроніка / Marzenie o złotym baranie?

Marzenie o złotym baranie?

Микола Жарких

Замітки з республіканської наради
“Українська археографія”, 6 – 8 грудня 1988 р.

Було колись – на Вкраїні ревіли гармати,

Було колись – запорожці вміли панувати

– думав я, відвідуючи 7 та 8 грудня цю нараду, що проходила в Секції суспільних наук АН УССР. Була колись в Києві “Временная комиссия для разбора древних актов”, що, не дивлячись на свою тимчасовість, видала документів до історії феодального періоду ледве не більше, ніж всі установи Радянської України за 70 років. Були колись по містах та містечках України гімназії, що давали підготовку з латини кращу, аніж відділення класичної філології Львівського університету (так сказала Н.М.Царьова, і до неї були близькі вислови М.О.Кулинського та Т.А.Балабушевич). Було колись, князь Всеволод Ярославович похвалявся, що він п’ять іноземних мов вивчив вдома сидючи, а тепер, як повідомила нам Ганна Леонідівна Хорошкевич (доктор історичних наук, працівник Інституту Історії СРСР АН СРСР), у відділі феодалізму їхнього Інституту знання, а бодай бажання знати іноземні мови вважається шкідливим і такої людини намагаються позбутись. Було колись – перший том “Записок Одесского общества истории и древностей” (1844 р.) був набраний у провінціальній Одесі шістьма шрифтами (кирилицей, латиною, готикою, грецьким, арабським та єврейським), а тепер, як сказав Я.Р.Дашкевич, на цілісінькій Україні немає людини, яка б спромоглася зробити арабський набір до друку. Було колись…

Нарада була скликана з метою виявити, що в кого з працівників на ниві українського джерелознавства є готового до друку і що можна підготувати найближчим часом. Строкатістю й яскравістю пропоновані твори вражали не менше, аніж на Сорочинському ярмарку, – навіть якби трапилося у кишені карбованців із сорок, то й тоді б не закупив усього ярмарку. Архів коша Запорізької Січі, давньоруські літописи, хроніка Ф.Софоновича, записки Павла Халебського, літопис Г.Грабянки, хроніка М.Стрийковського, документи польських, кримських та турецьких справ Посольського приказу, хроніка О.Гваньїні, опис України Г. де Боплана, та ще й атлас до нього, перевидання семитомного етнографічного збірника П.Чубинського, фототипічне перевидання “Киевской старины”, двотомник етнографічних праць М.Ф.Сумцова… Чи не ясно, що сорока карбованців замало? Чи треба когось умовляти, що все це вкрай потрібно як дослідникам української старовини, так і широким колам читачів, які не бажають читати Р.Г.Симоненка. Ну, якщо наша громадськість ще не доросла до премудрості д.Симоненка, то даймо їй Боплана! даймо їй Павла Халебського! Адже ці твори, окрім безперечної джерельної цінності, – це ще й видатна література!

Та була й деяка відмінність від Сорочинського ярмарку. Якщо там була система проста – плати гроші та складай на воза, то сучасний археографічний ярмарок був ярмарком оптовим, де комівояжери показують тільки зразки товарів – подивитись можна, а купити – зась. На питання, коли ж весь цей крам поступить у продаж, відповідь була вкрай невиразна. Річ у тім, що все, що хоч віддалено потрібне людям, у нас у дефіциті. В тому числі й поліграфічні ресурси, папір і кошти, якщо вони ідуть на таке видання, яке будуть купувати, а не на помпезне пустослів’я на кшталт “Истории УССР” в 10 томах. Археографічна комісія поки що власних лімітів на всі тії дефіцити не має, а ті установи, що вищеречені ліміти мають, виділили їй 200 друкованих аркушів на рік. Багато це, мало, чи досить? Подивимось на зразки краму.

Архів коша Запорізької Січі. Тільки видання регестів (так архівісти звуть заголовки документів, що відбивають їх зміст) потребує двох грубих томів загалом 100 аркушів (Н.М.Яковенко). Павло Халебський: тільки виїмки з його просторого твору, що безпосередньо стосуються України – це 12-15 аркушів тексту, не рахуючи коментарів (Я.Е.Полотнюк). Англійські та шотландські джерела з історії України 16 – 18 століття потребують 15 аркушів, а такі ж французькі джерела – 20 аркушів. (В.М.Калашников). Львівський музикознавець Ю.Я.Ясиновський, як з’ясувалось, 20 років працює над каталогом українських ірмолоїв 16 – 18 ст. Він вже на сьогодні описав їх 1100 (так-так, саме тисячу сто – ви не помиляєтесь! хоч до нього не було описано жодного) й створив книгу у 50 аркушів. Коли ж українська громадськість вклониться йому за його титанічну працю – тоді, коли побачить її виданою. А коли побачить виданою – то тільки пан Бог знає, але не археографічна комісія. А от О.Я.Мацюк готує каталог замків та фортець України: щоб описати виявлені ним десь 500 об’єктів, треба 200 аркушів голого тексту, а Орест Ярославович хоче ще додати креслення, фотографії, гравюри. “Marzenie o złotym baranie” – говорить Мацюк про перспективу видання свого каталога. З цих прикладів ясно, що з двомастами аркушами на рік ми царську Росію не наздоженемо – так і майорітиме “Архив Юго-Западной России” десь ген-ген попереду…

