Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Хроніка / До історії Західноукраїнської народної республіки

До історії Західноукраїнської народної республіки

Микола Жарких

18 грудня 1989 р. на засіданні клубу “Спадщина” виступив львівський історик Сергій Вікторович Лилик. Нижче подаємо тези його дуже змістовної лекції на тему “Історія Західноукраїнської народної республіки” (лекція тривала більше двох годин).

ЗУНР для Галичини відіграє приблизно ту ж саму роль, що Українська народна республіка – для Наддніпрянщини. В історіографії до перебудови панували або негативні оцінки цієї держави, або ж її існування замовчувалось. Зараз ситуація змінюється, 29 жовтня 1989 р. у Львові відбулося 30-тисячне віче на відзнаку ювілею утворення ЗУНР (вперше за довгі роки). Історія ЗУНР – це те, чим нам слід пишатися.

На початку 20 століття територія Східної Галичини, Буковини та Закарпатської України була заселена переважно українським за національністю селянством. Рівень розвитку промисловості був вищий, ніж на Наддніпрянщині, але нижчий за середній для Австро-Угорщини. Край був переважно сільським. Існувало велике землеволодіння, причому серед східногалицьких поміщиків 85 відсотків становили поляки, 10 відсотків – євреї, українських поміщиків було кілька родин. Поміщики були згуртовані у клани (числом близько п’ятидесяти), в союзі з іноземним капіталом вони контролювали банки та промисловість, мали монополію на ліси і тому мали можливість експлуатувати все селянство. Польські поміщики становили основу польських демократичних партій Східної Галичини. Тому питання про землю, яке стояло дуже гостро (бо лише 15 відсотків селян були середняками, а переважна більшість – безземельними або малоземельними) набувало національного забарвлення.

Друга половина 19 ст. – період росту активності українського селянства. Основний важіль цього піднесення – кооперація, яка мала свої осередки майже у кожному селі. Ця прокапіталістична кооперація породжувала українську буржуазію, що було позитивним процесом, бо свідчило про життєву силу нації. Але на початку 20 ст. клас української буржуазії ще не склався, не мав своїх станових організацій. Кооперація – прогресивна форма капіталістичних відносин, яка давала можливість укладати найширші соціальні союзи (з інтелігенцією, священиками, дрібними урядовцями тощо). Отже, сутичка українців з поляками у Східній Галичині несла ще й навантаження суперництва прогресивної (кооперативної) форми господарювання з віджилою (поміщицькою).

Піднесення українського селянства стадо основою широкого розвитку мережі громадських організацій (”Просвіта”, “Січ”, “Пласт”) та партій, серед яких найвпливовішою була Українська національно-демократична партія. Головною метою цих партій була ліквідація польсько-шляхетського засилля у Галичині шляхом парламентської боротьби. Це було завданням національної буржуазно-демократичної революції, або, сучасною мовою, загальнодемократичних перетворень.

З початком першої світової війни всі українські партії прийняли бік австро-угорського уряду і в серпні 1914 р. утворили Головну українську раду. Ця організація ставила такі політичні цілі:

– сприяти відокремленню Наддніпрянської України від Російської імперії;

– вивільнити Східну Галичину з-під польської зверхності;

– утворити триєдину Австро-Угорсько-Українську імперію.

Практичним кроком ради було формування бригади українських січових стрільців (УСС, або скорочено – січових стрільців, СС; це скорочення випадково співпадає зі скороченням гвардії гітлерівської Німеччини, і недобросовісні історики користувалися цим “склеюванням” скорочень для розпалювання антиукраїнських страстей…) Чисельність цієї бригади була десь 2500 бійців.

У 1914 – 1917 рр. Східна Галичина стала ареною запеклих боїв російської та австро-угорської армій. Спершу російські війська захопили Львів та Перемишль. Багато було на Галичині різних окупантів, але таких брутальних і жорстоких, як російські окупанти на чолі з графом Бобринським, до того не було. Жертвами антиукраїнського терору впали десятки тисяч галичан; досить ганебну роль відіграли тут галицькі москвофіли, які складали списки підозрілих осіб, ба навіть особисто брали участь у репресіях. Після відступу російської армії запанував терор австрійської військової жандармерії, який не носив антиукраїнського характеру, але зрештою був не кращим за російський.

