Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 23. Комісія по перевірці дядька Мирона

Параліч

Авентюра 23.
Комісія по перевірці дядька Мирона

Микола Жарких

Минуло два тижні, і з’явилась газета. На першій шпальті великими літерами був набраний заголовок “ВСЕ РОЗКРАДЕНО”. Цими словами закінчувався лист дядька Мирона, і в газеті з них зробили заголовок.

– Все розкрадено, – починалася стаття, – так пише нам простий колгоспний сторож дядько Мирон, виявляючи на своїй скромній посаді більше державного розуму і далекоглядності, ніж численні керівні працівники.

І далі йшов дядько-миронів лист слово у слово. Закінчувалась стаття словами :

– Ми чекаємо відповіді посадовців щодо викладених у листі конкретних фактів; не маючи поки що цих відповідей, ми обмежуємось твердженням : навіть якщо тільки десята частина з усього згаданого є правдою, – і тоді слід серйозно замислитись над безладдям, що має місце у Полтавській сатрапії.

Ось яка це була стаття.

Газета застерігалася даремно – забігаючи наперед, я скажу, що всі конкретні факти листа повністю підтвердилися. Полтавським чиновникам така гласність була не до смаку. Поки критикували крадійства у Харківській та Чернігівській сатрапіях, вони споглядали на це благодушно і навіть схвально примовляли :

– Так їм і треба! Щоб не кортіло злодіювати! Добряче їх шугонули, чень, тепер соромно буде й очі на білий світ показати!

Та тепер гласність торкнулася їх безпосередньо. Ярема, прочитавши статтю, не в жарт засмутився. Першою його думкою було звеліти доставити дядька Мирона у Полтаву, щоб він зізнався по усій щирості, хто підбурив його написати такого наклепницького листа. Він згадав старий донос Бевзя і подумав : а може, дядько Мирон і справді таємний агент? Та згадав він і запис у своєму блокноті “природжений сторож”, – і ця безумна думка була ним полишена. Він набрав номер ясаула Довгопола :

– Алло! Це Нечипір Андрійович? Це Кривоніс говорить.

– Добрий день, дорогий Єремія Михайлович! Як я радий хоча б почути ваш голос! Як ваше здоров’я, не підводить?

– Нечипір Андрійович, я з приводу статті. Що це, по-вашому? Очорнительство?

– Ні, що ви, Єремія Михайлович! Дядько Мирон – найчесніша і найвідданіша людина! Я його дуже добре знаю і готовий особисто за нього поручитися. Тільки це ручательство йому ні до чого. Знайте, Єремія Михайлович, – тут ясаул чомусь прикрив трубку долонею і заговорив тихіше, – якщо дядько Мирон так написав, значить, так воно і є. Те, що написане його пером, не вирубаєш жодним топором.

– Дякую, Нечипір Андрійович. І ще до вас одне прохання…

– Прошу, прошу! Все, чим зможу…

– …Пришліть мені на час свій транспортер – я ним поїду.

– Розумію. Негайно пришлю.

Так дядько Мирон став причиною розмови між двома полтавськими адміністраторами, котрі мусили за службовою механікою взаємодіяти і котрі через це сильно не полюбляли один одного. З цієї розмови, читачу, ви бачите, що жодна зовнішня біда дядьку Миронові не загрожувала – ясаул Довгопол стояв за нього горою і готовий був захищати його своїми грудьми. І якщо діяльності дядька Мирона все ж настав край, то це трапилось з глибоких внутрішніх причин, про які я постараюся розповісти…

Навіщо ж знадобився Яремі транспортер? Річ у тім, що “Волга”, на якій традиційно роз’їжджав віце-сатрап, була міцно прив’язана до гарних шляхів, а в листі дядька Мирона повідомлялося :

– Місцеве начальство влаштовує видимість процвітання уздовж асфальтованих доріг, якими проїжджають різні інспекції та комісії. Правдиву ціну такого “процвітання” легко зрозуміє кожен, хто наважиться під’їхати з боку, який не видно з асфальту.