“Для того, щоб залишатися на одному місці, треба бігти не менш як удвоє швидше” – говориться у книзі “Аліса у Задзеркаллі”, і це повністю стосується археографії. Адже Антоновичу й Владимирському-Буданову просто було зосередитись на феодальному періоді – вони не мали за собою бурхливого 20 століття, історія якого потребує джерельного висвітлення. Ми бачимо, що видаючи 200 аркушів на рік, ми й з феодальним періодом ніяк не упораємось, – то що вже говорити про 19 та 20 ст., з яких документи лежать облогом зовсім нетикані?

Що ж робити? Як же поліпшити матеріальну базу археографії? Більша частина промовців, що торкалася цієї теми, закликала вдатися по допомогу до Президії АН УССР або до Ради Міністрів УРСР. На це я подумав, що Президія сама значних резервів не має, й допомогти навряд чи зможе, а от Рада Міністрів… Взагалі-то археографія – це державна справа й кожна суверенна держава дбає про видання своїх історичних документів, бо вони ж підтверджують її право на суверенність. Та в умовах витратної економіки, коли Рада Міністрів стежить тільки за витратами мільярдів або, щонайменше, сотень мільйонів, чи почує вона Археографічну комісію з такою дрібнотою, як декілька мільйонів? Слушну пропозицію подав В.Г.Сарбей – створити спеціальне археографічне видавництво; адже нарада показала, що роботою воно буде забезпечене.

Тільки я гадаю, що планово-державним способом воно створиться дуже не швидко, а от кооперативне видавництво може розпочати роботу швидко. Для державного видавництва немає поліграфічної техніки, а кооператор скаже: а треті зміни навіщо? Для державного видавництва немає паперу, а кооператор скаже: а наднормативні запаси якщо взяти? Для державного видавництва нема коштів, а кооператор скаже: відкриймо рахунок, нехай нас громадськість кредитує. Фантастично це? Мрії про золотого барана? Ми так звикли, що в умовах бюрократичної системи не можна зробити найпростіших речей, що тепер навіть перспектива підняти з підлоги готові гроші шляхом фототипічного перевидання “Історії України-Русі” нас вже не приваблює. А бодай ті гроші згоріли разом з усією археографією, аби нічого не робить!

9 грудня 1988 р.

Вперше надруковано: Спадщина, 1989 р., т. 1, с. 234 – 237.

Довідково (2013 р.):

З архіву коша Запорозької Січі надруковано 5 томів із 30 (середній темп 1 том на 5 років, орієнтовний час завершення проекту – 2150 рік). Регести документів так і не опубліковані.

Українського видання давньоруських літописів немає, та воно й не потрібне, оскільки є якісні російські видання.

Хроніка Ф. Софоновича опублікована.

Записки Павла Халебського наукового видання не мають, були тільки популярні видання фрагментів про Україну.

Літопис Г. Грабянки не опублікований, користуємось виданням 1854 р. безсмертної Тимчасової комісії.

Хроніка М.Стрийковського начебто надрукована, тільки ніхто цієї книги не бачив.

Документи польських, кримських та турецьких справ Посольського приказу системно не друкувались, хоча 2150-й рік не за горами.

Хроніка О.Гваньїні начебто надрукована, тільки ніхто цієї книги не бачив.

Опис України Г. де Боплана надрукований і навіть перекладений від корки до корки російською мовою.

Атлас до Боплана не надрукований.

Етнографічний збірник П. Чубинського не передрукований, та тепер в цьому нема й потреби – треба просто завантажити скан з Мережі.

Те саме з фототипічним перевиданням „Киевской старины”.

Двотомника етнографічних праць Сумцова я не бачив.

Збірника англійських та шотландських джерел немає.

Так само немає збірника французьких джерел. [Такий випустив в 2013 р. Є. М. Луняк. Доповнено 20.08.2017 р.]

Каталог ірмолоїв, підготований Ю. Ясиновським, надруковано в 1996 році (не стали чекати середини 22-го століття…)

Імпозантний проект Ореста Мацюка – каталог замків – пішов у непам’ять через передчасну смерть ініціатора, і поки що в Україні не знайшлось людини, яка б узялась за це діло з таким самим розмахом і таким системним підходом, як проектувалось…

Фототипічне перевидання “Історії України-Русі” М. Грушевського устигло вийти до початку епохи цифрових видань.

Пацієнт скоріше мертвий, аніж живий…

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1287

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.