18 жовтня 1918 р. у Львові була утворена українська конституанта, тобто орган, який має право промовляти від імені цілого народу. Її складали українські посли у віденському та краєвому сеймах, єпископи, представники політичних партій. Конституанта утворила Українську національну раду, яка проголосила утворення ЗУНР і стала тимчасовим парламентом країни.

28 жовтня 1918 р. у Кракові зібралися польські посли сеймів і утворили ліквідаційну комісію, метою якої було перебрання влади від австро-угорських урядовців на всій території Галичини (як польській, так і українській). В таких умовах Українська національна рада ухвалила негайно брати владу у Львові в свої руки, що й було виконано в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 p. збройними силами Української військової організації (біля 1400 солдатів при 60 старшинах).

Цей переворот був несподіванкою для львівських поляків (на той час у Львові жила приблизно однакова кількість українців, поляків та євреїв). Їхню військову потугу складали десь 700 вояків, але майже всі вони буди офіцерами (відповідно до панівного становища поляків у Східній Галичині). Тому вони зуміли до 2 листопада розгорнути загони загальною чисельністю до 4000 бійців. У Львові почалися вуличні бої; невдовзі до Львова прибула з Буковини бригада УСС, але це не переломило хід боротьби. 11 листопада 1918 р. поляки остаточно заволоділи Перемишлем, а 30 листопада українські війська змушені були залишити Львів і закріпитися на лінії Перемишль – Львів – Жовква – Рава-Руська – Сокаль (північніше польський наступ на фронті Володимир – Ковель стримували війська УНР).

Галицька армія (ГА) була сформована у складі трьох корпусів, кожен з яких складався з 4 стрілецьких бригад. Рядовий оклад ГА – це досвідчені солдати першої світової війни, з офіцерами було сутужніше, хоч і не до такої міри, як на Наддніпрянській Україні. Головнокомандуючі та начальники штабу ГА часто змінювалися. Оцінки чисельності ГА: у листопаді 1918 р. – 60 тисяч бійців, 40 гармат; у червні 1919 р. – до 100 тисяч бійців, 140 гармат. Але польські сили зростали значно швидше, перш за все за рахунок допомоги Антанти.

У кінці лютого 1919 р. українські війська перейшли у наступ і оточили Львів, але використати цей успіх не зуміли. До Львова прибула місія на чолі з французьким генералом Бертельмі, яка домоглася укладення перемир’я з метою подальшого врегулювання конфлікту на Паризькій мирній конференції, Ці переговори буди зрештою зірвані, а вигідний час для наступу втрачено. 12 березня 1919 р. поляки перейшли у контрнаступ і деблокували Львів.

У квітні 1919 р. у Польщу в Франції прибуває сильна (десь 80 – 110 тисяч бійців), добре укомплектована й озброєна армія генерала Галлера. Всупереч попереднім умовам вона була використана на українському фронті, і у травні 1919 р. фронт ГА було прорвано. В середині липня 1919 р. ГА змушена була відійти на Збруч, її чисельність тоді була десь 50 тисяч вояків.

Міжнародна політика ЗУНР складалася з двох компонентів: зносин в УНР та зносин з іншими країнами. 8 січня 1919 р. Українська національна рада у Станіславові проголосила акт злуки ЗУНР та УНР; 22 січня він був ратифікований у Києві. Цей акт – демонстрація з’єднання обох частин України з міжнародно-правового та морально-політичного боків, але практичне об’єднання армій та урядів відкладалося до закінчення війни та скликання загальноукраїнських установчих зборів. Військово-політичний союз з УНР був для ЗУНР важливим, але не вирішальним.

Одинадцять держав світу визнали ЗУНР, але серед них не було ані Англії, ані Франції – головних переможців у першій світовій війні, країн, які визначали хід Паризької мирної конференції (Англія та Франція не визнали також і УНР). Антанта ставилась до українських держав негативно, у зв’язку із своїми антибільшовицькими планами. Головна ставка у цих планах робилася на білу гвардію (у разі її перемоги та відновлення “єдиної неділимої” Східна Галичина призначалась у винагороду переможцям), а в разі її поразки – на Польщу, як на силу, здатну стримувати більшовиків. Тому політика Антанти у польсько-українському конфлікті завжди була пропольською. Польські урядовці на міжнародній арені лякали всіх пробільшовицькою орієнтацією ЗУНР, що мало свій вплив.

