Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Академія пам’яті Я.Р.Дашкевича

Микола Жарких

25 лютого 2011 року виповнилась річниця кончини видатного українського історика Ярослава Романовича Дашкевича (1926 – 2010). З цієї нагоди в залі Інституту української археографії і джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України (Київ, вул. Трисвятительська, 4) було уряджено академію, в якій взяли участь біля 50 представників наукової громадськості з різних міст України.

Книга Я.Р.Дашкевича «…Учи неложними…

Книга Я.Р.Дашкевича
«…Учи неложними устами
сказати правду»

Відкриваючи засідання, повідомив присутніх про вихід у світ збірника історичної публіцистики Я.Р.Дашкевича «…Учи неложними устами сказати правду». Збірник на 828 сторінок було підготовано в дуже короткий строк – 4 місяці – і надруковано київським видавництвом «Темпора». Він також повідомив про інші заходи пам’яті Дашкевича, які проходили в той день.

У своєму виступі «Ярослав Дашкевич як історик-концептуаліст» І.Гирич наголосив, що Дашкевич належав до тих людей, які не тільки писали історію, але й творили націю – як Михайло Максимович, Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Вячеслав Липинський. Основні положення Дашкевича, на думку доповідача, такі:

1. Належність спадщини Київської Русі до української історії, безперервність українського історичного процесу.

2. Східний степовий кордон України, її перебування в зоні цивілізаційного розламу істотно позначилось на історії.

3. Неперервність існування української державності.

4. Велика роль Гетьманської держави; на погляд Дашкевича, всі гетьмани були самостійниками, але діяли в різних умовах і провадили різну тактику.

5. Бездержавність – причина проблем і деформацій у розвитку української культури.

6. Пріоритет національної єдності перед іншими політичними ідеями. Національний поступ неможливий без національних пріоритетів.

7. Розглядаючи більшовицьку українізацію 1920-х років, Дашкевич вважав її політичною провокацією з метою виявити всіх прихильників українства і в подальшому їх знищити.

8. Визвольна боротьба українського народу в 20 ст. – це його незаперечне право. Українці не повинні каятися за те, що вели боротьбу проти гнобителів і окупантів. Боротьбу 1917 – 1921 років слід розглядати як міждержавну війну, в ході якої держава-переможниця (Росія) окупувала територію України.

9. Українська історична наука мусить визволитись від духовного впливу Росії, від духовної залежності як від Росії, так і від Європи, виробити свій власний погляд на свою історію.

Професор Київського університету Ярослав Калакура у своєму виступі «Ярослав Дашкевич як історіограф» відзначив, що Дашкевич є знаковою постаттю української історіографії. Він не любив терміну «історіософія», але був історіософом. Дашкевич допоміг українським історикам визволитись з радянського полону і перейти на українські національно-демократичні позиції. Дашкевич казав, що ставлення до Михайла Грушевського є водорозділом між українцями і прислужниками окупантів.

Виступає професор Я.Калакура

Виступає професор
Я.Калакура

Доповідач відзначив, що для нього особисто мав велике значення виступ Дашкевича на обговоренні постаті Грушевського в українознавчому клубі «Спадщина» (5.12.1988 р.). Доповідач наголосив на таких основних історіографічних ідеях Дашкевича:

1. Дашкевич вважав український історичний та історіографічний процеси частиною європейських процесів, які при цьому зберігали свою окремішність, мали свої особливості.

2. Розглядаючи постать Михайла Грушевського, Дашкевич відзначав еволюцію від народництва до державництва, але в кінцевому підсумку Грушевського слід вважати істориком національно-державницького напрямку.

3. Дашкевича завжди цікавило співвідношення істини і правдоподібності; він виступав проти міфологізації нашого минулого; наголошував, що історик має керуватись українським, а не чужим національним інтересом. Співвідношення між історією і політикою – це проблема світової історіографії, не тільки української.

4. Дашкевич відзначав величезну роль націоналізму. Без українського націоналізму не буде й не може бути української держави.

Доктор наук Станіслав Кульчицький у своєму виступі «Історик 20 століття» розповів про сучасні проблеми української історичної науки. «Українського історичного атласу», якому приділив так багато уваги Дашкевич, і досі не видано; уже 20 років тягнеться видання «Історії української культури» в 5 томах; планується написання нової «Історії України» в 10 томах.

