Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 20. Деякі підсумки науково-технічного прогресу

Параліч

Авентюра 20.
Деякі підсумки науково-технічного прогресу

Микола Жарких

Я мушу сказати, що вся самодіяльність зі спробами відкрити комору підручними засобами була ні до чого і могла бути виправдана тільки тим, що на час бездоріжжя село було відрізане від цивілізації й офіційний порядок, предписаний у таких випадках, не міг негайно показати свою силу. Товстовойтенко і сам це зрозумів, коли зі Старих Санжар прийшла перша по бездоріжжі пошта і привезла журнал “Здоров’я”. В цьому журналі була стаття під назвою “Самолікування небезпечне”, і голова змикитив, що досі він займався самолікуванням. Він зітхнув і став діяти офіційним порядком.

Був складений акт про те, що замок не працює. Був складений акт про те, що акт про те, що замок працює, не відповідає дійсності. Була складена супліка до “Сільенергобуду” на недбале виконання робіт. Забігаючи наперед, скажу, що ця супліка наслідків не мала через те, що новий директор тресту смертельно образився на старого директора тресту і заборонив відповідати на будь-які папери й телефонні дзвінки від Товстовойтенка. Були послані листи у харківський інститут і на Лубенський завод “Комунар” із запитаннями, що робити. Були послані ще і ще папери. Внаслідок всього цього якось вранці на площі села загуркотіли мотори потужних машин. Колгоспники подумали, що то приїхала нова комісія по перевірці скарг на непрацюючий замок. Але це була не комісія.

Вірніше сказати, це була не зовсім комісія. Це був ясаул Нечипір Андрійович Довгопол із десятком своїх молодців. Ясаул їхав попереду на легкому чотириколісному транспортері, а його команда – позаду на важкому восьмиколісному. Довгопол приїхав не так розглядати непрацюючий замок, як його відкривати (через те я й кажу, що то була не зовсім комісія). Як воно вийшло, що цю справу зіпхнули на Довгопола – я задовільно пояснити не можу. Він, імовірно, міг би відфутболити її ще далі, – ну з якого дива РАПРТ мусить відкривати замки? Якщо він не зробив так, то, мабуть, тільки з доброти своєї, – інструктуючи голів колгоспів, він не міг не розуміти, що то є наглухо закрита комора під час весняних робіт. І він узяв цю справу на себе, і ще не раз я чув, як халтурники і бракороби стояли навкруг, підперши руки у боки, а Нечипір Андрійович у поті чола виправляв наслідки їх “роботи”. Такий вже чоловік був Довгопол.

Ясаул хвацько зіскочив з транспортера, підійшов до дверей комори, постукав пальцем по них в тому місці, де був замок і шанобливо покивав головою.

– Дві по двісті п’ятдесят! – неголосно скомандував він. Його хлопці швидко приладнали до дверей дві толові шашки вказаної ваги та сховались за транспортером. Ясаул натиснув ключ електричного підриву. Гримнув вибух і на місці замка у дверях утворилася діра. Замок зірвало з місця і відкинуло вглиб комори. Звільнені двері привідкрилися.

– Ну, от і все! – весело сказав ясаул дядьку Миронові, потиснув руку голові й навіть не залишився обідати.

– Пообідаю у Противіна, – сказав він, влізаючи в транспортер. – До зустрічі!

Людська цивілізація й цього разу з честю вийшла з положення, довівши, що немає серед її витворів таких, яких не можна було б приборкати в разі виходу їх з-під контролю. Будь-якій нештатній поведінці надскладної сучасної техніки люди протиставляли свою волю, витримку і кмітливість, – і ошаліла стихія науково-технічного прогресу відступала. Через халатність та безвідповідальність якихось двох наладчиків (навіть прізвищ їхніх встановити не вдалося, оскільки трест “Сільенергобуд” ні на які запити не відповідав) скільком людям довелося напружувати всі сили і винахідливість, виявляти, можна сказати, героїзм! На високу подяку заслуговують всі, хто виявив доблесть та відвагу у боротьбі із замком, але як легко можна було обійтися без застосування цих якостей!

Андрій Микитич Товстовойтенко зрозумів, що хоч коріння науково-технічного прогресу солодке, плоди його, як і реформ, можуть бути гіркими. Розкрадачі зраділи. Вони навіть почали завертати на колгоспний двір зі своїми вантажівками й питати, коли закінчиться люстрація комори, щоб можна було без поспіху вибрати, що вкрасти. Дядько Мирон чув ці запитання і скорботно посміхався. Він передбачав наслідки люстрації і тільки дивувався короткозорості крадіїв. Втім, після історії з замком він взагалі став стомлюватись від недалекоглядності та непередбачливості людей. Йому, природженому сторожеві, чимдалі незрозумілішим ставало, як можна не бачити того, що він бачить…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2008

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.