Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 30. Кінець дядька Мирона

Параліч

Авентюра 30. Кінець дядька Мирона

Микола Жарких

Дядько Мирон зі своєї каланчі бачив і чув, як Надія Олександрівна розмовляла з професором, як вона не давала відсічі й взагалі пішла на повідку. Дядько Мирон розкрив було свою книгу і тут же її захлопнув.

– Я піду, – сказав він, хоч на каланчі нікого не було. – Мені теж треба.

І дядько Мирон покинув свою каланчу. На справах колгоспу “Шлях до перемоги” ця подія, як ви самі розумієте, не відбилася, – як почали вони остаточно занепадати, так і продовжують до цього дня, майже незалежно від людських зусиль. Довгий час про дядька Мирона не було чути, і раптом я зустрічаю його у нашому міському парку на лавочці.

– Дядько Мироне! – зрадів я, – як це ви до нас? Як ваші справи? Чи не на зліт передовиків до нас приїхали?

Я не мусив би задавати такі дурні питання – дядько Мирон ніяк не скидався на людину, що приїхала на зліт передовиків. Ввесь його одяг був просякнутий дорожнім пилом, поруч з ним на лавочці була його котомка, де були житні сухарі, шматок сала, дві цибулини, сірникова коробочка солі і фляшка з водою. Дядько Мирон обідав.

– Пішов я, – відповів він на мої дурні питання. – Ось підхарчуся й далі піду.

– А як же колгоспна власність?

– Злодії! Всі злодії! І скрізь злодії! Від кого охороняв? Від злодіїв! Для кого охороняв?! Для інших злодіїв! – тихо, але впевнено різав дядько Мирон.

– Як то всі злодії? – здивувався я. – А оцей наш новий…

– Теж злодій, – не дослухавши, перебив дядько Мирон і пройняв мене своїм ясновидячим поглядом. – Щоб я одним злодіям заважав, а іншим допомагав – не вийде! На Афон піду.

– На Афон?

– Там монастир наш є, там схиму прийму.

– Невже ж ти у бога віриш?

– Не вірю, – відрізав дядько Мирон, – але злодіям допомагати не буду.

– А як же кордони, документи, візи? – знову приставав я зі своїми дурними, як я тепер розумію, питаннями.

– А, – махнув рукою дядько Мирон, – знаю я ці кордони… Он Противін теж мені говорив, що кордон на замку, а ключ у нього в кишені, а що вийшло… Та ви не турбуйтесь, як на Афон прийду, я вам листівку відправлю…

Дядько Мирон підвівся, зав’язав свою котомку, почепив її за спину і вклонився мені на прощання. Він пішов, лишивши мене на лавочці у повному здумінні…

А в цей час Надія Олександрівна з чоловіком поверталася з Полтави. Комбайнер ніс серед інших покупок коробку з електрофоном “Ноктюрн-203”, а сама Надія серед іншого – квадратовий пакунок, в якому були платівки. Там були чотири симфонії Брамса у виконанні Карла Бема, фортепіанний квартет того ж Брамса в оркеструванні Шенберга, “Угорські танці” й інші твори Брамса, – всього карбованців на двадцять. Колгоспники кпинили :

– Ти гля, Надюха-от наша ніяк освіченою стала! – але Надія незворушно щоранку будила своїх домашніх музикою Брамса.

Через чотири місяці я отримав від дядька Мирона поштівку, що він успішно дістався Афону і скоро спускається до печери; Надія за цей час навчилася розбирати частини симфоній і вивчила деякі мелодії. Займаючись хатніми справами, вона часто слухала Брамса, а поруч з нею бавилися і непомітно для себе також слухали її Мишко та її Оксанка…

КІНЕЦЬ

Розпочато 23.01.1988 р.; закінчено 10.02.1988 р.; 11.12.1988 р.; 10.01.1989 р.; 28.06.1999 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1951

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.