Особливо доповідач спинився на непростих взаєминах Дашкевича з редакцією «Української історичної енциклопедії». Погодившись було написати ряд статей для неї, в кінці 1998 року Дашкевич відмовився від цієї роботи і повернув аванс, мотивуючи це незгодою з деякими принципами підготовки енциклопедії. Зрештою він таки написав для енциклопедії дві великих статті: «Вірменські колонії в Україні» та «Кримські татари».

Виступає доктор наук Сергій Білокінь

Виступає доктор наук
Сергій Білокінь

Доктор наук у своєму виступі «Ярослав Дашкевич: шлях в науці» відзначив, що Дашкевич увійшов в радянський час ідейно сформованою людиною. В передвоєнні роки він у Львові бачив Донцова і Маланюка. Шлях його в науці почався з цілком зрілої й виваженої бібліографічної статті, «опублікованої» в 1946 році (наклад цього збірника було знищено, тому слово «опубліковано» – в лапках). На цьому шляху було 7 років ув’язнення в таборах, 21 рік безробіття, маса нереалізованих планів (зокрема, зібрана ним картотека українсько-вірменських зв’язків 11 – 18 ст., яка налічує понад 5000 записів, не введена в науковий обіг).

Зацікавлення Дашкевича вірменистикою та орієнталістикою, на думку доповідача, було вимушеним кроком, щоб здобути якість позиції в офіційній науці. Розквіт його творчості припадає на останнє 20-ліття, коли Дашкевич писав на теми історії України. Він був цікавим та умілим популяризатором історії.

Доктор наук Ігор Скочиляс у своєму виступі «Ярослав Дашкевич і львівське наукове середовище» зазначив, що вплив Дашкевича почався з 1988 року. Він йшов через відновлене у 1989 році Наукове товариство ім.Шевченка; через Львівський університет, в якому Дашкевич створив і очолив кафедру сходознавства; через Музей історії релігії, який з ініціативи Дашкевича почав проводити щорічні конференції «Історія релігій в Україні»; через Інститут українознавства (відносини з яким складалися не завжди гладко).

Але, безумовно, основним важелем впливу Дашкевича було створене ним Львівське відділення Інституту української археографії і джерелознавства ім.М.С.Грушевського. Формуючи установу, Дашкевич зробив ставку на дуже молодих людей (від 19 до 24 років), з яких виросла ціла генерація істориків. Основними напрямками роботи відділення були дослідження спадщини М.С.Грушевського, вивчення національно-визвольних змагань 20 ст., історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії; роботи в історичній картографії та сходознавчі студії.

Віктор Крюков у своєму виступі «Ярослав Дашкевич – організатор арабістичних студій в Україні» окреслив непростий шлях студій над арабськими джерелами 9 – 11 ст. в СРСР і роль Дашкевича у розробці концепції зводу арабських джерел до історії України.

Микола Жарких у своєму виступі «Ярослав Дашкевич і українознавчий клуб Спадщина» відзначив, що Дашкевич був дуже яскравим лектором, популяризатором історії України. В київському клубі «Спадщина» він знайшов собі уважних і вдячних слухачів – київську академічну інтелігенцію, яка під впливом лекцій перетворювалась на свідомих українців. Члени клубу – слухачі лекцій Дашкевича – склали кістяк київської організації Народного руху України.

Найважливішими з цих лекцій були, безперечно, виступ на вечорі М.С.Грушевського (5.12.1988 р.) та доповідь про історичний атлас України. Соборницька концепція Дашкевича, його вимога керуватись в науці не сучасними державними кордонами, а історичним границями розселення українського народу в кожний період мала значний вплив на концепцію «Бібліографії старої України», над якою доповідач на той час працював.

Доповідач вніс пропозицію створити у Львові кімнату-музей Дашкевича в будинку на вул.Козацькій, де він довгий час мешкав, а також опублікувати всі твори Дашкевича в мережі Інтернет.

На засіданні виступили також директор видавництва «Темпора» Юлія Володимирівна Олійник, професор Василь Ульяновський та інші.