Нечувано вигідна торгівля
Микола Жарких
Війна розгорається дедалі більше, втягуючи в свій потік все нові країни, котрі – хочеш чи не хочеш – а вимушниі визначатись, на чиєму вони боці.
Наша війна давно стала світовою війною, і то з багатьох причин:
1, будь-яка війна за Україну є світовою;
2, війна за участі ядерної держави, постійного члена Ради безпеки ООН є світовою;
3, розмах міжнародної підтримки України у нашій праведній війні не має прикладів з часу 2-ї світової війни (дійшло уже до проголошення ленд-лізу!).
4, війна йде на всіх рівнях і в багатьох вимірах.
Якщо світові лідери не квапляться називати цю війну світовою, то мабуть мають на цей вираз якісь свої розрахунки. Я ж розрахунків не маю і просто роблю висновок із наявних фактів.
Безпосередньо в бойові дії уже втягнуто близько 200 мільйонів людей, котрі ніколи вже не будуть жити так, як до війни. Ми свою країну відбудуємо, а росіяни з білорусами перейдуть у кам’яний вік. Вони цього ще не усвідомлюють, але це ні на що не впливає.
До числа одного з дуже показових вимірів війни належить фінансова війна. Запровадження санкцій нечуваного масштабу само по собі могло би служити за casus belli… якби війна ще не почалася. Але оскільки вона почалася, то по силі приповідки «мокрий дощу не боїться» – вони були запроваджені.
Деякі санкції, як відомо, були запроваджені ще в 2014 році, але вони і самі були слабкі і до того ж просто не виконувалсь. За всі 8 років ми нічого не чули ані про арешти банківських активів, ані про конфіскацію нерухомості, навіть не чули, щоб когось обмежували у візах. Якби щось із цього реально було запроваджено в життя – неодмінно з’явились би постраждалі, котрі почали би скаржитись і говорити «ну, а мене за що?».
Але ніхто не скаржився, а це означає, що санкції були проголошені, але в життя не запроваджувались – у сподіванні, що якось все само собою заспокоїться.
Не заспокоїлось.
І от тепер санкції нарешті почали не просто оголошувати, а таки застосовувати. І одразу посипались радісні повідомлення, що в одній країні на 20 мільярдів доларів Росію розкуркулили, в дрігй – на 100 мільярдів, у третій – на 300 мільярдів. І, я думаю, це ще далеко не все.
Кажуть, що Росія отримує від продажу нафти 1 мільярд доларів на добу. За останні 20 років це дає нам приблизно 7 триліонів доларів. Можна думати – ще стільки ж дає Росії експорт природного газу. Отже, 14 триліонів доларів.
Ясна річ, це валовий дохід. З нього треба відняти фактичні витрати на видобуток, транспортування та продаж палива, щось іде в той чи інший спосіб у державний бюджет Росії (розкрадання якого – то окрема галузь економіки), щось закладається у державний валютний резерв, щось закладається у чистий прибуток державних нафтових і газових монополій. Але ще якась непублічна частина цих грошей іде в гаманці вищого державного керівництва Росії, і ця сума може виноситись на кілька триліонів доларів.
Із цих непублічних сум, ясна річ, Росія уже багато витратила на фінансування тероризму по всьому світу, на фінансування не-терористичної підривної діяльності (на одного Медведчука списали 5 мільярдів доларів, і то ще невідомо, чи дійшло із них до пана Віктора хоча б сто рублів, чи все вкрадено по дорозі), на підкуп політиків у демократичних країнах та міжнародних організаціях (навіть папу римського москалі прикупили, мабуть, не дуже дорого він і коштував), на купівлю преси у тих же країнах, і все ж, думаю, багато грошей ще лишалось.
Вилапати їх – благородне завдання. Багато країн уже включилися у це полювання, у цю нечувано вигідну торговельну оборудку.
Справді, «прості росіяни» десятиліттями живуть у бараках і трущобах, з ентузіазмом спустошуючи надра своєї землі задля того, щоб якомога повніше перегнати все це добро на Захід. Західні країни розраховуються із Росією за поставлений товар вільно конвертованими доларами, які… які поступають на російські рахунки в тих самих західних країнах.
І от тепер ці рахунки арештовують, а далі буде і конфіскація. Товар ми отримали, гроші продавцю заплатили, а тепер і заплачені гроші на Захід повертаються. Продавець тепер не має ані товару, ані грошей, а покупець не тільки отримав товар, але й повернув собі свої гроші. Повернув частково, але краще отримати частину, ніж не отримати нічого.
Хіба десь колись у світовій історії була настільки вигідна торгівля?
І от тепер, коли уряди та впливові кола багатьох країн світу відчули смак отих «шалених грошей», котрі сиплються на них просто з неба, виникає питання – як же ті гроші собі привласнити? Як легалізувати їх конфіскацію?
Та тільки примусити Росію до капітуляції! Сторона, яка програла війну, платить за все. Переможці диктуватимуть умови: ось вам, дорогі росіяни, контрибуція, а оце – репарація, а оце – компенсація, а оце ми так собі візьмемо.
Вся ця комерція побудована на крові наших воїнів, котрі воюють з Росією сам на сам. Без розливу нашої крові нічого цього не могло би статись.
Але ця комерція, вважаю, вигідна для України, бо притягає на наш бік усіх зацікавлених у такій операції. Уже арештовані суми в десятки разів перевищують суми, які отримує Україна в якості допомоги (в усіх формах).
Я не ідеаліст і не думаю, що неформальна антиросійська коаліція демократичних держав підтримує Україну тільки через те, що наша справа – праведна, чи тільки через те, що Росія становить загрозу. Все це було принаймні від 2014 року, але тільки зараз стало надзвичайно вигідно підтримувати Україну, щоб відтягнути собі частину шкіри російського ведмедя. Так, він ще не вбитий, але до того йде. Viribus unitis!
Все буде – Україна! Ми переможемо!
17 квітня 2022 р. в Києві