У травні 1919 р. ЗУНР могла зміцнити своє становище за рахунок союзу з Радянською Україною. Умови цього союзу, вироблені М.І.Подвойським, включали розрив ЗУНР з петлюрівським урядом УНР, підпорядкування ГА командуванню Червоної Армії та призначення у частини ГА більшовицьких комісарів. Фактично прийняття цих умов означало ліквідацію ЗУНР і перетворення її на плацдарм експорту революції спочатку в Угорщину, а потім і далі в Європу (саме такою була пріоритетна ціль зовнішньої політики Москви у 1919 р,). В.Винниченко вважав такий союз можливим при відмові більшовиків від “п’ятаковщини” (тобто політики військового комунізму та національного нігілізму). Уряд ЗУНР відхилив пропозицію Подвойського.

На внутрішній політиці ЗУНР позначилась та обставина, що основна маса політичних діячів формувалась в умовах тривалої парламентської боротьби, не мала досвіду державного управління та прийняття кардинальних рішень. 15 лютого 1919 р. було прийнято закон про державність української мови, але з головним питанням – земельним – уряд тягнув, закон було прийнято лише 14.04.1919 р., і практичного значення він не мав.

До рад, які виникали під впливом аналогічних установ на Сході, уряд ЗУНР ставився негативно, хоча силою їх не розганяв. Силою було придушене Дрогобицьке повстання 14 – 15 квітня 1919 р., трьох керівників його розстріляли (це були єдині політичні стратенці за весь час існування ЗУНР!), але для придушення його довелося зняти з фронту Коломийську бригаду, і через 4 дні поляки прорвали фронт саме на тій ділянці, звідки вона була знята. Це повстання підірвало тил ЗУНР і сприяло успіхові польського наступу.

Наслідки розгрому ЗУНР були досить сумні: на Східній Галичині було розв’язано терор проти діячів ЗУНР. Концтабори існували до кінця 1922 р., у них було кинуто до 100 тисяч галичан, з яких дві третини загинуло від недоїдання та пошестей. Тільки у Брестському таборі загинуло 27 тисяч українців. Якщо ми маємо спокутувати провину Катині, то й поляки мусіли б спокутувати провину Брестського табору…

Галицька Армія, перейшовши на Велику Україну, в листопаді 1919 р. перейшла на бік Денікіна, а в середині лютого 1920 р. – на бік Червоної Армії. При останньому переході вона була перейменована у Червону Українську Галицьку Армію, але зберегла свою структуру, мову, символіку, устави, єдність та командний склад. Пізніше її ввели у бій проти петлюрівських військ, які діяли у спілці з польськими проти Червоної Армії. 2-га та 3-я бригади ЧУГА перейшли на бік петлюрівців. На виправдання цього переходу слід сказати, що командування Червоної Армії не виконало жодної з умов, на яких приєднувалась ЧУГА (скасовано символіку, бригади нарізно підпорядковані різним дивізіям Червоної Армії, змінено всіх старшин від командиру куреня й вище). Більшовики за це розстріляли 206 старшин ГА. Розстріли галичан тривали й потім. Переписом 1926 року на Україні було зафіксовано 60 тисяч емігрантів з Галичини – всіх їх вистріляли до 1937 року.

Шансів вистояти у ЗУНР не було, але боротьбу її ні в якому разі не можна вважати даремною. Вперше за багато століть українці Галичини спробували самі вирішити свою історичну долю. Вся Галичина вкрита священними могилами січових стрільців; ці могили свідомо планомірно нищили, надто у маланчуківщину, але зараз вони відновлюються – народ шанує борців за волю України.

Після виступу С.В.Лилик відповів на різноманітні питання присутніх.

Вперше опубліковано : Спадщина, 1990 р., т. 3, с. 232 – 237.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1684

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.