Нема ради

Микола Жарких

– Алло, Володья? Це Боб із Лондонської біржі…

– . . . . .

– Ні, не у бомбосховищі (команди не було). Я в своєму кабінеті. Я – молодший писарчук по золоту. Володья, у нас тут Інтернет глючить, я не можу розібрати, що ти хочеш зробити зі своїм золотим запасом…

– . . . . .

– Га, та кажеш, що наказав відключити Інтернет? А як же мені бути? Слухай, Володья, я зроблю все, що ти скажеш, тільки мені потрібна письмова вказівка від тебе – що зробити…

– . . . . .

– А що мені прем’єр-міністр? Як я, молодший писарчук, можу доповідати самому прем’єр-міністру? Він все і без мене знає…

– . . . . .

– Ну от я ж і кажу: пришли мені письмову вказівку, я половину візьму собі, а половину – як ти накажеш…

– . . . . .

– Так от через санкції я власне і поспішаю. Але ти не тубруйся, все буде ОК…

– . . . . .

– Так, кажеш, каналами Інтернет – ніяк? Добре, тоді зроби так: напиши все на аркуші паперу, підпиши, візьми конверт авіапошти…

– . . . . .

– Так, так, той, на якому «Par avion» написано, і пришли до Лондона…

– . . . . .

– Як не літають? Що, над Росією уже безпольотну зону оголосили?

– . . . . . . . . . .

– І я такого не чув – щоб українці оточили Москву і просувались до Садового кільця. Колись-то вони прийдуть, але ще не сьогодні. І може, навіть не завтра, так що маємо час…

– . . . . .

– А, так це в Європу ваші літаки не пускають! Нарешті зрозумів. Ну, варто було фрау Меркель з посади зійти – і почались отакі тарапати…

– . . . . .

– Тарапати? Ну, це практично те саме, що й рештабіги – прикрості, неприємності…

– . . . . .

– Авжеж, ми тут пильно читаємо Івана Франка. Так, ну якщо авіапошта не йде, маю ще варіант. Нехай твій лист відвезуть до Харкова і віддадуть у те відділення «Нової пошти», котре ще не встигли розбомбити. Там же війни нема, тільки «спецоперація», і безпольотної зони відповідно нема. А «Нова пошта» довезе листа до границі НАТО – це зовсім близько, і там передасть його в DHL, а DHL допровадить листа мені…

– . . . . .

– Кажеш, що і це не йде?.. Що ж його робити?.. А, ось маю ще варіант – надійний на 100 %! Свій лист скручуєш у трубочку, кладеш у порожню пляшку з-під шампанського…

– . . . . .

– Як нема порожньої пляшки? Ти не п’єш шампанського, не святкуєш успіхи своєї «спецоперації»?

– . . . . .

– Та як то українці мали б тебе отруїти? Хіба що Медведчук… Але звідки в них полоній візьметься, якщо вони не збираються ядерну зброю створювати?

– . . . . .

– А, діоксин, яким ти намагався Ющенка отруїти? То щось іншого… Ну нехай – візьми будь-яку пляшку, поклади в неї лист, закоркуй добре сургучем і у місті святого Петра Олексійовича…

– . . . . .

– Ні, не Порошенка – у твоєму рідномі місті вкинь її в Неву…

– . . . . .

– Та байдуже, можна прямо з Палацової набережної, а можна і з тієї підворітні, з якої ти вийшов – аби в Неву попала. Нева понесе пляшку до моря, і ми тут в Англії її спіймаємо і дізнаємось, про що ти просиш…

– . . . . .

– Та кажу ж – абсолютно надійний спосіб. І ніякий SWIFT для цього не потрібен. Ми в Англії в курсі – бувало, і через 30, і через 40 років такі листи отримували…

– . . . . .

– Ну, тоді ще такий варіант: поклади свого листа в міжконтинентальну балістичну ракету і накажи, щоб нею бахнули по Англії…

– . . . . . . . . . . . . . . .

– Якось слабо вірю, що там може бути ядерна боєголовка, і ще менше вірю, що вона здатна вибухнути. Але лист при падінні гіперзвукової ракети може пошкодитись, тут ти правий…

– . . . . .

– Тоді нема ради…

10 березня 2022 р. в Києві.