Під дією цього повідомлення Кривоніс вирішив узяти машину підвищеної прохідності, і зупинився на БРДМ ясаула Довгопола. БРДМ – це бойова розвідувальна дозорна машина, одна з кращих наших бойових машин. Коли ясаул отримав її, він звелів зняти пускову установку протитанкових ракет та кулемет, – навіщо возити з собою ці вибухонебезпечні тягарі! – від чого прохідність її ще підвищилася. Машина, споряджена централізованою підкачкою шин, приводом на всі чотири колеса, ходозменшувачем та самотаскою, могла дістатись практично в будь-яку точку Полтавської сатрапії о будь-якій порі року. Тільки у найлютішу розквась і тільки найнеприступніші природні протитанкові перепони змушували її рухатись в обхід. Ось яка це була машина.

Кривоніс узяв карту і, звіряючись зі статтею, намітив маршрут. Водій сказав “Єсть!” і поїхав. Кривоніс дивився по боках.

Поки вони їхали асфальтованим шляхом, все було як у казці, або, ще точніше, як на екрані телевізора : уздовж шляху тягнулись акуратно підстрижені й побілені дерева, в селах на вулицю виглядали двоповерхові цегляні будинки, криті шифером, на шкільних дворах діти в новеньких одностроях займалися фізкультурою або брали уроки під відкритим небом за системою В.О.Сухомлинського; комбайни по полю йшли уступом таким красивим і рівним, що й на показових військових маневрах такого строю машин не побачиш; автомобілі чергували у края поля і негайно підрулювали до того комбайну, що вивісив прапорець “Бункер повен”. Не зупиняючи руху, комбайнер випорожняв бункер, а водій при цьому тримав машину так рівно, що ані зернини не просипалося на землю. За відстанню та гуркотом моторів не було чути, об чім весело переговорюються механізатори, але в свій восьмикратний польовий бінокль Ярема чудово бачив їхні радісно збуджені обличчя і безпомилково визначив, що вони радіють великому хлібові. Шлях був такий рівний, що зображення у біноклі не стрибало, показуючи то придорожній кювет, то хмари над головою, а тільки мілко тремтіло через те, що грунтозачепи на шинах були розраховані на погані дороги.

– Досить, – подумав Ярема, і транспортер звернув з асфальтового шляху на путівець.

Як і попереджав дядько Мирон, вид різко змінився. Дерева були акуратно підстрижені тільки з того боку, що був обернений до асфальту; побілені були тільки ті половинки стовбурів, що були видні з шосе; двоповерхові котеджі з шиферними дахами також складалися тільки з однієї стіни, що виходила на головну вулицю, а з тильного боку до цих парадних фасадів примикали традиційні саманні хатки, подекуди навіть під солом’яними стріхами; дітлахи замість уроків природи по Сухомлинському тягали зелені яблука з колгоспного саду. На пшеничному полі стояли комбайни : один сигналив про переповнений бункер, другий – про якусь поломку, третій – що скінчилось пальне, але ніхто не поспішав до них від краю поля. Тільки одна машина зі збіжжям штурмувала невеликий, проте крутий підйом з поля на шосе. Вона відкочувалася назад, розганялася і намагалася сходу злетіти нагору. Зерно хлестало при цьому через борти, крутилось під колесами, змішувалося з тирлом… Нарешті, на третій чи четвертий раз машина вирвалась нагору і покотила до елеватора. Ярема вирішив перевірити настрої механізаторів :

– Добрий день! А чого стоїмо? – звернувся він, під’їхавши до найближчого комбайну.

– А?! Начальничок, твою мать! Де машини, де запчастини, де пальне, твою мать! Роз’їздилися тут всякі у краватках, твою мать! – донеслося з комбайна.

Ярема зрозумів, що настрій у героїв жнив також не телевізійний, і звелів їхати просто до Благодатного. Він упевнився, що дядько Мирон не брехав, і радів, що здогадався узяти транспортер високої прохідності.

– Як же це так? – думав він дорогою. – Скільки стараєшся, б’єшся, доводиш – і все в труху… Ну чому ці люди вважають, що мене треба неодмінно обдурювати? Хіба я їм наказував, щоб за будь-яку ціну було благополуччя? З якого дива вони вирішили, що мені потрібна видимість благополуччя? Як їм не соромно? – поступово розпалювався він. – Ну зачекайте, братці кролики, я вам покажу!

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1972

Модифіковано : 19.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.