Історик під час облоги

Микола Жарких

Тож він з ворогами і з лихом жартує

І вірші, мов легкії стрілки, гартує…

Леся Українка (1896 р.)

Оце насорочив учора (26 лютого 2022 р. від 10:30 до 12:00) у перерві між двома випусками «Воєнних новин» оцей фрагмент і подумав – варто викласти його тут як документ своєї хвилини.

Слід знати, що це – не самостійна стаття і навіть не розділ, а тільки фрагмент розділу з моєї більшої роботи «Чернігів і татари: 1198 – 1278 рр.», котру я пишу з 2018 року. Але я не маю права померти, не закінчивши її і ще трьох інших монографій, одна з яких уже в добрій кондиції, друга написана десь на половину, а трется являє собою стос підготовчих виписок. Сподіваюсь, що попри зусилля російської сволоти я цього досягну.

В тому розділі, до якого належить поданий нижче фрагмент, я спочатку розбираю книгу П. Голубовського [Голубовский П. В. – К.: 1881 г. – 209 с.], а потім книгу Д. Багалія [Багалей Д. И. – К.: 1881 г. – 310 с.].

Рецензія Івана Линниченка (1883 р.)

В тому самому 1857 році народився ще один український історик – Іван Линниченко (1857 – 1926). Він закінчив той самий Київський університет і був ученем того самого професора В. Б. Антоновича.

В 1883 році він надрукував у «Журнале Министерства народного просвещения» рецензію на книги Голубовського і Багалія [, отдел критики и библиографии, с. 164 – 203]. В ній він похвалив книгу Голубовського (с. 164 – 169) і дав дуже негативну оцінку книзі Багалія (с. 169 – 203), слушно звинуватився його у запозиченні цілих сторінок тексту з праць попередніх авторів. На с. 169 він навіть подав прямий донос до міністерства на раду Київського університета, звинувативши її в порушенні статуту університету заради нагороди для Багалія. «Істинний патріот не повинен ухилятись від доносів» – сказав класик. Але, здається, донощицькі старання І. Л. не мали наслідків.

З негативною оцінкою праці Багалія погодився О. П. Толочко [Толочко О. П. : І.А.Лінниченко, Д.І.Багалій, М.С.Грушевський. – Український археографічний щорічник, 1993 р., т. 2, с. 92 – 103, спеціально с. 94]. О. Т. не займався сам порівнянням тектів, а в усьому поклався на спостереження І. Л.

Але чи справді робота Д. Б. аж така нікчемна, особливо в порівнянні із роботою П. Г.?

Я не вивчав детально всю книгу, а зосередився на цікавому для мене 5-у розділі (політична історія). І. Л. зазначив:

Цей розділ є не що інше, як переклад сучасною російською мовою літописних звісток без найменших спроб критичного розбору у літописному матеріалі [с. 173].

Але так можна оцінити і багато інших праць, власне всі праці з історії, котрі є надійними в тій частині, де вони переповідають джерела, і стають сумнівними та дискусійними саме в тих місцях, де автори переходять до «критичного розбору». І моя робота не є тут ніяким винятком. Відповідний розділ у Голубовського містить такі критичні спроби, і вони власне дали мені матеріал для зустрічних зауважень.

Оскільки Голубовського І. Л. вирішив похвалити, то й не вдавався в аналіз цих критичних спроб, хоча деякі хиби стирчали прямо на поверхні. Можливо, і в книзі П. Г. можна було би знайти обширні цитати з попередніх праць, однак І. Л. цим не займався. Виходить, що І. Л. прикладав не однакову міру до оцінки близьких за змістом праць.

Повторю ще раз – обидві книги є дипломними роботами, у яких запозичення із вивченої літератури якраз показують добре володіння учбовим матеріалом. Коли студент на усному іспиті дослівно повторює слова професора – це не плагіат, тільки гарно засвоєний курс. Так само треба оцінювати і дипломні роботи, котрі є письмовим іспитом.

Паки кажу – сподіваюсь, що ви побачите цей текст на моєму сайту знову – уже на належному місці і, можливо, дещо вигладженим.